Спочатку:
На сторінку книги
Тимур
Я сидів на кухні, втупившись у телефон, і бездумно гортав стрічку на сайті знайомств. Чесно, міг би піти в бар або подзвонити комусь із дівчат, з якими завжди розважався, але сьогодні якось ліньки. Хотілося чогось нового. Сайт знайомств був як рулетка: раптом пощастить, і знайдеться якась цікава дівчина? Але, як завжди, одне й те ж саме.
Анкети ніби під копірку: «Люблю подорожі, книги, прогулянки під дощем». Серйозно? Хоч хтось напише, що ненавидить книги й дощ викликає в нього екзистенційну кризу? Ідеальна картинка, максимум емоцій, нуль живого життя.
Я вже збирався закрити додаток, коли раптом завмер. Очі. Зелені, глибокі, до мурах знайомі. Точно такі, як у Христини.
От халепа!
Щось вона згадалася мені неочікувано. І, чесно кажучи, не в тому романтичному контексті, а більше як моя найбільша підліткова катастрофа. Я ж той самий дурень, через якого вона, ймовірно, переживала дитячі травми, походи до психолога і перехід в іншу школу. Може, якби хоча б раз не ставив їй підніжку, не забирав її речі, не висміював перед усіма — хто знає, можливо, все могло б бути інакше. Але ні, я ж тоді був «крутим» — у моєму підлітковому розумінні це означало робити все, щоб вона мене точно запам’ятала.
Звісно, мені соромно за свою безглузду поведінку. Але ж, серйозно, що це змінить? Нічого. Сором — це така штука, яка з’являється і одразу ж зникає, як тільки ти відволічешся на щось цікавіше.
Зітхнув і все ж відкрив профіль.
«Тіна. Любителька квітів, шукаю нові знайомства та позитивні емоції.»
Ну, логічно. Хто б написав: «Я не вірю в кохання, зате вірю в кішок і доставку піци вночі»?
Так, це точно збіг. Я шукав дівчину з Києва, а Христина жила в Хмельницькому. Та й зрештою, світ великий – чому б комусь ще не мати такі ж очі?
Тіна не була такою, як інші.
Вона не позувала у ванній перед дзеркалом, не робила губи качечкою і не заливала цитати з Коельйо в опис профілю. Її фото було живим, справжнім, у ньому було щось таке, що чіпляло.
Але виникало логічне питання: що така дівчина робить тут? Я завжди думав, що на сайтах знайомств є три категорії людей: перші — це ті, хто шукають розваг та хяляви і вже через пару повідомлень готові до зустрічі, другі — це ті, хто під виглядом серйозних стосунків намагаються підняти свою самооцінку, а треті — це люди, які реально хочуть знайти пару, але їх постійно обманюють перші і другі. Тіна виглядала, як представниця третьої категорії. Може, вона реально вірила, що тут можна знайти кохання? Ну, наївна.
Та все ж, мені подобалася її віра в диво. І я вирішив, що ця історія буде іншою.
В голові одразу виник азартний план: звабити цю красуню. Не дати їй потрапити до якихось маніпуляторів, що обіцяють зірку з неба, а потім випаровуються після першої зустрічі. Я міг би грати в цю гру за класичними правилами: солодкі слова, тонка маніпуляція, компліменти на грані геніальності. Але з нею я не хотів грати.
Тіна була іншою.
Я міг дати їй те, чого не дасть ніхто інший: веселі емоції, легкість у спілкуванні та, можливо, трохи більше, якщо вона цього захоче. А ще – гарантію, що їй не доведеться слухати фрази типу «Я забув гаманець, заплатиш за нас обох?»
Тож я вирішив написати. Почав просто, без зайвих викрутасів:
«Привіт, кого шукаєш тут?»
Відправив і злегка посміхнувся. Ну, максимум, не відповість – не вперше. Але раптом...
Телефон завібрував майже одразу. Я здивовано глянув на екран.
«Привіт. А кого б ти хотів тут знайти?»
Хитра, подумав я, але вже цікаво. Усміхнувся — ну, це вже не банальний чат, відчував, що скоро почнеться справжній словесний двобій. Тож вирішив заграти з нею по-своєму.
«Мабуть, когось, хто зможе витримати мій характер. А ти?» — написав, трохи підколюючи. Хотів побачити, як зеленоока відреагує. Ну, і трохи поржати з цього.
Через кілька секунд телефон знову завібрував. Я уявив її реакцію.
«Я? Може, когось, хто зможе мене зацікавити. Подужаєш?» — відповідь була настільки впевнена, що я навіть розсміявся.
Ось це вже не просто гра. Тіна явно не боялася викликів. Тепер мені стало цікаво, чим усе це закінчиться. Я відчував, як в мені прокидався ще більший азарт.
«Зацікавити тебе? Легко. Але чи вистачить тобі сміливості прийняти це? (підморгуючий смайлик)» — відправив, уявивши її реакцію. Не міг втриматися, щоб не додати трохи флірту.
І ось, відповідь прилетіла швидше, ніж я чекав.
«Сміливість — це моє друге ім’я. Дивуй, якщо зможеш.»
