Раді Вас бачити!

Тріш

Викладена бруківкою дорога ніби сама стелилася під ноги. Відполірована тисячами перехожих, що поспішають по ній щодня, вона поблискувала в променях західного сонця, манила в далекі далі, спокушала пригодами, незліченними багатствами, молоденькими гарненькими хлопцями з опахалами… Кхм. Щось я відволіклася.

— …і твої вимоги я теж не збираюся! — нудів дракон, більшу частину слів якого я пропустила, відволікаючись на красу природи та мрії про нездійсненне.

Поки що й залишається фантазувати. Бо до багатств мені далеко, з дороги незабаром доведеться звернути, пригоди на свою голову я і так стабільно знаходжу, особливо їм не радіючи, а дракон ні на молоденького, ні на хлопця не тягне. Хоча гаразд, зрілим його теж не назвати, на вигляд мій ровесник, ну, може, на кілька років старший. Зате поводиться ніби досвідчений старець. Або просто зачерствілий сухар.

Можна, звичайно, уявити, як він обмахує мене, відганяючи мух і комарів... Але тільки мечем, відрубуючи настирливим комахам крильця на льоту. Щодо гарненького теж сказати складно — варто йому розтулити рота, тут уже не до оцінки його зовнішніх даних.

— …так що все даремно!

— Все в нашому житті даремно, — філософськи зазначила я, видивляючись на узбіччі ледь помітну порослу травою стежку, куди нам треба було звернути.

— Ти мене взагалі чуєш? — обурився дракон.

— Чую, але не слухаю, — не стала приховувати правду я, здається все ж таки відшукавши стежку.

Тут же зійшла з дороги в густу траву, видивляючись приховані від цікавих очей орієнтири. Якщо я не помилилася, то через цю галявину ми пройдемо прямо до лісу, а там вже буде нормальна стежка.

— Нам треба терміново до мага! — прогарчав хлопець.

— Тобі треба — ти й іди, — знизала плечима я і ляснула долонею по сумці, з якої намагався знову вибратися ланцюг.

Потрібно б спробувати притопити його. Або прикопати. Просто викинути не варіант — ми вже перевірили відразу за воротами. Гадський винахід поповз за нами, змусивши мене на якусь мить забути свій образ крутої аферистки і злякано завищати.

— Сказав же: я не можу відійти від тебе далеко! — практично вигукнув дракон, злякавши якусь пташку з куща.

— Ну а мені ніколи цим займатися. Нам сюди, — кивнула я, визначившись із напрямком, і пішла у бік лісу.

— Невже ти не розумієш, що я так і ходитиму з тобою поруч? — спробував змінити тактику хлопець.

— Ти мені не заважаєш.

— Зате ти мені… — почав він експресивно, але осікся, спіймавши мій глузливий погляд.

— Вгадаєш, яку раду я можу дати на цей випадок? — підморгнула йому я.

— Та я не можу піти, скільки повторювати?!

— А в мене свої плани, які я не маю наміру порушувати через цнотливого хлопця, який потрапив у біду, — парирувала я.

— Я не цнотливий і не потрапив у біду! — одразу ж обурено піднявся дракон.

— Що ж тоді ниєш?

— Я не… — почав він, але перервався на півслові, ображено відвернувшись від мене.

Але довго насолоджуватися тишею мені не судилося. Варто нам було ступити під покров дерев і знайти потрібну мені стежку, як дракон знову активізувався.

— Це дуже нерозумно… — пробурчав він як би під ніс, але так, щоб я почула.

— Що саме?

— Зустрічатися з небезпечними магами в лісі, дражнити дракона, тицяти в нього кинджалом, ходити по безлюдних провулках, залишати місто в товаристві незнайомця, з ним же на заході сонця заходити в ліс, — педантично перерахував цей зануда. — Вкрай безвідповідально!

Я зиркнула на його суворо стислі губи і невдоволено насуплені брови, ледве стримуючи посмішку.

— А я десь встигла дати привід думати про себе як про надзвичайно відповідальну особу? — наважилася все ж таки уточнити я. А то хтозна, раптом що пропустила в цьому житті, почала дорослішати, матеріти, ставати розсудливою і все таке інше, і навіть не помітила.

