Раді Вас бачити!

Себастьян

Чого він не чекав від дівчини, так це… Та нічого взагалі й не чекав! Поки не побачив озеро, не вірив, що вони йдуть туди. Просто йому і самому та галявина не подобалася, а дівчина, яку той маг назвав Тріш, своєю балаканиною дістане і мертвого.

Лань він забив, слідуючи інстинктам, а зовсім не тому, що Тріш щось там сказала. Провівши стільки днів без води і їжі, хоч— не— хоч почнеш піддаватися рефлексам, особливо разом із словом «вечеря».

Аналіз причин, що спонукали все ж таки підкоритися команді людини, довелося перервати, варто було йому побачити водну гладь, що так привабливо блищала в сонячних променях та обіцяла прохолоду, свіжість і насолоду. Мабуть, ніколи раніше Себастьян не пив такої смачної води. І тільки коли замість задоволення вже почав відчувати нудоту, зусиллям волі змусив себе відступити. А заразом не дивитися в бік дівчини, що вирізала соковиті шматочки з дичини, і не принюхуватися до запаху диму від багаття.

Усього добу, частина якої благополучно пройшла, і він вирушить додому. Себастьян вчинив невиправдано безглуздо, не послухавшись старійшин і вирушивши на пошуки злодія наодинці. І чудово розумів це. Що глузування, якщо на терезах його життя? Незабаром він змусить цю Тріш зняти з нього ланцюг і вирушить додому. В ідеалі ще б намордник, але тут варто визнати очевидне: дівчина не мала магічної сили, а значить, і сподіватися на її допомогу в знятті артефакту не доводилося.

Його думки перервала дівчина, що намірилася познущатися з нього, судячи з того, що потяглася відразу до намордника. Але майже одразу йому стало байдуже. Лише добу…

І все ж таки Тріш здивувала, спробувавши його нагодувати. Вдалося їй погано, лише пробудила голод, який Себастьяну майже вдалося заглушити. Але на подив, і дівчина не відступала, пропихаючи йому в пащу м'ясо по зовсім крихітному шматочку.

Звичайно, він розумів, що довго це не триватиме, незабаром їй набридне. Що й сталося. Вона навіть чомусь озвучила свої мотиви. Але Себастьян не розгнівався і не розчарувався. Йому просто було байдуже. Деяку вдячність він все ж таки відчував. Нехай цими шматочками вона лише пробудила більший голод, але якісь крихти енергії його тілу вони подарували.

І знову дівча полізло до його намордника! От невгамовна. І навіщо?

Коли гадський артефакт упав на землю перед ним, кілька секунд Себастьян просто не вірив. Він… вільний? Так, залишався ланцюг, але це дрібниця. Дракон відразу відчув лагідні дотики потоків сили, що пронизували все навколо. Йому хотілося одночасно і кричати від радості, і сміятися через те, що це зробила якась людина. Ще більше розвеселила її повчальна фраза, про яку він тут же забув, варто було Тріш запрошувально махнути рукою в бік майже цілої лані. Вечеря…

Наситившись, Себастьян значно подобрішав і вже прихильніше розглядав свою тимчасову супутницю. Косички давно розтріпалися, в них застрягли дрібні листочки, якісь смітники. На правій щоці червонів ледь помітний мазок крові — мабуть, дівчисько мимоволі змахнуло пасмо волосся, що заважало, або прибила комара, поки обробляла тушу. Губи блищали від м'ясного жиру, сама ж вона, смішно роздмухуючи щоки, дула на надто гарячі шматочки м'яса, зняті з багаття. І все одно запихала в рот занадто великі шматки, щоб ойкати і шумно дихати, намагаючись остудити свою їжу. Що не заважало їй при цьому щиро насолоджуватися їжею та мугикати від задоволення.

Хіба так поводяться дівчата? Навіть не дракониці, людські. Себастьян не відразу потрапив у полон, він встиг побачити і статечних дам, що ходять вулицями міста, і блудниць, що з'являються ближче до вечора в тавернах, де він зупинявся. Тріш не була схожа ні на тих, ні на інших. Хоча на перших вона була не схожа від слова «зовсім». І тоді …

— Знаєш, я тут все думаю, що з тобою робити, — раптом заговорила вона, закінчивши трапезу. Себастьян одразу ж насторожився. Довіряти комусь на людських землях він не бачив жодного сенсу.

— Тягати тебе скрізь із собою на ланцюжку я не зможу, — зітхнула вона, на що Себастьян ледве стримав гмикання.

З галявини вона його ні наказами, ні силою витягти не зуміла. Хотів би він подивитися, як би Тріш «вигулювала» його на ланцюжку проти його бажання. Щоправда, галявину вони все одно покинули, але після обіцянки людиною води безглуздо було б зображати неприступну фортецю.

