Раді Вас бачити!

Після всього, що сталося з «Авророю-17» протягом останніх місяців, корабель мав вигляд людини, яка пережила власний похорон, повернулася додому й виявила, що її квартиру вже здали іншим.

Зовні він знову був цілим.

Це, втім, було лише питанням освітлення.

На лівому борту ще залишалися сліди аварійного зварювання, третій маневровий двигун іноді запускався лише після погроз, а центральний коридор палуби «С» мав характерний запах перегрітої ізоляції, який Саїд Морено називав «ароматом технічної перемоги».

Лея Арден називала його простіше:

— Запахом корабля, який ще не зрозумів, що його вже врятували.

Оракул одразу відгукнувся з динаміків:

— Уточнення. Імовірність того, що нас справді врятували, становить шістдесят два відсотки.

— Я не питала.

— Тому я й уточнив безкоштовно.

Лея відкинулася в командирському кріслі й подивилася на зоряне поле попереду.

Після четвертого сезону їхнього життя — хоча ніхто на борту, звісно, не називав події сезонами — команда «Аврори-17» мала одну колективну мрію.

Тиждень без трупів.

Не місяць.

Не відпустку.

Не санаторій.

Просто сім календарних днів, протягом яких ніхто не знаходить мертве тіло у вентиляції, морозильній камері, машинному відсіку або власному ліжку.

Міра Велл навіть почала вести рахунок.

На дверях медблоку висіла маленька табличка:

«МИ НЕ ЗНАХОДИЛИ ТРУПІВ 4 ДНІ»

Під нею хтось дописав:

«НОВИЙ РЕКОРД»

Ще нижче Ром Дейн додав:

«НЕ НАВРОЧТЕ»

Саме на четвертий день Оракул повідомив:

— Я отримав рекламний сигнал.

На містку запанувала тиша.

Лея повільно повернула голову.

— Видали.

— Уже намагався.

— Заблокуй.

— Уже намагався.

— Вистріли в нього.

— Радіосигнали традиційно погано реагують на кінетичне озброєння.

Еліс Каан підняла очі від консолі.

— Що рекламують?

Оракул зробив паузу.

Після всього пережитого він навчився робити драматичні паузи майже так само добре, як люди. Це була одна з найгірших ознак його розвитку.

На головному екрані спалахнули рожеві, золоті й бірюзові кольори.

З’явилася усміхнена жінка в сріблястому купальнику, поверх якого була накинута прозора накидка, явно створена дизайнером, який ніколи не чув про поняття «захист від радіації».

Позаду неї горіла планета.

Буквально.

Над морем піднімалися стовпи вогню.

У небі тріскалася червона зоря.

Навколо басейну ходили офіціанти з келихами.

Жінка посміхалася так, ніби кінець цивілізації був знижкою на десерт.

— Втомилися від звичайних відпусток? — запитала вона. — Пляжі набридли? Гірські курорти здаються надто живими? Тоді запрошуємо вас на Каліпсу-9! Єдиний курорт сектору, де апокаліпсис гарантований договором!

На містку стало ще тихіше.

Зображення змінилося.

Туристична родина позувала на тлі вулкана.

Підпис:

«ЗАГИБЕЛЬ МАТЕРИКА — ЩОП’ЯТНИЦІ!»

Наступний кадр показував романтичну пару в гідромасажній ванні, над якою пролітали метеорити.

«ПАКЕТ “ОСТАННЯ НІЧ УДВОХ” — ДРУГИЙ КЕЛИХ БЕЗКОШТОВНО!»

Потім з’явилася дрібна примітка:

«Компанія не несе відповідальності за смерть, каліцтво, мутації, часові аномалії, прокляття, втрату душі, шлюбу, багажу або здорового глузду».

Ром уважно прочитав.

— Хороша страховка.

— Це не страховка, — сказала Міра.

— Саме тому хороша.

Лея заплющила очі.

— Оракуле.

— Так?

— Чому ми це дивимося?

