Раді Вас бачити!

Тимур

Взяв в оренду всього один квадроцикл — хитрий хід, чи не так? По-перше, так вона буде змушена обіймати мене, притискаючись всім тілом. По-друге, якщо раптом, (а я був у цьому впевнений) вона не вміла їздити, доведеться її навчати. А це вже зовсім інший рівень близькості — мої руки на її руках, її тіло довірливо притискалося до мого, а я, звісно ж, користуючись моментом, пояснював зеленоокій техніку керування так, щоб навчальний процес тривав якомога довше.

Та все ж стоячи на місці зустрічі, я невдоволено косився на годинник. Чорт, вона спізнювалася. А я, як відомо, терпіння мав рівно стільки ж, скільки в чоловіка, коли перед ним роздягається бажана жінка — тобто ніякого. Це мене злило, бо час — це гроші, а я не звик їх витрачати даремно.

Але варто було мені лише закотити очі й уже приготуватися писати їй, як з’явилася... Тіна. І ось тут почалося найцікавіше.

Дівчина йшла досить впевнено. Спортивний костюм ідеально окреслював кожен вигин її тіла, а русяве волосся розвівалося на вітрі. Я машинально провів язиком по губах. Спочатку думав, що звертав увагу лише на її ходу, але потім зрозумів — зачепився за її погляд. Вона подивилася так, наче ми вже знайомі, хоча не міг згадати, де і коли. Може, це просто було сонце, що палало високо в липневому небі, а я плутав відблиски з реальністю.

Я втупився в неї, ніби зваблива красуня була відповіддю на запитання, яке я ще навіть не встиг поставити.

— Привіт, я Тіна, — сказала вона, простягаючи руку з такою впевненістю, що навіть я, любитель ризику й адреналіну, трохи розгубився.

— Привіт, Тіна. Я Тимур. Але можна просто Тім, — відповів, злегка стискаючи її ніжну долоню.

Зеленоока поглянула на мене якось підозріло, і її погляд точно не був привітним чи дружнім. Вона, здається, намагалася зробити його нейтральним, але все одно відчувалася якась настороженість, ніби сумнівалася.

— А чому один квадроцикл? Я думала, ми будемо на двох, — запитала Тіна, кидаючи погляд на транспорт.

Я не зміг стримати усмішку.

— Як на мене на одному навіть краще, і ризиків менше, — відповів я, не змінюючи виразу обличчя, — але якщо хочеш, можеш бути за кермом. Я не проти.

— Стривай, може, перед поїздкою краще дізнатися одне про одного? — її погляд став пильним, немов дівчина намагалась мене просканувати від маківки до пальців на ногах, і я відчув, як її цікавість почала розгоратися.

Я посміхнувся, грайливо крутячи ключі від квадроцикла на пальці.

— Я готовий розповісти тобі все: від кольору моїх улюблених шкарпеток до найганебнішого моменту в житті. Але, зізнаюсь, це буде набагато цікавіше, якщо ми дізнаємось це в дорозі. Що скажеш? Любиш сюрпризи?

Тіна закотила очі, а кутики її губ зрадницьки посмикнулися.

— Боюсь, твої сюрпризи можуть мене шокувати. А ось про найганебніший вчинок з радістю послухаю.

Я підморгнув, ніби вгадуючи її думки, і обережно ввів ключ у замок запалювання.

— А може спершу покатаємося, а потім я тобі все розповім? Дозволь мені трішки підкорити твої нерви на цьому чудовому чотирьохколісному другові. А потім... я тобі все розкрию.

Вона підняла брови і відповіла:

— Добре, я покатаюся з тобою, але ти пообіцяєш мені розказати про себе все, — мовила, і в її погляді я вже бачив, як зеленоока готова була перевірити мої слова на міцність.

— Гаразд, запитаєш все, що захочеш, — відповів я з легким викликом. — Але для початку, трошки емоцій, для підняття настрою. Як на мене, найкращий спосіб познайомитись — це покататись на квадрику і відчути справжню швидкість.

Тіна підозріло глянула, і заговорила так, ніби вже була готова поставити мене на місце.

— Ти так говориш, наче вже знаєш, що твоя правда мене розчарує. Просто зізнайся чесно, ти Тимур Весельський з Хмельницького, так?

Це вивело мене з рівноваги. Як вона про це дізналася? А головне звідки?!

— Звідки ти знаєш? — не приховуючи здивування, запитав я. — На сайті не було мого прізвища, і я не писав, що з Хмельницького.