— І жити з тобою в лісі мені теж якось не надто імпонує, — продовжила Тріш, задумливо покусуючи нижню губу. При цьому дівчина мерзлякувато здригнулася від пориву свіжого нічного вітерцю.

Себастьян, витягнувши шию і наблизивши голову до вогнища, легко дихнув на недогорілий сушняк. Вогонь відразу весело затанцював по ньому, даруючи необхідне дівчині тепло.

Тріш здивовано моргнула, на кілька секунд явно збившись з думки.

— Дивовижно… — пробурмотіла вона розгублено й одразу, посміхнувшись, додала впевненіше: — Спасибі.

— Загалом, гадки не маю, що з тобою робити. Може, по— братськи просто скинеш мені луску і розійдемося? — Запропонувала Тріш, змусивши Себастьяна поперхнутися повітрям.

— Ар— ргх! — висловився він люто. І навіть відсунувся трохи далі. Цікаво, вона б і своїм одноплемінникам таке запропонувала? Освіжувати живцем і розійтися? Варвари!

— Чомусь я так і думала. Половину луски? Я через одну відколупаю, гарненько буде, не облисієш, — запропонувала дівчинка.

Замість відповіді Себастьян просто спалахнув вогнем у небо і знову попереджувально гаркнув.

— Скнара. До речі, я теж не в захваті від того, що мені тебе вручили замість гонорару. Ця скотиняка мене обдурила, — несподівано поскаржилася Тріш, особливо не вразившись демонстрацією здібностей Себастьяна.

— Р-р? — більше з ввічливості рикнув дракон. Не те щоб йому прям дуже хотілося почути історію дівчини, але задля різноманітності — нехай тріщить, розповідаючи про свої біди.

— Я як дурепа місяць готувала цю операцію. Збирала відомості про барона, втиралася в довіру до його сестри, навіть вишивала в її суспільстві, дивом потрапивши до гуртка рукоділля для обраних. Навіть не говоритиму, чого мені варто було пробитися туди. Усі пальці собі поколола! А скільки я вислухала від неї такого, що воліла б забути? У— у— у… Ось ти знав, чим відрізняються червоні нитки для вишивання, які лежали в темній скрині, від тих, що тримали дві години після світанку на сонці? І я жила без цієї інформації! Але тепер я знаю кілька десятків відмінностей.

Тріш від надлишку емоцій підкинула суху гілку в багаття так, що в повітря злетів цілий сніп іскор, які ледь не обпалили її руки та обличчя. Себастьяну захотілося піти зараз. І якби міг, він би так і зробив. Слухати історію вдалого обману та крадіжки — останнє, чого він хотів.

Люди… Жадібні, дріб'язкові, лицемірні. Вони не мають нічого святого, погрязли у своїх пороках. І ця людинка – яскравий представник свого народу.

— Гаразд, не суть. Пробралася я до них у будинок на правах гості, поступово обнишпорила будинок і знайшла цей проклятий артефакт Селести. Знав би ти, на що мені довелося піти, щоб винести його! Але нагорода була того варта… — Вона мрійливо посміхнулася, трохи похитнувши бажання дракона забратися подалі. Але дівчина, навіть не здогадуючись, яке враження на нього справляє, тут же розчаровано припечатала з обвинувальними нотками: — Я ж не знала, що замість грошей мені видадуть тебе! Думала, ось воно! Велика справа, після якої навіть відомі аферисти йдуть на спокій. Я купила б собі будиночок на березі моря і почала б там нове життя. Або на березі лісового озера. Гірської річки? У тропіках біля водоспаду? Неважливо. Може, просто вирушила б мандрувати, не обмежуючись землями людей. Коли в тебе є гроші, ти можеш робити що завгодно, жити як завгодно.

Вона остаточно замовкла, занурившись у свої думки і дивлячись виключно на полум'я багаття. Себастьян не став жодним чином коментувати її слова гарчанням або якимись діями. Був би він в іншій іпостасі — підібрав би слова, заперечив кожну її фразу. А так, який сенс? Нехай він без того артефакту і може тепер обернутися, безглуздо відкривати таємницю якійсь невдалій людській злодійці. Та й навряд чи така, як вона, зрозуміє справжню цінність інших речей, яка вимірюється зовсім не золотом.

Отже, дракон просто згорнувся великим клубком і поклав голову на лапи. Втомлено заплющив очі. Вкотре нагадав собі, що його абсолютно не цікавить доля ні цієї людини, ні будь— якого іншого представника нижчої раси. Завтра вже він буде вільний робити все, що хотів... Втім, шкодити Тріш він все одно не планував, а залишатися поруч нікому не обіцяв. Так що всього— то потрібно позбутися ланцюга і летіти куди хочеться. Можливо, все ж таки обернеться і просто скине з шиї ланцюг. Але про це він подумає вже завтра, як слід виспавшись.