— І близько ні! — процідив дракон, закам'янівши ще більше.

Мені на якусь мить навіть соромно стало, що так знущаюся з нещасного. Знала, звичайно, що в різних країнах менталітет відрізняється, але щоб настільки… Але ж весело його дражнити!

— Гаразд, видихай, щойно я розберуся зі своїми справами, знайдемо мага і позбавимося один одного. Можливо, для тебе це буде шок, але я теж не в захваті від ситуації, — пробурчала я досить миролюбно, бажаючи все ж таки розставити всі крапки над «і».

— Куди ми йдемо? — трохи відтанувши, практично спокійно запитав хлопець.

— Тут неподалік джерело з чистою та смачною водою. Треба б фляги наповнити. У тебе, до речі, є якісь речі чи тільки меч? — схаменулась я, звернувши увагу, що йде він з порожніми руками. Проста, здавалося б, репліка, змусила його зніяковіти і невдоволено скривитися.

— Ні.

— Втрачається при обороті в дракона і назад? — Співчутливо покивала я головою і відразу нахмурилась. — Стривай, а одяг і меч ти в такому разі де ховаєш?

— Ніде не ховаю. Магічно зберігається.

— А речі? Ти одразу був без них?

— Вкрали, — процідив він крізь зуби, зло блиснувши очима.

— Он як. Буває. Щось цінне було? — поцікавилася я без граму насмішки.

Нехай я сама займалася крадіжкою, але бралася далеко не за всі замовлення. Навіть взяти того торговця, якому залишила драконові лусочки. Вчини він зі мною чесно і назви хай і занижену, але адекватну ціну, я б і копійки з його крамниці не винесла нечесним шляхом. Хоч би як дивно це не звучало, але свої принципи були навіть у мене.

— Свобода, — ледь чутно видихнув дракон, зовсім відвернувшись від мене. У перший момент я хотіла перепитати, але потім зрозуміла. Закономірно, що той, хто полонив дракона, забрав усі його речі.

— У такому разі, якщо ти без нічого, міг би й допомогти дівчині, — перебільшено бадьоро заявила я і тицьнула дракону в руки свою дорожню сумку.

Все найцінніше у мене все одно зберігалося в рюкзаку, а сумка за рахунок магічної начинки не була такою вже важкою. Але безглуздо не скористатися безкоштовною робочою силою. Взагалі, виводячи на чергову веселу суперечку, я думала таким чином більше відволікти дракона від зневіри, думок про помсту і що там ще вирувало в його голові, але хлопець не заперечував і мовчки прийняв сумку з моїх рук. Тим краще.

Незабаром ми вийшли на глинистий бережок струмка. Наскільки знаю, далі він переходив у невелику річечку, а та впадала в озеро, біля якого ми з драконом провели минулу ніч. Гм... А звучить як двозначно!

Скосившись на завмерлого з зосередженим виглядом хлопця, я ледве втрималася від спокуси озвучити свої думки, щоб сповна насолодитися його обуренням і бурею емоцій на все— таки симпатичному обличчі. Але добре, хорошого потроху. Знявши зі спини рюкзак, тицьнула його драконові в руки. Ставити свій багаж на вологу землю хотілося найменше, у мене там все ж таки зберігався весь мій одяг. А ось на сумку махнула рукою, щоб кинув кудись на траву.

Варто було розстебнути її, як ланцюг одразу злетів у повітря. Нехай ми вже були готові до такого розкладу, але завадити ніяк не змогли. Клац — і він знову з'єднав моє зап'ястя і шию дракона під його незадоволене гарчання.

— Слухай, може, заклацнути його тобі на руку? — запропонувала я, дістаючи шпильку.

— Гр-р...

— Ого, ти й у людській іпостасі так умієш? Нічого собі! Круто, я оцінила. — Я поважно покивала головою, піднявши великий палець вгору. — Але я зараз не про це. Підніми підборіддя вище, мені незручно, — скомандувала, звично взявшись колупатися шпилькою в замку на його нашийнику. — Я, звичайно, позбавлю нас від ланцюга зараз, але сам розумієш — у майбутньому ситуація може повторитись ще не раз. Краще буде, якщо в такому разі він сковуватиме нас за руки, а не як зараз. Що скажеш?

