Раді Вас бачити!

Тріш

Сонечко хилилося до горизонту, забарвлюючи зелене листя в різні відтінки золотого і багряного. Пташки так само весело перегукувались, сидячи на гілках. Білка і та вже пробачила мені кинуту шишку і зацікавлено копирсалася в корінні дерева, періодично кидаючи на мене насторожені погляди. Але руда засранка мене хвилювала найменше. Бо локація все та ж, герої все ті ж, а ось градус моєї агресії перевищував усі мислимі норми.

— Та рухайся ти, чурбан лускатий! — пихкала я, намагаючись зрушити дракона з місця.

Для цього я безуспішно упиралася обома руками йому в ду… м-м-м… ну хай буде в спину, але ноги лише буксували по землі, зорюючи рихлий ґрунт і вириваючи цілі пучки трави. Не те щоб я всерйоз розраховувала самотужки зрушити цю тушу з місця. Але, судячи з того, як він реагував на деякі мої фрази, я цілком могла взяти його змором, задовбати до такої міри, що дракон все ж таки дозволить підняти свій філей і піде зі мною куди треба.

— Та не збираюсь я віддавати тебе м'ясникам! Все одно твоє м'ясо, мабуть, жорстке, — видала я на емоціях, кинувши на якийсь час свою марну справу. І сіла поруч із драконом прямо на землю, спершись спиною на його бік. Дракон завозився і трохи зрушив, від чого я ледь не впала.

— Засранець, — констатувала я. — Ну, серйозно, далася тобі ця галявина. Тут навіть води нема. Невже тобі не хочеться пити? Явно ж давненько сидиш.

І для більшого навіювання дістала з надр рюкзака флягу. Покалатала, намагаючись, щоб плескіт води досяг вух прикутої до мене звірюки. Відпила під його пильним поглядом. Вода, нагрівшись за день, трохи гірчила, нагадуючи, що дарма я її не поміняла на свіжу, коли була можливість. Але для дракона, що спостерігав за мною, зобразила на обличчі неземне задоволення і навіть задоволено замугикала.

— Р-р… — пробурчав він, ледь помітно потягнувшись до мене. Буквально на пару сантиметрів, але це було те, чого я домагалася.

— "Р" не "р", а пити всім треба. У мене води мало, на тебе не вистачить, навіть якщо всю флягу виллю тобі в пащу, — пояснила я філософським тоном і на підтвердження своїх слів зробила ще ковток.

— Гр-р… — зовсім тихо прогарчав дракон і демонстративно одвернувся.

— От упертий! Між іншим, за двадцять хвилин ходьби звідси є невелике озеро, де якраз можна вдосталь напитися свіжої води, — видихнула я, сказавши чисту правду.

Взагалі без особливої ​​надії на результат, але несподівано через декілька секунд дракон підвівся на чотири лапи.

— Гр-р, — коротко рикнув він і нетерпляче хитнув головою.

— Невже здоровий глузд прокинувся? — зраділа я, одразу ж схоплюючись на ноги. — Тоді вперед, назустріч пригодам! Нам у той бік. До речі, буде швидше, якщо я залізу тобі на спину і…

— Хш-с-с-с! — зашипів дракон, люто блиснувши очима, його верхня губа знову задерлася, оголюючи частокіл гострих іклів.

— Твоя правда, піші прогулянки дуже корисні для молодого жіночого організму. Тіло насичується киснем, дупця підтягується, зайвий жирок випаровується разом із потом… Не дивись на мене так. Бачиш, погоджуюсь з тобою! Так що кінчай істерити і ходімо вже, — пирхнула я і зробила кілька кроків у хащі. Підспудно чекала, що ланцюг зараз натягнеться і смикне мене назад, але з моторошним тріском гілок дракон рушив за мною слідом.

Якщо начистоту, я гадки не мала, що мені робити з цим причепом. Будемо відвертими: на живодера я не тягну. Так що варіант зі здачею м'ясникам або обскубуванням заради луски відпадає. Та й щось мені підказувало, що хазяйка — не хазяйка, а щодо цього дракон залишиться принциповим і просто мені не дасться. Звіринець… Та кому він потрібен у тому звіринці? І яких розмірів має бути звіринець? Вольєр для слонів і той тісний. Хоча якщо виселити сім'ю слонів, а туди помістити дракона…

Фантазія тут же намалювала досить яскраву картинку, як я пробираюся крізь ліс, а за мною сумно бредуть мама— слон, тато— слон і слоненя, всі троє прив'язані до мене все тим же ланцюгом. Брр! Відпадає звіринець загалом.

Колекціонер? Маг, який замовив мені викрадення артефакту Селести, мав рацію: луска дракона велика рідкість, на вагу золота. А там, може, і кістки, і шипи, і шкіра крил, і органи на якісь компоненти підуть... У мене, може, дитяча травма відтоді, як я цілком усвідомила, що у світі Гаррі Поттера для третини чарівних паличок перебили безліч драконів, виймаючи серцеву жилу. І це Джоан Роулінг чтиво для дітей писала. Хто знає, до чого додумалися у цьому світі? Колекціонер навряд чи мучитиметься моральними принципами, розбираючи дракона на цінні шматки. Як би також не варіант. Я не претендую на звання доброї та чуйної людини, але не можу приректи живу істоту на таку долю.

