Спочатку:
На сторінку книги
— Хоч завтра виспимося, — буркнув Кайл, тяжко плюхаючись за стіл із тацею.
— Мрій, — всміхнувся Шон, не відриваючись від каші.
— Що?!
— Ти розклад не бачив? — буденно поцікавився Хейле. — Завтра знову тренування о шостій ранку.
— Але ж завтра субота! — Кайл обвів нас усіх докірливим поглядом, наче це ми були винні в його недосипі. — Ну, хоч лекцій немає, — видихнув він полегшено за хвилину.
— Я б так не радів, — поправив окуляри Ентоні. — Знаючи Хорна…
— Очікуєш капостей? — розуміюче посміхнулася я.
Від Хорна можна було очікувати чого завгодно. Вчорашній вечір став тому доказом: перетворити звичайне стояння на витончені тортури міг тільки справжній збоченець.
— А ти хіба ні? В тебе ж ще сьогодні вечірнє тренування.
Я поглянула на годинник, стрілка якого невблаганно наближалася до дев’ятнадцятої, і зітхнула.
Йти не хотілося. Натомість шалено кортіло зачинитися в кімнаті й лягти спати. Цікаво, скільки ми витримаємо в такому ритмі, перш ніж загнемося? Чи це така перевірка на слабкість? Як учора: вибув першим, другим, третім… А останньому — якась безглузда нагорода. На кшталт його улюблених балів.
— Хочеш, зустріну тебе після нього? — запропонував Хейле.
Я глянула на нього — він теж виглядав виснаженим.
— Якраз буду поблизу. В нас тренування в одинадцятому залі…
— Оце вам не щастить, малята, — буркнув Кайл, занурюючись у їжу.
Ми з Хейле синхронно зітхнули.
