Раді Вас бачити!

Рейдеран Еліус Маінкур

Рейдеран вилетів зі спальні друга так стрімко, як ще ні разу в житті не ходив. Грюкнув дверима і від стін відступили вартові.

– Нікого не впускати. Зміна караулу кожну годину, – віддав розпорядження, з силою притискаючи до себе безвольне тіло.

Страх, що варто йому випустити дружину з рук, і цей несподіваний, безцінний подарунок долі, що він тільки-но знайшов, залишить його, змушував обидва його серця заполошно стукатися в грудях. Ніколи ще дракон так не боявся. Та й не було в нього нікого і нічого ціннішого за цей скарб.

– Все буде добре, – долетів до нього тихий шепіт і рука повільно піднялася, щоб погладити його по щоці. І було в цій ласці стільки ніжності, що серця знову злетіли вгору, наповнюючи обидві душі радістю.

Сардж радів і злився водночас. Злився більше на нього: за те, що не вберіг, за те, що його скарб в перший же день вплутався в придворні інтриги.

«Треба було летіти в старий замок. Там би нас ніхто не дістав», – бурчав, невдоволено порикуючи дракон, і Рейдеран як ніколи був з ним згоден.

Діставшись міського будинку, не затримуючись, швидко пройшов в свою спальню. Бережно опустив ношу на ліжко. 

Аліна заворушилася, потяглася до нього, не бажаючи втрачати його обійми, і він присів поруч, запустив руку в довге волосся.

– Знаєш, я цього терпіти не можу, – промимрила ледь чутно і він тут же смикнув руку, – а от, коли моє волосся чіпаєш ти, мені подобається. Дивно… – голос звучав глухо і задумливо, немов вона прислухалася до чогось всередині себе, шукала відгадки на питання, що сама собі поставила.

Вскочила на ноги, прикриваючи рота рукою:

– Мені... потрібно...  

Забігала очима, вдивляючись в стіни стані. 

Згадавши Еліяра, Рей здогадався, що саме вона шукає, і, підхопивши на руки, відніс її до ванної. Акуратно влаштував біля сидіння, притримуючи волосся. Допоміг вмитися, перш ніж повернути її назад в ліжко.

– Я покличу лікаря.

Але Аліна тут же запротестувала:

– Не треба, все пройде. Мені потрібно просто поспати далеко від... Знаєш, цей камінь називають кіновар – «драконяча кров». Символічно... – слабка посмішка ковзнула по її губах, і вона знову спливла в забуття.

Тільки на цей раз не втрачаючи свідомість, а в тихий глибокий сон, все з тієї ж слабкою посмішкою. Не стримався, доторкнувся в короткому поцілунку. Розправив ковдру, торкнувся губами чола.

«Така маленька, тендітна дівчинка і вся наша... – бурмотів у думках Сардж: – Як же нам вберегти і захистити наш скарб у цьому світі, якщо вона примудряється постійно когось рятувати, навіть не замислюючись про власне життя?» 

І вперше за довге життя Рейдеран був повністю з ним згоден. Навіть з думкою, що мигцем промайнула у звіра: один він точно не впорається. Бо її ні на хвильку не можна залишати без нагляду. Поцуплять. Викрадуть. Або ж вона знов когось врятує. 

Але як би не хотілося залишитися з нею, кинути все напризволяще Рейдеран не міг. Надто багато питань підняла його дружина. Питань, відповіді на які треба було йому знайти.

Тихенько прикрив двері й задумався. Жінок в будинку не було. Та й не потрібні були йому зайві слуги: кухар, дворецький і загін охорони – ось і всі, хто був зараз в його розпорядженні. Зате з появою, нехай і таємною, очільника, життя завирувало: лікарі, вірні слуги, метушилися поряд, влаштовуючи його комфорт в сусідній з його спальнею.

– Як очільник? – поцікавився у Архарана.

– Краще, арейн, краще, – задумливо зауважив зелений. – Здається, нам вдасться врятувати очільника. Дуже вчасно з'явилася ця... підозріла дівчина... Вам не здається? – натякнув лікар, викликаючи хвилю гніву у дракона.

– Будь обережніше в своїх словах, коли говориш про мою дружину, Архаран, – прошипів грізно, насилу втримуючи дракона.

– Вашу дружину? – перелякався в лікар. – Але ви... ви... ж неодружені, арейн.

– Вже одружений.

«Потрібно вартувати наш скарб, а то вкрадуть», – занепокоївся Сардж.

– Мартран, ти мені потрібен, – натрапив на главу своїх вартових Рейдеран.

