Блоги

Темрява починається не в будинку. Вона починається всередині.

#венеразерван #лялькабезочей #українськаавторка #читатиукраїнською

Це початок. Будинок, який здається звичайним. Але щось у ньому… не так. Іноді перший крок виглядає безпечним. Поки не стає пізно. Сергій першим переступив поріг. Відразу помітив по-господарськи: підлога йде під ухил, балки просіли, але будинок стоїть міцно, ніби не здається. Він завжди дивився на все очима майстра, не простої людини, а ремісника, якому дерево шепоче, де болить. Провів долонею по стіні: гладка, міцна. Вапно щільне, не обсипається. — Ага... Не халтурили. Тут працювали добрі руки, не абихто, — пробурмотів він напівголосно, ніби розмовляв із самим будинком. — Матеріал добротний... видно, жили не бідно. Погляд впав на різьблені візерунки біля сходів, що трохи потемніли від часу. Серед них — герб, старовинний, з великими витіюватими літерами. Він підніс руку, провів по них пальцем — під нігтями залишився пил. Щось у цих лініях насторожувало й притягувало водночас — надто вигадливо, ніби зайве в цій тиші. Він пішов далі, і під ногами тихо скрипіли дошки в коридорі, ніби будинок відгукувався на нових господарів. — Так-так, бачу я, бачу, — посміхнувся він. — Все розповіси, не поспішай. У кухні помітив стару піч, по кутах — сліди грибка, стіни сирі. — Ось де гниє. Тут все починати треба, інакше не витягнути. — Він нахилився, понюхав повітря: вогкість, стара глина і трохи цвілі. Сергій скривився, але очі світилися вогнем. Він любив цю справу, коли будинок потребує рук і турботи. Він вийшов у двір із широкою посмішкою і розкинув руки в сторони, ніби обіймаючи. Вітер підхопив торішнє листя та легке сміття з двору й закрутив їх у вир. Сарай для худоби, навіс для дров, господарські будівлі та залишки огорожі, по якій вилися дикі лози. Поруч із ділянкою — старі яблуні, що давно не плодоносили, але все ще стояли, як старенькі, яким нікому підрізати гілки. І тут Сергій побачив за огорожею перекладину — саморобний місток, що вів до зарослого рову. Він спустився ближче. Там, де колись був струмочок, тепер густо пахло мохом і мулом. Земля волога, ніби п’є воду з підземних джерел. — Ось вона, ця вогкість, — пробурмотів він. — Звідси все й іде. Як дощі підуть — потягне по стінах. Сергій стояв біля рову, дивлячись на те місце, де колись текла вода. І раптом відчув дивне, ледь помітне печіння в грудях. Відчуття, ніби хтось свердлить йому спину. Він різко обернувся в бік будинку, але там нікого не було. Ніби будинок перевіряє його на міцність, оцінює, чи підходить він. Але Сергій лише відмахнувся. Здалося. — Ну що ти, старий, мені розповіси? Не бійся. Я все тобі полагоджу. Тільки не смій тріщати вночі — Марина злякається. Сергій повернувся у двір. Окинувши будинок господарським поглядом, посміхнувся стримано, по-чоловічому, але з якоюсь тихою гордістю за себе. Дорога нагадувала про себе втомою. — Робота є, але це по мені. Все виправимо. Тільки жити треба тихо. І не турбувати.📖 «Лялька без очей» — містичний психологічний горор від Венери Зерван. https://booktons.com/book/lialka_bez_ocheiЧитати 📚 на Booknet, Booktons, Arkush, Wattpad 🔗 https://heylink.me/venaxbooks/ ↗️ Приємного читання.

Читати блог

Знижки

Демон і Фіалка

Олена Гуйда

Відстежувати

демони чародійка складні_стосунки демони чародійка складні_стосунки

Він – вищий демон, чиє ім’я колись змушувало людство здригатися від жаху. Могутній, нездоланний і… геть безсилий. За зухвалу спробу скинути голову Ради вищих демонів його заслали у світ смертних – найгірше з можливих покарань. Тепер шлях додому йому може відкрити лише одна душа. Та сама – нестерпно чиста, світла й по-дитячому добра…
Вона втратила майже все: дах над головою, кохання та родину. Все, що було дорогим, перетворилося на попіл за один день. Тепер єдиним сенсом її життя стала обіцянка, дана рідній людині: відродити сімейну справу.
Одна-єдина зустріч на мосту змінить життя обох. Але чи на краще? І чи справді все є таким, яким видається на перший погляд, коли за справу береться вигнанець із пекла, що звик дивитися на світ із висоти своїх тисячоліть?

Придбати