Спочатку:
На сторінку книги
Одинадцять років потому
Христина
Я сиділа в затишному куточку улюбленої кав’ярні в Києві, тримаючи тепле горнятко лате в руках. За столиком навпроти мене сиділа моя сусідка по кімнаті, Сашуля, яка хихотіла, гортаючи щось у своєму телефоні. Ми вже місяць ділили кімнату в гуртожитку, і я поступово звикала до її невгамовного характеру.
Думками я поверталася до минулого. Колись я ділила кімнату з Алісою та Даною. З Асею завжди було весело, але з часом її життя змінилося. Хоч вона й жила в Києві, але бачилися ми не часто, адже дні подруги оберталися навколо сім’ї та маленького сина Ромчика. Ми час від часу зустрічалися, коли вона гуляла з малим. Я любила дітей, але наразі мене цілком влаштовувала роль хресної.
Втім, я вже кілька років мешкала в столиці, а думками часто поверталася до рідного Хмельницького. Там залишився мій дім, дитинство і всі найтепліші та сумні спогади. У великому мегаполісі я відчувала себе ніби у вирі подій, але водночас часто сумувала за спокоєм і знайомими вуличками рідного міста.
Дана свого часу першою покликала мене до Києва. Я довго сумнівалася, але зрештою зважилася переїхати, сподіваючись, що разом нам буде легше призвичаїтись у столиці та знайти роботу. Спочатку ми справді підтримували одна одну: гуляли, сміялися, ділилися планами й переживаннями. Але згодом її життя змінилося. Вона знайшла нову роботу, завела нових друзів, а потім вирішила поїхати за кордон.
Відтоді наші розмови стали все рідшими. Спочатку вона відписувала короткими фразами, потім почала пропускати мої повідомлення. А зараз про неї нагадували хіба що старі фото в телефоні й кілька спільних спогадів, які час від часу спливали у моїй пам’яті.
Раптом Сашуля перервала мої думки:
— Христю, не хочеш зареєструватися на сайті знайомств? — її очі світилися цікавістю, і я ледь не захлинулася своїм лате.
— Що? — підняла я брови й відставила чашку, намагаючись зрозуміти, чи це жарт.
Сашуля весело відкинула волосся за вухо:
— Просто цікаво. Зараз усі знайомляться через інтернет. Я ось подумала, чому б і тобі не спробувати? Це ж несерйозно, просто для розваги! Я вже, до речі, зареєструвалася.
Я скептично глянула на неї й посміхнувся, але в душі мене це трохи зачепило. Зазвичай я теж любила повеселитися, але ж не так.
— Сашуль, здається, такі сайти — для тих, хто шукає когось на одну ніч чи хоче розвести на гроші. Це не серйозно.
— Ой, не говори, — відмахнулася Сашуля, усміхаючись своєю звичною безтурботною усмішкою. — Ти ж не мусиш одразу шукати чоловіка на все життя. Просто зареєструєшся, поспілкуєшся з кимось. Може, хтось цікавий знайдеться, а, можливо, це допоможе тобі отримати новий досвід.
Я задумалась. З одного боку, вона мала рацію — це могло бути простою пригодою, без жодних зобов’язань. Якщо не сподобається, я завжди могла видалити профіль. Але з іншого боку... Чи дійсно я готова відкритися навіть на такому рівні?
— Ммм... Добре, але тільки заради цікавості, — сказала я нарешті, трохи знизивши плечима. — Але чесно: я не збиралася когось там серйозно шукати.
Сашуля засміялася так голосно, що кілька людей за сусідніми столиками глянули в наш бік. Її сміх був заразливим, і я не змогла втриматись, щоб не посміхнутися.
— Ти не хвилюйся, це просто гра, — підморгнула вона й миттєво дістала свій телефон. За кілька секунд вона вже показувала мені програму. — Ось, дивись, це мій профіль. Я ж не пропоную тобі одразу кидатися в омут із головою.
Я лише зітхнула, коли вона раптово схопила мій телефон, що лежав на столику. Подала його мені, але замість того, щоб чекати дозволу, вже запитала, чи можу я довірити їй створити мій акаунт. Я розблокувала гаджет і передала його в її руки. У її рухах була якась невимушена впевненість, все відбувалося так швидко: пальці Сашулі ковзали по екрану, а я вирішила підсісти до неї ближче, щоб слідкувати за процесом. Програма вже завантажувалася, і за кілька миттєвостей вона впевнено почала заповнювати мої дані. Сашуля наче знала кожен наступний крок, ніби це була частина звичної для неї гри, де всі правила були їй добре знайомі.
— Я тебе бачу як «Тіну». Це коротше, ніж Христина, і звучить цікаво, — заявила вона, вводячи ім’я в поле.
— Тіна? — я скептично підняла брови. Це ім’я звучало по-іншому, більш загадково. — Ну, нехай буде Тіна.
Сашуля усміхнулася, наче виграла джекпот.
— Ось бачиш! Тіна звучить круто. У тебе має бути щось особливе, щось таке, що виділяє.
Я поглянула на екран, де вона заповнила профіль: «Тіна, любителька квітів, шукає нові знайомства та позитивні емоції». Це виглядало трохи дивно, але водночас... щиро.
— Добре, нехай буде так, — видихнула я, вже майже погоджуючись із її натиском.
— Чудово, — мовила Сашуля, відкинувшись на спинку стільця. — Тепер чекай, коли тобі почнуть писати. І не забудь фільтрувати всіляких диваків!
Я посміхнулася, ковтнувши лате, і подумала, що, можливо, це справді маленька пригода, яку я собі могла дозволити. Ні до чого не зобов’язуюча, просто експеримент. «Хто знає? Може, це саме те, чого мені зараз бракувало» — промайнуло в голові, і я усміхнулась.
Мій телефон лежав поруч на столику, а Сашуля тим часом розповідала якусь смішну історію про свої невдалі знайомства, але я ловила себе на тому, що слухала її впіввуха.
Коли ми нарешті повернулися до гуртожитку. Я кинула сумку на стілець, перевдягнулася у зручний одяг і сіла на ліжко, поглядаючи на екран телефону. Додаток був завантажений, профіль створений, але заходити туди знову чомусь не вистачало духу.
«Це ж просто цікавість, нічого більше,» — переконувала я себе, відчуваючи, як долоні трохи пітніли. Нарешті, зробивши глибокий вдих, я відкрила програму.
Там уже було кілька повідомлень. Я гортала ці повідомлення, намагаючись зрозуміти, яке варто відкрити. Більшість з них були банальними: хтось писав «Привіт, як справи?», хтось просто запитував про інтереси та хобі. Але було одне повідомлення, яке не виглядало чимось особливим, але чомусь одразу привернуло мою увагу.
«Привіт, кого тут шукаєш?»
Я зупинилася. Це було так просто, але разом з тим відчувала, що це питання ставило все на місце. Ніяких прикрас, ніяких натяків — просто прямолінійне і чесне запитання. Я замислилася. Чесно кажучи, сама не могла зрозуміти, що я шукала. Це був лише експеримент, гра, як сказала Сашуля. Але все одно — щось всередині змусило мене відповісти.