Чорний дракон був найкращим зі знайомих Рею воїнів. Після поранення, отриманого в боях з тваринами Сутінкового світу, Мартран залишив службу в департаменті управління безпекою Едууса і волів покинути столицю, але золотий втримав, запропонувавши оселитися в його будинку та очолити варту. І якщо комусь і міг Рейдеран довірити своє життя, то тільки йому. Сардж рикнув, підтверджуючи, що й він не проти залишити свій скарб в надійних руках чорного.

– Ходи зі мною.

Чорний без питань пішов за ним в спальню.

– Це моя дружина, – підійшовши до ліжка Рейдеран, розправив ковдру, що збилася та оголила стрункі ноги дівчини, і пошкодував, що допоміг їй зняти штани, залишивши в одній сорочці. – Аліна.

– Вітаю, арейн, – здивовано підняв брови Мартран, але запитувати не став. Хоч питання так і читалося в його спокійному погляді.

– Побудь з нею, поки я не повернусь. Я більше нікому не можу довірити її безпеку.

– Не боїшся, що вона прокинеться і помре від страху, побачивши монстра перед собою?

– Швидше стукне тебе чимось, – розсміявся золотий, згадуючи про недавній бій з фендорами.

– Від чого ж ти хочеш її захистити, Рей? Невже, я не забезпечую надійний захист твого дому? – з докором поцікавився Мар.

– Вона втрутилась у справи очільника. Саме тому… – Рейдеран кивнув у бік сусідньої кімнати.

Мартран присвиснув. Спочатку несподіваний наказ, сполошив міський будинок арейна, потім поява варти та лікарів з очільником. Тепер ось поява цієї красивої незнайомки і не деінде, а в ліжку неприступного, забратися в яке мріяло більшість з прекрасних дракониць. А тут якась плюгавка – маленька, тоненька, навіть вхопиться нема за що. І не просто в ліжку, а в статусі – дружини. І коли Рей встиг одружитися? Вчора ж неодружений був? Чи Мар чогось не знав? Втім, це хоч і цікаво, але зовсім не його справи. 

– Зрозумів, – кивнув Мартран, влаштовуючись в кутовому кріслі біля вікна. 

Приховане в тіні, воно не відразу впадало в очі, проте давало можливість спостерігати за ліжком і всіма дверима, що вели в спальню. 

– Дякую, – шепнув Рейдеран, швидко торкнувся губами чола дівчини, в черговий раз, поправляючи ковдру, і покинув кімнату.

***

Повернувшись до кабінета, Рей з головою занурився в роботу. Самим першочерговим і складним завданням було вигадати як убезпечити чудо-водоспад. Ще потрібно було з'ясувати, звідки цей самий водоспад взявся, хто встановив його в ніші. Вирішити проблему з фавориткою Еліяра, що перебувала у в'язниці. Та й чаклунка виходить, не винна. Ні, ці рішення він залишить очільнику. Хай сам розбирається зі своїми жінками, а поки посидять трохи, полякаються, про життя поміркують.

Убезпечити диво-фонтан виявилося складно. Викликані артефактори, незважаючи на озвучену його дружиною підказку, витратили півдня на те, щоб загасити палаючий вогонь, та накрити фонтан подвійним скляним куполом, запаявши розпечені магією до червоного кольору краї. Для надійності обмотали м'якою тканиною та заховали в скриню.

Віддавши останні розпорядження пошуковим системам, простеживши за тим, щоб смертоносна іграшка була захована в таємне сховище його департаменту, Рейдеран відправився відвідати очільника.  Слід було дізнатися, що знає Еліяр про цю прикрасу своєї спальні.

Обрадувано застиг на порозі, побачивши друга, не в ліжку, а в кріслі.

– Приєднуйся, арейн, – запропонував очільник, широко змахуючи долонею над щедре накритим столом.

Рейдаран похитав головою, стурбовано поглядаючи вправо на жадані двері:

– Трохи пізніше, тільки загляну в свою спальню. Треба декого перевірити.

– Кажуть, ти встиг одружитися? – посміхнувся Еліяр.

– Встиг, Ваша Всемогутність, – зізнався золотий і з викликом подивився на очільника.

