Раді Вас бачити!

Тріш

Не те щоб я встигла забути про нього та його допомогу, але найменше очікувала побачити рятівника тут. Мимоволі пробіглася поглядом, намагаючись зрозуміти, чи бачила його раніше. Світле волосся, яке навіть після бійки виглядало, ніби його спеціально укладали у вишуканому художньому безладі. Аристократичні тонкі риси обличчя і при цьому брови, похмуро зведені на переніссі, разом зі щільно стиснутими губами, ніби хлопець ледве стримує злість, що вирує всередині. Взагалі, я чимало бачила хлопців подібного типажу серед вищої аристократії, цілком заслужено вважаючи їх майже всіх за матусиних і татусиних синків. Але варто згадати, як цей індивід бився... Та й зараз стояв ніби спокійно, а здавалося, що ось-ось кинеться у бійку. Ще й бігає, мабуть, швидко. Дарма такий довготелесий, чи що. Він крок, а я десять... Так, не про те думаю!

— О, ти живий? Яке щастя! Я так переймалася долею свого рятівника, — видихнула я, картинно приклавши руку до грудей. І спробувала оминути хлопця з флангу.

Але той, здається, навіть не ворухнувшись, якимось чином знову опинився на моєму шляху.

— Нам треба поговорити, — промовив він крижаним тоном.

— А чи обов'язково зараз? Я поспішаю, мене татко зачекався… Але він буде щасливий зустрітися з моїм рятівником завтра. Навідаєшся до нас у село Веселі П'ятачки? Запитай Ланію, доньку лісничого, тобі одразу вкажуть на наш двір, — мило посміхнулася я і все ж таки прослизнула між незнайомцем і стіною. Ось тільки навряд можна вважати втечу вдалою, якщо хлопець продовжив йти поруч зі мною.

— Брехня, — тихо повідомив він з непроникним виразом обличчя.

— Що? Я чесна дівчина, і… — почала я жалібно, але одного роздратовано гидливого погляду рятівника вистачило, щоб припинити. Яке мені взагалі діло, що він там собі думає?

— Ти Тріш, — припечатав він тим часом, від чого я ледь не спіткнулася.

— Теж артефакт Селести потрібен? — процідила, розуміючи, що цього кадру позбутися так просто не вдасться, якщо він залишився без жодної подряпини після бійки з чотирма бандюганами.

— Поняття не маю, що це, — знизав плечима хлопець.

— Мій гонорар, виручений за нього? — вже менш упевнено уточнила я.

Хлопець здригнувся, кинувши в мій бік несподівано злий погляд, але лише хитнув головою, продовжуючи йти поруч. Особисто я йшла до західних воріт, маючи намір покинути місто, а ось якого єдинорога цей за мною ув'язався?

— Хто ті люди, що напали на тебе? — спитав він несподівано.

— Вони, знаєш, забули представитися, перш ніж напасти.

— А ти їм встигла? Вони назвали твоє ім'я, — без тіні цікавості помітив хлопець. То от звідки він знає моє ім'я. Що, правда просто вирішив допомогти дівчині в біді? Гм…

— Мабуть, почули десь. Ти ж звідкись  теж знаєш моє ім'я?

— Теж почув.

— Ну ось. А йдеш за мною навіщо? Я тобі щось винна за порятунок? — все ж таки не витримала я, прикидаючи, скільки золотих монет, відібраних у торговця Джо, могла пожертвувати рятівнику.

Хлопець невизначено хитнув головою і різко зупинився, змушуючи наслідувати його приклад. І тицьнув мені в руки мою спідницю, що залишилася у провулку, і кинутий там же гаманець. Монетки тихо брязнули, даючи зрозуміти, що все ще на місці.

— Ем… Дякую… Гаманець залиш собі, це моя подяка. Успіху у всіх твоїх починаннях, попутного вітру… Прощавай, загалом, — спробувала попрощатися я, тицьнувши йому в руки гроші, але хлопець не прийняв їх.

— Звільни мене, — раптом вимагав він категорично.

— Звільняю, — кивнула я розгублено. — Сподіваюся, ніколи не побачимось, прощавай!

— Ні! По-справжньому! — рикнув він, смикаючи мене за ремінь сумки, через що та трохи відкрилася.

І варто було цьому статися, як з її надр у повітря злетів ланцюг, який я не встигла нікому продати. Секунда — і один кінець ланцюга заклацнувся на моєму зап'ясті, а другий на шиї хлопця, навіюючи якісь невиразні асоціації.

— Звільни мене! Я не твій гонорар! — рикнув він зовсім по-звірячому. І фрагменти картинки раптом стали в моєму мозку на місце.

— Дракон?!