Дракон машинально потер шию, з якої впав кінець ланцюга, і похмуро кивнув. Я тут же заклацнула ланцюг на його зап'ясті, без особливого подиву відзначивши, що він миттю підлаштувався під нові розміри, звузившись достатньо для того, щоб його було неможливо стягнути голими руками. Почекавши пару хвилин, знову звільнила нас і запхала на якийсь час присмирілий артефакт назад у сумку.

Натомість дістала звідти три порожні фляги, які планувала наповнити водою.

— Давай я, — несподівано запропонував дракон, здивувавши мене так, як йому не вдалося до цього. Мабуть, я менше вразилася, дізнавшись, що він не просто хижа звірюка.

— Що я, сама не впораюся? — пирхнула я, сміливо ступивши вперед до води. Я б сказала, надто сміливо. Від сум'яття, що охопило мене на мить, я явно недооцінила вологий глиняний схил перед струмком.

Права нога поїхала вперед, змусивши мене змахнути для рівноваги руками із затиснутими у них флягами. Але мені це мало чим допомогло. Я вже майже наяву побачила ганебну картинку, як сиджу в струмку, а цей черствий сухар наді мною регоче або кривить губи, бурмочучи щось ще про нерозсудливість та інше.

Але зненацька моє падіння припинилося, так і не розпочавшись. Міцні руки обхопили мене за талію і напівінтимно притиснули до себе, схилившись наді мною немов у танці. Було дуже незвично бачити обличчя дракона всього за кілька сантиметрів від свого. Відчувати його тепле дихання на шкірі. Вдихати його запах без найменшої домішки поту, що навіває неясні асоціації з гірськими вершинами. Так міг би пахнути талий сніг і чорні клаптики землі, які тільки-но показалися і під сонячними променями прокидаються з-під кайданів криги.

Я як заворожена застигла, навіть не намагаючись змінити незручну позу, не в змозі відірватися від його очей кольору розплавленого срібла. Так могло б виглядати небо відразу після грози, коли хмари ще не розвіялися, але вже стали набагато світлішими, даючи зрозуміти, що ось-ось визирне сонце. Від цього мені майже фізично ставало некомфортно, ніби відбувалося щось, що робило мене не мною, але чому не хотілося чинити опір.

— Так і скажи, що чекав нагоди, щоб помацати мене, — бовкнула я, порушуючи чарівність моменту.

На мить в очах дракона відобразилася розгубленість, збентеження, навіть незручність... А наступного моменту його руки несподівано розслабилися, і я все ж таки втратила рівновагу. З гучним вигуком і плеском приземлилася якраз дупою в струмок.

— Знущаєшся?! — вигукнула я, дивлячись на дракона знизу вгору.

— Вибач. Я намагався допомогти, — на повному серйозі відгукнувся дракон зі своїм звичайним непроникним суворим виразом обличчя.

Але я все ж таки встигла помітити проблиск каяття в його очах. Гаразд, що там вже. Впіймав він мене, якби не бовкнула чергову провокацію, то залишилася б сухою. І зібралася махнути рукою, даючи зрозуміти, що проїхали, нічого критичного не сталося. Але раптом усвідомила, що в його руках немає мого рюкзака, де зберігався весь мій змінний одяг.

— А де?.. — почала я, але ще до того, як сформулювала питання, простежила за його поглядом і побачила свій рюкзак на відстані витягнутої руки від мене... У тому ж струмку.

— Я намагався допомогти тобі, — повторив дракон. — Для цього потрібні були дві руки.

Тяжко зітхнувши, я придушила всі нецензурні слова, що так і рвалися назовні.

— Прибудемо до міста, я швидко розберуся зі своїми справами, і одразу підемо до мага, — пообіцяла я. Ні, ніякі веселощі того не варті, нам з драконом безумовно не по дорозі.