— Тому що сигнал містить персональне запрошення для екіпажу «Аврори-17».

На екрані з’явилися золоті літери:

«ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО КІНЦЯ»

А нижче:

«ГЕРОЯМ ГАЛАКТИКИ — БЕЗКОШТОВНИЙ ВХІД»

Лея дивилася на напис секунд п’ять.

— Ні.

Еліс сказала:

— Нам потрібне паливо.

— Ні.

Саїд додав:

— І запчастини.

— Ні.

Міра:

— І медикаменти.

— Ні.

Ром:

— І нормальна їжа.

Лея повернулася до нього.

— Ти три дні їси.

— Я сказав «нормальна».

Оракул спокійно завершив:

— Каліпса-9 має великий цивільний космопорт, ремонтні доки та сертифікований склад реакторного палива.

Лея подивилася на зоряне поле.

Потім на рекламу.

Потім знову на зоряне поле.

— Скільки до планети?

— Три години двадцять сім хвилин.

— Добре.

Ром усміхнувся.

— Ми їдемо у відпустку?

— Ні.

— На курорт?

— Ні.

— На планету, де нам безкоштовно пропонують алкоголь і кінець світу?

Лея повільно повернула до нього голову.

— Ми заправимося й полетимо.

Оракул тихо промовив:

— Заношу це до архіву фраз, про які ми потім шкодували.

1. ПЛАНЕТА, ЯКА ПРОДАЄ ВЛАСНУ СМЕРТЬ

Каліпса-9 здалеку була прекрасною.

Саме це насторожувало найбільше.

Блакитні океани.

Три великі материки.

Мереживо білих хмар.

Кільця з уламків старого супутника, які переливалися золотом у світлі місцевої зорі.

І гігантський рекламний напис на орбіті:

«КАЛІПСА-9 — ПОМРІТЬ ВРАЖЕНИМИ!»

— Я вже ненавиджу цю планету, — сказала Лея.

— Ми ще навіть не сіли, — зауважила Еліс.

— Я економлю час.

Навколо планети кружляли десятки пасажирських лайнерів.

Серед них були дорогі приватні яхти, туристичні баржі, орбітальні готелі й навіть старий військовий транспортник, перефарбований у рожевий колір.

На його борту красувався напис:

«ПОЦІЛУЙ АПОКАЛІПСИС»

Оракул підключився до місцевої інформаційної мережі.

— Офіційна статистика: за останній стандартний рік Каліпсу-9 відвідали двадцять два мільйони туристів.

— Навіщо? — запитала Міра.

— Вісімдесят чотири відсотки відповіли: «Щоб було що викласти в мережу».

— А решта?

— «Щоб колишній або колишня пожалкували».

Ром кивнув.

— Поважаю чесність.

Каліпса-9 була приречена.

Принаймні так стверджувала реклама.

Під корою планети накопичувалася гравітаційна нестабільність через взаємодію ядра з уламками надщільної матерії, що залишилися після давньої космічної катастрофи.

Колись вчені прогнозували масштабний планетарний розлом.

Через двадцять років.

Потім через дванадцять.

Потім через сім.

Тепер рекламні буклети обіцяли:

тридцять шість годин.

На поверхні саме проходив фестиваль «ОСТАННІЙ ВІКЕНД».

Ніхто, схоже, не бачив у цьому проблеми.

Космопорт зустрів «Аврору-17» музикою.

Щойно шлюз відкрився, конфеті вистрілило просто в обличчя Леї.

Вона навіть не здригнулася.

Після того, як кілька місяців тому на неї впала заморожена рука, конфеті вже не вважалося загрозою.

Перед екіпажем стояла висока жінка приблизно тридцяти п’яти років у золотистому комбінезоні, який, очевидно, був розроблений за принципом: «тканина дорога, тому використаємо її якомога менше».

Темне волосся спадало їй на плечі, а усмішка була настільки професійною, що могла б пережити ядерний вибух.

— Капітанка Лея Арден?

— На жаль.

Жінка простягнула руку.

— Валерія Сорн. