Спочатку:
На сторінку книги
Він дивиться на мене, я дивлюся на нього. Іскра, буря, безумство! Промені літнього сонечка пробиваються крізь гілки дерев, освітлюючи його у всій сліпучій красі і приковуючи мій погляд. Пташки співають, перелітаючи з гілки на гілку, пахне сосновими голками та якимись квітами, що дрібно всипали невелику галявину в лісі, де ми знаходимося. А всередині мене зароджується яскраве сильне почуття, яке я не відчувала вже дуже давно. У голові ж спливає лише одне питання…
— То що за лускате одоробило? — видихнула я, ледве стримуючи лють, що так і рвалася з мене, щойно пробилася крізь ступор, що охопив на кілька секунд.
— Ваш гонорар, — незворушно відгукнувся позаду мене худорлявий прилизаний чоловік, який призначив зустріч у цьому богами забутому місці.
— Мій... що? — Від обурення останнє слово вирвалося пронизливим писком, а я нарешті зуміла відвернутися від монстра, якого мені намагалися впхнути під виглядом плати за успішно виконане завдання.
І все ж погляд мимоволі так і намагався повернутися на предмет нашої суперечки. Чи точніше сказати «об'єкт»? Суб'єкт? Та яка, до єдинорогів, різниця, якщо факт залишається фактом — замість обіцяних грошей, для яких я приготувала два мішки та рюкзак, мені підсунули це!
— Це дракон! — видихнула я, звинувачувально наставивши палець на замовника. З секундною затримкою перевела вказівний перст на власне дракона. Для наочності, так би мовити.
Хижа тварюка, що височіла наді мною, утробно забурчала— загарчала і випустила струмок диму з ніздрі, підтверджуючи мої слова. Судячи з маніакального блиску вогненно— червоних очей, спрямованих на мене, якби не магічний намордник, воно вже давно зжерло б нас тут за милу душу. А що, місця глухі, безлюдні, чи мало народу згинуло в цьому лісі? Тому я воліла б не гнівити богів, які і так перебувають у поганому настрої, судячи з кількості «смаколиків», що вивалюються на мою голову із завидною постійністю, і руку опустила.
— Ваш гонорар, — з безтурботним спокоєм кивнув чоловік, наче це все пояснювало, і підвів очі на білочку, що виглянула з дупла.
Скрутивши губи в трубочку, він видав тріскотливі приманливі звуки, ніби він тут на розважальній прогулянці. Руда красуня зацікавлено подалася до нього, але тут же злякано відсахнулася і зникла в гілках дерева, як тільки в стовбур потрапила шишка, влучно кинута мною.
— Ми так не домовлялись! — випалила я і, порившись у рюкзаку, витягла трохи пом'ятий аркуш паперу, що сяяв золотою магічною печаткою. Злісно пихкаючи, різким рвучким рухом абияк розправила його на своєму ж коліні і тицьнула чоловікові під ніс. — У контракті чітко зазначено, що я викрадаю для вас артефакт Селести, а ви мені виплачуєте цю суму в повному обсязі!
Я навіть не полінувалась і підкреслила нігтем потрібний пункт. Але замовника моя реакція в жодному разі не збентежила. Натомість він тицьнув вказівним пальцем на наступний рядок.
— Або ж еквівалент цієї суми, — прочитав він уголос і з глумливою усмішкою театральним жестом вказав на дракона.
Той знову загарчав і навіть підвівся зі свого місця, даючи оцінити, як під його золотою лускою перекочуються м'язи. Верхня губа цього чудовиська трохи задерлася, оголюючи набір гострих іклів у пащі. На тому самому сонечку, яке освітлювало нашу галявину, блиснули пазурі значних розмірів на сильних лапах. Завжди мріяла отримати нагороду, яка мене підсмажить, або розірве, або зжере… Або все одразу, дотримуючись черговості!