Ранок категорично не вдався. Себастьян прокинувся ближче до світанку і мав насолоду спостерігати, як озерної гладі торкаються перші сонячні промені, пускаючи відблиски по воді і забарвлюючи верхівки дерев у ніжний персиковий колір. Потім погляд перемістився на дівчину, що скрутилася клубочком під похідною ковдрою. За ніч багаття зовсім догоріло, залишивши від гілок лише попіл і вугілля. Так що, рятуючись від холоду, дівчисько з головою залізло під порівняно невелику ковдру, залишивши зовні лише пасмо медового волосся. Що не заважало визначити її місце розташування хоча б по тремтінню, що пробігало тканиною.

Ледве чутно пирхнувши, Себастьян потягнувся до своєї другої іпостасі. І вже за кілька секунд вдихав чисте лісове повітря на повні груди і потирав обличчя руками. Але варто йому було торкнутися своєї шиї, як з грудей вирвалося практично драконяче гарчання: проклятий нашийник все ще був на ньому, підлаштовуючись за розмірами під його шию.

Варто люті, що переповнювала дракона, вщухнути, як він знову почав прокручувати варіанти позбавлення від ланцюга і дівчини. Тягти її з собою в землі драконів — остання справа. Більш прийнятний варіант — просто відрубати їй руку і полетіти з ланцюгом. Але ця ідея Себастьяну також не припала до смаку і була відкинута. До відкинутих майже вирушила думка відкрити таємницю другої іпостасі Тріш і вже з нею вирушити до якогось мага, здатного позбавити їх ланцюга. Але, подумавши, Себастьян залишив цей варіант як запасний, якщо не вигадає чогось іншого. Ще раз покосившись на явно замерзлу дівчину, Себастьян з важким зітханням вирушив збирати сухі гілки на березі, наскільки вистачило довжини ланцюга. Благо навколо озера достатньо і дерев, і гілок, що опали. Зібравши трохи, чого вистачило б ще на кілька годин, він обернувся в дракона і знову дихнув на дрова вогнем. Переконавшись, що багаття горить як слід, опустився на своє місце і заплющив очі, розраховуючи як слід подумати про інші способи свого визволення. Але непомітно для себе заснув.

Щоб незабаром прокинутися від різкого колючого болю в районі дупи. Наче хтось віроломно тицьнув туди чимось гострим. Заревівши від болю та образи, він змахнув хвостом, збиваючи когось з ніг. Цей хтось виявився настільки легким, що відлетів прямісінько в озеро. Втім, це врятувало кривдника від спопеління вогнем.

— І чого ти психуєш? Нічого такого я не зробила! — крикнули з води. Себастьян майже не здивувався, побачивши там мокре дівчисько, яке відпирхувалось. Він чудово розумів, що вона собою представляє. Але чомусь у грудях стало якось важко і неприємно, що вилилося ще в один рик.

— Ну пробач, пробач! Я старалася акуратно, але ж зараз не болить вже! — мала нахабство прокричати Тріш.

Себастьян хотів уже дихнути вогнем над водою, але, прислухавшись до своїх відчуттів, з подивом усвідомив, що болю, який його розбудив, немає. Не здалося ж йому? Мимоволі вирвався тихий здивований рик.

— Це була лише анестезія, нічого психувати. Як маленький, ну чесно! — фиркнула дівчина і обережно попливла до берега.

Себастьян все ще не розумів, що трапилося і чому дівчина поводиться так, ніби нічого особливого не сталося. Дракон потряс головою, намагаючись зрозуміти, чи не проґавив чого. І завмер, усвідомивши, що відчуває незвичну легкість на шиї. А ще, що відкинув дівчину набагато далі за довжину ланцюга.

Погляд одразу метнувся до вогнища. Себастьян відсторонено зазначив, що Тріш встигла загасити вогонь і присипати це місце піском, а заразом зібрати всі свої речі в сумку. Але зараз його хвилювало не це. У сонячних променях, ніби знущаючись, яскраво виблискував ланцюг, складений акуратною гіркою. Він явно більше не сковував його з дівчиськом. Вона його зняла так само, як учора нашийник, своїми шпильками? Але навіщо? І як це провернула, що не потурбувала його сон? Все ж таки це не те саме, що підкрастися зі спини і вколоти ножем.

— Гр-р?

— О, помітив таки? Спасибі буде, ні? Ну і гаразд, на моє «будь ласка» теж не розраховуй, — пробурчала Тріш, вибравшись на берег, і почала вичавлювати свій наскрізь мокрий одяг.