Що лишається? Водити дракона із собою скрізь на ланцюгу та показувати за гроші? Так не цирковий песик, тут і безкоштовно всі охочі подивляться, варто вийти з лісу. Мені тоді залишитися жити з ним у лісі?..

Раптом переді мною з кущів вилетіло якесь велике парнокопитне, перервавши мої роздуми і ледь не збивши.

— Косуля! Вечеря! Лови її! — скомандувала я, перш ніж ці думки встигли повною мірою сформуватися в голові.

Перевіреним шляхом було доведено, що дракон не підкорюється моїм наказам. Але чи наші думки сходилися, чи він не любив косуль, чи мій крик пролунав надто раптово і в мого гонорару спрацювали рефлекси.

Як би там не було, один удар потужною лапою — і косуля повалена. Я мимоволі зглитнула, оцінивши швидкість, з якою дракон обірвав її життя. Адже я навіть не косуля. У мене ні рогів, ні копит… правда, це теж була не косуля.

— Я не дуже хороший знавець місцевої фауни, може, це все ж таки олень. Або лось... Хоча ні, дрібнувата. Лосиха, олениха? — пробурмотіла я, схилившись над нашою здобиччю. Несподівано спало на думку інше. — А ти, до речі, хто? Хлопчик чи дівчинка?

— Гр-р? — якось жалібно вирвалось у дракона, очі якого стали зовсім круглими.

— Не забивай голову, зараз сама подивлюся, — діловито запевнила я, спробувавши обійти його ззаду. — Можеш підняти хвіст?

З обуреним риком дракон обернувся до лісу задом, до мене передом, відмовляючись розкривати свою гендерну приналежність. Втім, не так уже мені було цікаво, хто тут поряд зі мною плететься, дівка чи мужик. До того ж я гадки не мала, як там у ящірок все влаштовано, може, під хвостом і зовсім гладенько, а обурюється чисто із принципу.

— Гаразд, бери нашу вечерю і ходімо далі. Ми вже майже на місці, — махнула я рукою у бік дерев, за якими незабаром засяє просвіт.

Дракон відповідно пирхнув і, якось спритно підпхнув свіжоубиту тушу мордою, підкинув її в повітря, щоб граціозно зловити шиєю. Я навіть нічого не сказала на тему того, що дохлого оленя йому тягати на собі приємніше, ніж дрібну і непомітну мене. Але стан, власне, оленя і змушував притримати язик за зубами.

Незабаром ми справді вийшли на піщаний берег невеликого лісового озерця. Не чекаючи моєї команди, дракон звалив тушу на траву і кинувся до води. Я хотіла крикнути, щоб повністю не заходив, інакше озеро вийде з берегів, але він і не планував. Зупинився біля самого краю і, максимально витягнувши шию, щоб дістати до водної гладі, де глибше, обережно опустив морду у воду. Все ж таки мені не здалося, зачатками розуму ця міфічна істота безперечно володіла.

Пити через намордник явно було дуже незручно. Про що свідчило періодичне незадоволене порикування та шумне фиркання дракона. Довжини ланцюга вистачало, щоб я сама підійшла до озера і набрала води спочатку у флягу, а потім у похідний казанок. Сонце все одно вже майже зайшло, на ліс стрімко опускалися сутінки і вечірня прохолода, а отже, йти кудись далі не було сенсу. Тому зовсім не зайвим буде розвести багаття і зайнятися приготуванням вечері, а заодно обмірковуванням подальших планів щодо дракона.

Останній пив дуже довго, що мимоволі змусило поспівчувати нещасному звірові. То скільки його тримали на тій галявині, не даючи води? Вкотре переконалася, що страх — найгірша людська якість, яка практично завжди йде пліч— о— пліч з небувалою жорстокістю. Навіть під гнітом ненависті часом неможливо вчинити злочини, на які штовхає страх. Похитавши головою, я розвела багаття і почала свіжувати оленячу тушу.

Напившись, дракон ще якийсь час залишався на місці. Збоку здавалося, ніби він роздумує, чи варто пити ще, поки на місці озера не залишиться лише вологий пісок, чи все ж таки достатньо. Цікаво, чи це означає, що дракони, як верблюди, здатні зберігати в організмі запаси води? Тоді виходить, що це не ящірки— переростки, а літаючі верблюди, вкриті лускою? Просто плюються не слиною, а вогнем. Гм… А нічого так теорія, заслуговує на існування.

Так, мляво розмірковуючи, я перестала свіжувати тушу. Дракон тим часом відійшов від озера і влаштувався на максимальній відстані, яку допускав ланцюг. Якийсь час спостерігав за моїми маніпуляціями, але незабаром, зітхнувши шумно, відвернувся.