— Та за яким єдинорогом облізлим мені здалася ця хижа звірюка?! — закричала я, тимчасово залишивши осторонь свої принципи, що наказують залишатися абсолютно спокійною в будь— якій ситуації. Тоді як замовник зберігав виняткову незворушність.
— Це вже вам вирішувати, як розпоряджатися своїм гонораром. Що ж, приємно було мати з вами справу. На цій ноті я змушений… — почала ця скотиняка, збираючись зі мною попрощатися.
— Вимушені засунути свого дракона туди, звідки взяли, а мені виплатити мої гроші! — перебила його я, відчуваючи непереборну спокусу ткнути в гада змащеним параліч— отрутою ножем для устриць.
У бік дракона я демонстративно не дивилася, посилено вдаючи, що цього одоробила тут немає. Втім, і він втратив інтерес до нас. І все— таки я мала сподівання вирішити все мирним шляхом.
— Згодна прийняти платню дорогоцінним камінням, прикрасами, артефактами, купчою на особняк, зрештою! — випалила я майже з відчаєм.
— Нажаль, люба Тріш, але ви самі підписали цей контракт. У ньому ніде не вказується, що ви категорично проти драконів. Та й самі подумайте: як би ви потягли таку кількість золота?
— Свій тягар не тяжить! — відрізала я, проігнорувавши його промовисте розглядання моєї не особливо міцної та високої фігури.
— Повністю з вами згоден. А саме цей тягар ще й здатен пересуватися самостійно, — підтримав мене чоловік, що в даному випадку виглядало більше як знущання.
— Та я драконів навіть ніколи не бачила живцем!
— Ось бачите, як вам пощастило? Більше того, їх взагалі мало хто бачив так близько і залишився живим. Тим часом за одну тільки лусочку зіллєвари влаштують бійку між собою, бажаючи мати такий рідкісний компонент. А у вас є цілий дракон.
В голові тут же спливла картинка, як я, озброївшись скребком для чищення риби, підкрадаюсь до дракона зі спини. Наступна картинка — я тікаю цим же лісом від лисого дракона, що більше скидається тепер на сфінкса— переростка.
— Угу. Обдеру його, а потім здам м'ясникам. Тут із півтонни свіжого м'яса точно набереться, — пробурчала я.
На що замовник, що так підставив мене, засяяв.
— Я знав, що ви гідно оціните нагороду.
— І де буде ця гідність, коли дракон зжере мене? — Я чомусь не поділяла його ентузіазму.
— Ну що ви. Контракт забороняє видавати вам прокляті речі або предмети, які можуть зашкодити вам іншим способом, — з докором нагадав чоловік про ще один рядок договору, але на його обличчі при цьому відобразилася прикрість. Що трохи підвищило мій настрій. Буквально на градус. Все ж таки недарма додала цей пункт.
— Ще одна формальність, — повідомив чоловік тим часом і, підчепивши кінець ланцюга, що звисав від нашийника дракона, спритно заклацнув його на моєму зап'ясті.
Я навіть обуритися не встигла. Натомість, коли усвідомила, що тепер прикута до цієї машини смерті, бажання таки використати свій ніж за призначенням стало зовсім непереборним. Ось якраз нижче пояса йому і ткну. Дія отрути не особливо тривала, лише три— чотири години, але хоч на душі стане приємніше.
Але, нажаль, підстрахувалася не тільки я. Крім того, у контракті був присутній пункт, який забороняє шкодити Замовнику та Виконавцю прямо чи опосередковано, через інших осіб.
— І що це? — зітхнула я майже спокійно, брязнувши своєю новою прикрасою.
— Гарантія, що дракон вас не з'їсть. Тепер ви його хазяйка, — порадував мене чоловік, не забувши супроводити свої слова сліпучою усмішкою.