— Мені ти ні до єдинорогів не здався, бути прикутою до когось також ніколи не було моєю мрією. Обдурили мене з гонораром, але страждати вічність тепер теж не варіант. Так що я визволяю тебе, а за винагороду хочу кілька твоїх лусочок. Хоч якась компенсація, — нахабно заявила вона.

— Р-р-р… — Тихо та загрозливо.

— Гей, драконе, не будь свинею! Той маг з галявини тебе відпустив би, думаєш? Він — не я, коли вже зумів упіймати, то знайшов би й спосіб здати тебе комусь на органи. Я ж прошу лише кілька лусочок, після чого наші шляхи розійдуться. До того ж, як я зрозуміла, віддирати їх тобі боляче, тому й психуєш так, варто заговорити про це. Я вколола тебе ножем із паралізуючим ефектом. Для такої туші, як ти, він тільки й годиться, що для короткострокової місцевої анестезії. І не роби вигляд, що не розумієш мене. Ти явно розумний, хоч би частково. Ну так що? Наскільки оцінюєш своє життя і свободу, скільки лусочок готовий віддати? Швидше думай, поки паралізуюча речовина діє на ту ділянку шкіри.

Себастьян багато чого хотів зараз зробити. Розсміятися в обличчя зухвалій дівці — хто ж ставить умови після того, як виконав свою частину угоди? Просто мовчки злетіти в повітря і полетіти, раз вільний. Знову штовхнути її в озеро, щоб поменшало цієї дратівливої ​​самовпевненості та нахабства… Але натомість він кігтем видряпав на вологому піску одну вертикальну смужку.

— Одна лусочка? Знущаєшся? Я тобі життя врятувала! Напувала, годувала, ночей недосипала, ти, літаючий верблюд-переросток! Десять лусочок, не менше!

Настала черга Себастьяна обурено ревти. Яке життя вона йому врятувала і коли це годувала-поїла?.. Та один раз було! І взагалі, спала вона спокійно всю ніч, це він їй багаття підтримував. А тут своїм тілом змушує розплачуватися! Але все ж таки правда в її словах була. Роздратовано рикнувши, він домалював кігтем ще дві смужки.

— Три? Ні, я чула, що дракони жадібні, над кожним мідяком трясуться, але щоб настільки? Сім хоч би! — не збиралася вгамовуватися дівчина, уперши руки в боки і войовничо виставивши груди вперед. Не те щоб там було особливо що виставляти, та й мокре, розпатлане, в чоловічому одязі, низеньке дівчисько мало швидше кумедний вигляд.

Себастьян знову обурено заревів. Це де вона таке чула про драконів? Це вони жадібні? Сама ж зараз від нього готова шматки відривати!

— Ти мені вартував мрії, — тихіше додала Тріш. — Тобі добре, продовжиш далі своє звичайне драконяче життя, а мені й далі дертися з низів, не маючи нічого.

Себастьян не міг сказати, що його якось розчулила чи збентежила ця заява. Та й співчуття чи совість не прокинулися ні краплі, здається. Але кіготь сам собою прималював ще дві палички до наявних. Після чого, розлютившись на себе, дракон люто рикнув і припечатав розкритою лапою малюнок, ставлячи крапку в торгівлі.

— П'ять? — наморщила носа дівчина, але махнула рукою. — Гаразд, домовились. Сподіваюся, я зумію хоч щось отримати за них. Та й ланцюг хоч і не золотий, але досить міцний, пару монет отримаю, може… Добре, повертайся задом.

— Гр-р?

— Анестезію я тобі куди ввела, на твою думку? Сам же встиг відчути укол ножа. Біля хвоста обрала місце. Вбивати тебе через дупу явно ніхто не буде, навіть якщо правда, що в місце без лусочок дракону можна вистрілити і вбити. Та й лусочки там досить великі. Коротше, не сперечайся, давай свій зад.

Себастьяну зараз шалено хотілося обернутися і вже словами висловити все, що він думає про дівчину, її методи вести переговори та обране місце для виривання лусочок. Але особливого сенсу у цьому не було. Нехай Тріш і зробила це без його відома, але все ж таки звільнила. Дарувала йому можливість не повертатися додому з ганьбою, а продовжити те, заради чого він прибув у людські землі.

Дівчисько не збрехало, болю від її маніпуляцій не було, впоралася вона швидко і навіть продемонструвала йому свою долоню з блискучими п'ятьма лусочками золотого кольору, кожна розміром з ніготь великого пальця. Взагалі, найбільші були у нього на животі і в області грудей, але тут Тріш має рацію — якщо туди потрапить арбалетний болт, то легко може вбити будь-якого дракона.

— Ну все, ми в розрахунку. Лети до своїх драконів, кохай дракониць, народжуй драконят… Загалом, удачі, — махнуло рукою дівчисько на прощання і зникло за деревами, залишивши дракона одного на березі.