Дівчина спершу застигла, потім її обличчя спотворилось від обурення. Вона схопила голову руками, немов у якомусь відчаї, і, підвищивши голос, вигукнула:

— Як я зразу не здогадалася! — вона буквально вибухнула емоціями. — Який же ти покидьок, Тимуре!

Кліпнув. Потім ще раз. Ого, нічого собі заявочка. Я намагався зрозуміти, звідки така реакція.

— Е-е-е… Ну, формально, я, звісно, можу бути покидьком, але… Ми ж тільки познайомилися! Я навіть ще не встиг нічого поганого зробити!

— Не прикидайся дурнем!

— А прикидатися треба? — відповів я, грайливо піднявши брову.

Подивився на Тіну, а вона, здавалося, ще більше кипіла. В її очах горіли вогники люті. А я стояв і намагався зрозуміти, що ж такого зробив, щоб так розлютити цю дівчину.

— Ну, ти все ж таки маєш мені пояснити. Я реально не розумію, чому ти так зреагувала, — намагався я виглядати максимально безтурботно, хоча всередині вже кілька тривожних сигнальчиків били в дзвони.

Дівчина глибоко вдихнула. А потім її погляд різко змінився, і вона, почала говорити з таким виразом, ніби я зробив їй невиправну шкоду:

— Ти серйозно? Ти не пам’ятаєш мене? Тимуре! Ти ж той самий, хто сміявся з мене в школі! Я була тією дівчиною, яку ти ображав на кожному кроці! Не пам’ятаєш?

Враз мої думки заповнилися минулим. Школа. Якась проклята шкільна слава хулігана, який не міг пройти мимо жодної слабкої мішені. І, здавалося, Тіна була моєю улюбленою ціллю.

Але, якби я почав оправдовуватися, щоб це змінило, тому я вирішив все-таки трохи розрядити ситуацію.

— Христю, це ти, — мовив я, ніби це було очевидно. — Чудово виглядаєш!

— Ти ще смієш жартувати?! — її голос тремтів від люті, а зелені очі метали блискавки. — Ти зробив моє життя жахом!

Я зробив серйозну міміку обличчя, спробував виглядати як чоловік, що глибоко розкаювався, але це в мене вийшло не дуже. Я ж знав, що знущався з неї і сміявся разом з іншими, але щось мені підказувало, що цей момент треба якось згладити, інакше я втрачу останній шанс на порятунок.

— Тіна… — я вирівняв спину і вдав, що мене це все якось зачепило. — В школі я був просто… придурком. Але ти ж знаєш, як це буває, коли ти намагаєшся бути крутим і не розумієш, що робиш, правда? Слухай, я… я ж не такий вже й поганий зараз. Може, ти все ж можеш пробачити той дурний момент? Але, я розумію, що це було боляче для тебе. І я… — я затягнув паузу, намагаючись виглядати, як той, хто справді усвідомлював свої помилки. — Я не мав права так робити, навіть якщо й був тупим підлітком. Вибач за все те, що сталося тоді.

Дівчина з обличчям, наче я не просто її образив, а й зламав серце, подивилась на мене.

— Ти думаєш, я можу просто так забути? Забути, як ти мені псував життя? Ні, я ніколи тобі цього не пробачу, чуєш? Ти мерзенний, Тимуре, і такі люди ніколи не змінюються! — вона спалахнула, як вогонь, і не гаючи ані секунди, вдарила мене по щоці.

Ляпас був таким сильним, що вуха загуділи, а серце пропустило пару ударів. Я доторкнувся до щоки — вона пекла, немов вогонь її люті. Та навіть якщо вона мене ненавидить, я знайду спосіб звабити цю дівку, чого б це не коштувало. Тіна занадто сильно мене зачепила, щоб я так просто відступив.

Вона навіть не озирнулася, просто пішла. Кроки її були вперті, впевнені. Відчував, як розчарування вибухало в кожному русі цієї красуні. Нехай заспокоїться, а потім я її не відпущу. «Христю, ти тепер від мене не сховаєшся! Я знайду тебе, і ти навіть не зрозумієш, як твоя ненависть перетвориться на справжнє бажання.»

Сів на квадроцикл, завів його, і вітер миттєво забрав усі ці негативні думки. Азарт — ось мій справжній друг! Він завжди приходить, коли треба відпустити зайве і знову відчути смак перемоги. І я точно знаю, що переможу, тільки питання — коли.