Ми майже дісталися виходу з міста, я вже бачила ворота, де нудьгували два вартових, мляво відмахуючись від всюдисущих мух. В наш бік воїни поки що не дивилися, і слава всьому святому, інакше напевно задалися б питанням, з чого ми раптом скуті ланцюгом. Лаючись крізь зуби, я вже протореною дорогою почала колупатися шпилькою в замку спочатку на своєму зап'ясті, потім на шиї дракона.

— Міг би тоді й дати знати, що ти розумний, а не хиже одоробило, — прошипіла я тим часом.

Перший шок схлинув швидко. Ну двоіпостасний, то й що? Натомість це тепер пояснює, чому драконів вважають вищою расою і вони тримаються окремо. А відповідь проста: ні фіга не тримаються окремо, просто ховаються серед людей і розпускають чутки про свою драконячу породу.

— Могла б і не розмірковувати, як саме і кому продаватимеш мене частинами, — прошипів дракон у тому ж дусі.

— Я ж не знала, що ти розумний! Обернувся б одразу на хлопця, нормально б усе обговорили й домовилися, сам винен, — відповіла я категорично.

— А тобі не спадало на думку, що тому про другу іпостась драконів ніхто не знає, що всі тримають це в таємниці?

— А я, значить, гідна довіри? — фиркнула я під клацання ланцюга, що впав з шиї дракона.

— Ти гідна її найменше зі своєю постійною брехнею, — процідив він зневажливо.

— Чурбан невдячний! — трохи голосніше, ніж збиралася, вигукнула я. На що навіть вартові біля воріт обернулися. Але, не вважаючи нас вартими уваги, продовжили якусь свою ліниву розмову.

— Я тобі теж врятував життя в тому провулку, — процідив він, зло блиснувши очима. 

— І я подякувала! Так роблять виховані люди.

— А виховані дракони висловлюють подяку вчинками і не тицяють ножем в дракона, що спить, нижче спини!

На останніх словах на його обличчі відобразилася щира образа. Мені на якусь мить навіть стало соромно. Зовсім крапельку.

— Ну вибач, не хотіла завдавати болю, — скривившись, розвела я руками. На що дракон здивовано кліпнув.

— Гаразд. Я врятувала тебе, ти мене врятував. Плюс я звільнила тебе від скаженого ланцюга. Прощай, лети у своїх справах, і сподіваюся, більше не побачимось, — криво посміхнулася я, ховаючи ланцюг назад до сумки і в черговий раз подумки підносячи хвалу магу, що придумав вшивати в підкладку артефакт, що полегшує вагу багажу в кілька разів.

— Ланцюг магічний! Проста шпилька нехай і відмикає замок, але не звільняє мене від тебе, — прошипів дракон.

— Що ти маєш на увазі? — насторожилася я, відчуваючи, як волосся заворушилося на потилиці. Ну ні, будь ласка, скажи, що ти мені мстиш за ножик у дупі і просто так безглуздо намагаєшся пожартувати.

— Що я не можу відійти від тебе довше, ніж на десяток метрів! — практично вигукнув дракон, привертаючи увагу варти.

— Молоді люди, вам обов'язково з'ясовувати стосунки посеред вулиці? Не можеш відійти — одружуйся, — припечатав невдоволений вартовий. Ми з драконом синхронно пересмикнулися і покосилися один на одного з непідробним жахом.

— І все-таки він має рацію, сенсу з'ясовувати стосунки тут немає. Мені взагалі треба покинути місто якнайшвидше, — пробурмотіла я.

— Нам треба знайти мага, який позбавить нас зв'язку! — обурився дракон і спробував схопити мене за плече. Тканина блузки трохи з'їхала, оголюючи шкіру, а хлопець несподівано відсахнувся від мене, як від прокаженої, і, здається, навіть порожевів, поспішно відводячи погляд. Мені дістався цнотливий дракон? Час від часу не легше!

— Тобі треба — ти й шукай, а мені не хочеться, щоб на мене відкрили полювання. Ти всіх шістьох убив, до речі?

— Що? Ні, звичайно! Я нікого не вбивав і серйозно не поранив! — обурився хлопець.

— А, ну тоді по нашому сліду йдуть не лише ці шестеро, а й усі їхні друзі, яким вони встигли розповісти і про мене, і про хлопця, який ні з того ні з сього напав на них на їхній території. Якщо бажаєш залишатися — передавай їм від мене вітання, — поплескала його по плечу я і поспішила до воріт.

І лише гмикнула, помітивши довгов'язу тінь, що накрила мене, і почувши сердите пихтіння поруч. Ну-ну, ніби мене тішить його товариство. Але пошуки мага до моїх найближчих планів не входять. Тут би зі своїми справами розібратися...