Останні кілька років кузина Еліяра наполегливо переслідувала Рейдарана, всім і вся, розповідаючи про те, як вона шалено мріє стати його дружиною. Очільник неодноразово давав зрозуміти, що був би радий такому союзу. Сам  же Рейдаран був категорично проти. По-перше, хотілося зустріти свою істинну і, слава Богам він її зустрів, а по-друге, Арістіку Морар золотий дракон знав з народження. Колись навіть няньчився з маленькою осиротілою драконицею. Тоді ще були живі батьки Еліяра, які взяли Арі в сім'ю. Втім, скоро дівчинка підросла і з маленької чудної принцеси перетворилася в примхливу розбещену кокетку. Досягши зрілості, Арістіка відкинула всі матримоніальні пропозиції, повідомивши, що ще не нагулялася. Еліяр, який отримав владу за правом спадкування, і підтвердив її правом сильного, на шлюбі єдиної близької родички наполягати не став, сподіваючись, що вона стане його опорою при спілкуванні з народом. Тільки Арі, що вже більше двох десятків років постійно проживала при дворі, крім балів, пліток та купівлі коштовностей і нарядів, нічим більше займатися не бажала. І, користуючись заступництвом свого старшого братика-кузена, робила, все що хотіла. А хотіла вона багато чого і не завжди доступного...

– Я з нею знайомий?

– Ні, Ваше Всемогутність. Аліна іномірянка і моя істинна пара, – не став приховувати правду Рейдаран.

– І як вона потрапила в наш світ?

– Її викликали...

– Ти? – чорні брови Еліяра здивовано злетіли вгору.

Рейдаран, вкотре подумав, що мав рацію в своєму припущенні: якщо поставити друга між вибором він або улюблена кузина, вибір буде точно не на його користь.

Відповісти золотий не встиг: у сусідній спальні почувся гучний дзвін розбитого скла та оглушливий гуркіт, що змінився дзвінким криком:

– Та хто ти, в біса, такий? І що робиш у моїй спальні?

Забувши про все, Рейдаран кинувся на шум, щоб застати приголомшливу картину: на  ліжку в одній його сорочці, що доходила майже до колін, озброєна важкою лампою, яка до того стояла на тумбі, в повний зріст з войовничим виглядом стояла його грізна маленька дружина, а у вікна в бойовій стійці застиг Мартран, за спиною якого валялося перекинуте крісло, а під ногами – рештки вази.

«Двох», – виправив його більш спостережливий Сардж.

Скрип двері викликав у розгубленої Аліни ступор. Але за мить, жбурнувши лампу в Мартрана, дівчина стрімко обернулася до вхідних дверей і оглушливо заверещавши, пронеслася спальнею, аби повиснути на його шиї. Машинально стиснув в міцних обіймах, притискаючи до своїх грудей. Вдихнув аромат її волосся, радіючи з того, що з ним вона відчуває себе в безпеці.

– Я навіть трохи тобі заздрю, Рей. Така жвава красуня, – долетів до нього веселий голос очільника, натхненного цією картиною.

– Ой, – схаменулася Аліна, і вивільнилася з його обіймів. – Рада бачити вас в доброму здоров'ї, Ваша Величносте, – привітала вона очільника легким кивком голови.

Не чекаючи відповідного вітання, відвернулася, пройшла назад до ліжка і, стягнувши ковдру, загорнулася в неї. Гордо підвела голову:

– Я до ваших послуг, панове. Але спочатку, будьте ласкаві пояснити, у вас так прийнято залишати несвідому дівчину в компанії незнайомих чоловіків? – з докором подивилася на Рейдерана і з воістину королівською грацією, незважаючи на безглуздий наряд, пройшла до вікна, де все ще стовбичив ошелешений Мартран.

– Я вас не сильно стукнула? Нічого не болить? – запитала  дбайливо, уважно заглядаючи в обличчя чорного дракона.

І виглядала так природно, що здавалося, скажи він, що і де болить, і вже точно пожаліє і посильну допомогу надасть.

«Поцілує...», – ревниво загарчав Сардж.

Еліяр, голосно пирхнув, стримуючи сміх.

– Красуня, він дракон, у нього, якщо і боліло, то вже все зажило, – зауважив очільник і, пройшовши в спальню, по-хазяйськи влаштувався у вільному кріслі.

– Боже, де вас всіх виховують! – вигукнула обурено Аліна, яскраво виблискуючи своїми темними очима. – Вас, Ваша Величносте, мама не вчила, що входити в спальню дівчини без запрошення неввічливо?

Відповіддю на це питання, став нестримний гучний регіт:

– Не тільки безстрашна, а ще й смішна. Я ж можу наказати стратити тебе, мишка-малишка.

– Можете, і навіть більше того, вам, швидше за все, це вдасться, – резонно зауважила дівчина. – Тільки краще ви мене один раз покараєте, ніж я все життя буду тремтіти, стежачи за кожним своїм словом в очікуванні цієї самої кари, – повернувшись до ліжка, зручно вмостилася на ньому. – До того ж у вас переді мною борг життя, очільник, і я дуже сумніваюся, що ви настільки необачні. Зауважте, я не про подяку говорю, а про раціональність рішень, – розправила неіснуючі складочки на імпровізованому плаття: – Так, чим зобов’язана честю бачити вас, Ваша Величносте?