Настільки широкою, що навіть повний ідіот запідозрив би каверзу... Але мені чого підозрювати? Он зубаста каверза сидить поруч, прикута до мене ланцюгом. Або, точніше, порівнюючи наші габарити, я до неї прикута. І, судячи з приглушеного гарчання і трохи піднятої верхньої губи чудовиська, що оголює гострі ікла, не тільки я не в захваті від ситуації.
— Чудово! — кисло посміхнулася я. — До речі, навіть пси, буває, кусають своїх господарів. Що щодо того, що він мене підсмажить?
— Намордник йому завадить це зробити. Гарного дня, Тріш, нехай щастить в нових угодах. Сподіваюся, ми з вами більше не побачимось, — усміхнувся цей мерзотник.
І, намалювавши якийсь неймовірний пас руками в повітрі, відкрив портал. Крізь яскраве блакитне полум'я я роздивилася контури однієї з міських вулиць. Більше не дивлячись на мене, мій колишній замовник ступив туди, і ілюзорний вогонь зник. Залишивши мене з драконом посеред галявини наодинці.
Контракт, завершивши свою дію, спалахнув у моїх руках, обпаливши жаром обличчя. Я ледве встигла випустити його, але все ж таки злегка обпекла кінчики вказівного і великого пальців. Невиразно вилаявшись, подула на подразнену шкіру, згадуючи, в яку із кишень рюкзака впхнула протиопікову мазь. Тягати з собою цілу аптечку я взяла за звичку ще в тому минулому житті, коли частенько вибиралася з друзями на природу. Зараз само собою. Все своє ношу з собою, завдяки магічним геніям, що придумали спосіб розширювати простір усередині дорожніх торбин.
Тяжко зітхнувши, я повернулася до дракона, що горою височів наді мною. Судячи з погляду, агресивно налаштованою горою. Зіщулившись під його ненависним поглядом, тужливо оглянула галявину. Адже могла ж здогадатися, що недарма замовник влаштував зустріч у лісі, подалі від людних місць. Але ж ні! Була впевнена, що це чергове перестрахування, щоб не світитися поряд з аферисткою, не кажучи вже про причетність до викрадення артефакту Селести, який тепер висів у нього на шиї під усіма цими шарами аристократичного одягу.
— А луска у тебе із справжнього золота? — спитала я у дракона, особливо не сподіваючись на відповідь.
— Гр— р— р… — тихо прогарчав він, а його очі засяяли ще яскравіше, мимоволі змушуючи згадати всі фільми про супергероїв, де вони спопеляли поглядом. Про супердраконів нічого подібного не пам'ятаю, але перевіряти на практиці не хотілося.
— Загалом, ти маєш рацію, яке золото? Тоді твоя туша просто не змогла б піднятися в повітря, та й літати було б проблематично… — поквапливо кивнула я, поправляючи лямки свого рюкзака. — Ти випадково не знаєш адресу найближчого колекціонера рідкісних тварин, який міг би спокуситися твоєю тушкою?
— Р— р— р!
Цього разу від його рику дерева зашелестіли, після чого стало незвично тихо для лісу. Всі пташки затихли, звірята поховалися, легкий вітерець і той кудись подівся. Мені б теж заткнутися, але кожен має свою реакцію на страх.
— Значить, зіллєвари. Сколупнеш пару лусочок на перший час? Вони в тебе взагалі як, міцно тримаються?
— Гр— р… хш— с— с— с… — Гарчання тим часом перейшло в якесь шипіння, а поза дракона стала напруженою, наче перед кидком.
— Змії зовсім скидають шкуру, у тебе там линька не планується найближчим часом? — майже пошепки закінчила свою думку я, прикидаючи, як швидко зможу позбутися ланцюга. По всьому виходило, що ця тварюка кинеться швидше. Що йому намордник, з такими лапами? Навіть без кігтів достатньо наступити — і все, немає мене.
Але замість кидка дракон пробурчав щось собі під ніс, що більше було схоже на якусь лайку, і просто демонстративно відвернувся від мене.
— Давай жити дружно? — Надихнулася я.
— Гр— р— р...
