Спочатку:
На сторінку книги
Пару биттів серця ми ошелешено дивились на стіну, що перекрила поверх. Немов від наших поглядів вона могла розчинитись, зникнути, повернути Міреля…
А потім хтось видихнув, хтось ворухнувся… Хло заколотила кулаками по гладкій поверхні. Бен кинувся до перил.
— Ну ж бо… де?
Гаррі завмер, стискаючи кулаки, а потім налетів на Кайла.
— Це ти! Ти! Ти винний.
Бах…
Голову Кайла відкинуло. На щоці червонів ляпас, під оком наливався синець.
— Облиш його! — виріс між ними Шон.
Відлетів. Я кинулась до них, повисла на руці Гаррі. Той смикнувся, вириваючись, але я тримала міцно.
— Заспокойся.
— Я заспокойся?.. Я?! Це він… Якби не його товста дупа, Мір був би з нами.
Він штовхнув мене так сильно, що я відлетіла… на Бена. Той втримав, вчепився в рукав, підтягнув до сходів:
— Покажи, що ти натискала!
Я кліпнула і трохи здивовано глянула на нього. Тут бійка, а він… Кліпнула ще. І нарешті зрозуміла, що він питає. Кинула погляд на бійку, до якої приєдналась Хло…
Побиття немовлят, а не бійка. Кайл навіть кулаки не складає, мовчки пропускає кожен ляпас.
— Тут!
Я натиснула кнопку: нічого. Ні скрипу, ні руху, ні шурхоту. Стіна навіть не смикнулась.
— Де?! Покажи!
Бен відштовхнув мене, гарячково стиснув перила. Вони ледь не хрустнули під його руками.
— Де? Нічого!
Я відступила. Те, що сталося, не вкладалось у голові. Не мало сенсу. І мені теж хотілось волати і кричати, розбити бодай щось… От тільки всередині все ніби кригою вкрилось. Десь там під нею маленька налякана Ніколь плакала за Мірелям, билася об стіну і волала разом з Хло. Ззовні… Ззовні ця ж дівчинка відсторонено вдивлялася в стіну. Немов і не вона зовсім. Немов і не з нею це сталося.
З боку щось бахнуло. Мій погляд ковзнув на Ентоні, що впав і тепер сліпо мацав підлогу у пошуках окулярів. І вперше чіпнуло те, що він їх носить. Не як прикрасу… Я кліпнула, недоречно згадавши, що те, як багато серед учнів підлітків в окулярах. І викладачі… Але ж окуляри вже давно нікому не потрібні. Всі проблеми з зором давно вирішуються.
— Годі вже! Ми його знайдемо, — влізла я таки між хлопцями і ледь встигла ухилитися від занесеного кулака.
— Знайдемо?! — скипіла Хло, спрямовуючи агресію з Кайла на мене. — Ти що не бачила? Ця фігня… вона… вилетіла з нього…. цей дим… — вона не визначено змахнула рукою.
— І все одно. Досить! Істерикою нічого не вирішиш.
— Істерикою? Тобто… — Хло, захлинувшись обуренням, блиснула на мене очима: — Я — істеричка?
Я заплющила очі, зітхнула, набираючись терпіння.
— Міреля це не поверне.
— Не поверне, — погодилась вона тихо і, відвернувшись, попрямувала до сходів.
— Хло! Ти куди? — гукнув її Гаррі.
— Знайду щось, щоб розкурочити цю стіну, — не обертаючись, пробурмотіла Хло.
Я хитнула головою — в те, що їй це вдастся не вірилось — і попрямувала за нею.
Далі буде...