Я закинула в казанок трохи крупи і розмістила його над вогнем. Вибрала кілька шматочків м'яса, натерла їх спеціями, нанизала на загострені палички і також розмістила над багаттям. Поки готувалась моя вечеря, перейшла до іншої важливої ​​справи.

Відрізавши кілька вузьких смужок м'яса, пішла до дракона. Той, почувши моє наближення за кроками, та й відчувши, що зник натяг ланцюга, повернув голову в мій бік.

— Гр-р… — незворушно прогарчав він.

— Поняття не маю, що це означає, — чесно зізналася я і вільною рукою потяглася до його морди, прикрашеної намордником. Дракон відсмикнувся і знову загарчав.

— Та годі тобі! Що я, на твою думку, зроблю з ним? Подивитися просто хочу. Ти через нього якось пив, а їсти зможеш? — співчутливо запитала я, все ж таки поклавши долоню на решітчасту поверхню металевої конструкції.

Дракон мотнув головою, струшуючи мою руку. Чи кажучи мені «ні»? Гм… А наскільки вони взагалі розумні? Маю на увазі, чи реагують на інтонації та чи розуміють сенс якихось слів? Добре.

— А ну ж бо, погарчи ще раз, як удень, щоб аж паща трохи роззявилась і губа задерлася, — скомандувала я, не збираючись відступати. Найменший шматочок м'яса скачала в тонкий рулетик, прикидаючи, як би його пропхати між зубами в пащу. — Що тобі треба сказати, щоб занурити у той самий емоційний стан? Про м'ясників поговорити? Колекціонерів? Хто тебе там більше дратує?

Не знаю, чи потрапила я в ціль, чи дракон чудово зрозумів, чого я хочу, але навіть без рику спробував відкрити пащу, наскільки дозволяв намордник. Щілина вийшла дуже маленькою, тому шматок м'яса мені довелося розрізати ножем ще на кілька зовсім крихітних. Їх я поступово пропхнула дракона в пащу. Але при цьому сама чудово розуміла, що виданої порції навіть мені було б мало, дракону і зовсім на один зуб чисто подражнити.

Згадавши про себе, я з лайкою відскочила назад до вогнища, рятуючи свою вечерю. Каша трохи підгоріла, але нічого критичного, імпровізований шашлик же час було перевертати. Тим часом туша оленя залишалася практично цілою. Я знову повернулася до дракона. Користуючись тим, що він лежав на землі і навіть голову поклав на передні лапи, я знову почала оглядати його нашийник під пильним поглядом вогняних очей.

— Такими темпами я тебе до ранку годуватиму, і все одно залишиться половина оленя, — важко зітхнула я, пропхнувши в пащу ще кілька шматочків.

Скривившись від думок, що блукали в моїй голові, підійшла до озера і сполоснула руки. Після чого витягла з волосся зачаровану одним магом шпильку. Дракон без особливої ​​надії спостерігав за моїми маніпуляціями, але вже навіть не гарчав, що я вважала хорошим знаком. І взагалі, придушити мене він міг ще на тій галявині, тож…

— Я дуже сподіваюся, що ти все ж таки дракон, а не верблюд чи свиня і не відповіси мені чорною невдячністю, плюнувши вогнем, — повідомила йому, перш ніж почати колупатися шпилькою в замку його намордника.

Дракон якось зовсім по— людськи здивовано зітхнув, змусивши мене здригнутися. Але я вже зосередилася на справі, яка у мене виходила найкраще. Ще кілька секунд – і вуаля! З неголосним клацанням замок відкрився, і намордник упав на землю. Декілька секунд дракон недовірливо дивився на нього. А наступної миті раптом оглушливо заревів так, що я ледь не оглухла, а моє багаття і зовсім погасло. Наступної секунди звірюка мотнула головою, відкидаючи намордник подалі. Той з тихим плеском бовтнувся якраз у середину озера. Погляд дракона тим часом зупинився на мені.

— Не плюватися вогнем! Фу! Будь хорошим драконом! — нагадала йому суворим, але доброзичливим тоном, яким під час роботи аніматором утихомирювала найрозпещеніших дітей олігархів.

Дракон, як мені здалося, насмішкувато пирхнув. І плювати вогнем не став. Так що я підбадьорилася і повернулася до свого згаслого вогнища.

— Тоді запрошую на вечерю. Тобі оленяча туша, яку я освіжувала, між іншим, а мені якраз зварена кашка і шашличок, — констатувала я і перша вмостилася вечеряти.

Не встигла я зняти свій казанок з вогнища, як поряд пролунало чавкання і хрускіт кісток разом із задоволеним гурчанням дракона. І незважаючи на те, що зараз поряд зі мною машина для вбивства пожирала цілого оленя, сяючи у місячному світлі білосніжними гострими іклами, цей звук у мене чомусь замість страху викликав розчулення.