Ха! Отже, справжня боротьба почалася. Я давно не зустрічав таких сміливих і жартівливих. Вона підколювала — і це мене тільки заводило.
Посміхнувся. Не з тих, кого легко здивувати. Ну добре, будемо грати далі.
«Гаразд, але для початку відповім на твоє питання. Я шукаю ту, з ким буде цікаво навіть мовчати. А ти, здається, вмієш зробити все, окрім цього. Вірно?» — написав, додаючи трохи провокації.
Відповідь прийшла миттєво.
«Мовчати? Це скучно. Хіба що ти зможеш зробити це особливим. Вмієш?»
Відповідь цієї дівки змусила мене зупинитися на кілька секунд. Тіна точно не з тих, хто програвала легко. Але ж і я не з тих, хто здавався.
«Вмію, але це вже не просто слова. Ти впевнена, що готова до такого рівня?» — написав, вирішивши, що пора трохи підняти ставки.
Відповідь знову не змусила себе чекати.
«Готова. Але чи зможеш ти довести, що ти не просто один із багатьох?»
Її впевненість була майже відчутна навіть через екран. Я розумів, що це гра не на один раунд, але Тіна вже встигла мене зачепити. І я вирішив: хоч би чим усе це закінчилося, я не здамся.
Дивлячись на екран, я почав розробляти план у своїй голові. О так, зваблю — заберу її серденько так, що навіть не помітить, як воно потрапить до мене. Хоча… хто знає, може, і своє віддам в обмін. Але це вже залежатиме від неї.
«Тоді тримайся, бо ця гра точно не для слабких», — написав я, знаючи, що зеленоока зрозуміє кожне слово.
«Тільки не розчаруй мене», — відповіла вона майже миттєво.
І в цей момент я зрозумів, що зустрів суперницю, яка грала на рівних. Але мене це не лякало. Навпаки, розпалювало ще більше. Зваблю її не лише словами — вона сама цього захоче.
Гра почалася, і зупинятися я точно не збирався. Впевненість Тіни заводила ще більше, а кожне її слово було новим викликом. Та й хіба є сенс стримуватись, коли на кону щось більше, ніж просто флірт?
«Розчарувати тебе? Навряд. Але питання, чи готова ти до того, що станеш залежною?» — відповів, додавши нотку інтриги.
Через кілька секунд її відповідь з’явилась на екрані:
«Залежність? Від тебе? Спробуй. Тільки не забудь, що я не з тих, хто легко здається.»
Слова цієї красуні знову викликали посмішку. Вона була справжньою загадкою, і мені шалено хотілося розгадати її. Це вже було не просто про гру чи підколювання. Це було про бажання — завоювати, довести, і, можливо, навіть втратити себе в цьому процесі.
Я задумався на мить, а потім написав:
«Здається, ти ще не зрозуміла. Я не граю, щоб виграти. Я граю, щоб залишитися.»
«Може, ти й не граєш, але я точно не хочу залишати все на твоїх умовах. Я ж бо теж не така проста, як здаюся», — написала зеленоока.
Мене це трохи здивувало, але ще більше підштовхнуло. Це було цікаво. Тіна була готова до боротьби, і це лише підігрівало мій інтерес.
«Ти ще не знаєш, що я можу запропонувати. Ти готова побачити? Бо я точно не зупинюся на половині шляху», — відправив я.
«Виглядає, що ти зовсім не боїшся складних викликів. Але ти впевнений, що готовий до мене?»
Її відповідь була настільки прямолінійною, що я на мить навіть відкинув усі попередні думки. Ця дівка явно була готова до реального випробування.
«Раз так, пропоную зустрітися. Що скажеш на прогулянку на квадроциклах? Тільки чесно — не боїшся? Заодно побачимо, хто з нас на що здатний. Граєш?» — написав я впевнено, навіть не сумніваючись, що вона погодиться.
Її відповідь не змусила довго чекати.
«А якщо я виграю?» — коротке повідомлення змусило мене усміхнутися.
«Не переймайся, програвати теж треба вміти,» — відписав я, відчуваючи азарт. Насправді, я знав, що це буде не просто прогулянка. Для мене це більше, ніж гонка. Це можливість побачити, хто вона насправді. Чи готова прийняти виклик?
Кілька хвилин тиші — і ось воно, очікуване:
«Згода. Тільки не жалійся, якщо я тебе обжену.»
Отже, гра продовжується.
«Місце зустрічі обираю я,» — написав швидко. Не хотів дати їй навіть шансу відступити.
Через кілька хвилин прийшла її лаконічна відповідь:
«Домовилися. Тільки без хитрощів.»
Хитрощі? Усміхнувся. Ця дівка навіть не уявляла, що це лише початок. Я скинув адресу — невеликий майданчик за містом, де ми часто збиралися з друзями для таких пригод. Поля, ліси, трохи адреналіну — саме те, що треба.
«Не запізнюйся,» — додав я, і відправив повідомлення.
Уже уявляв її реакцію, коли вона побачить підготовлені квадроцикли. Дівчина з характером — цікаво, як вона справиться з тим, що чекало на неї попереду?
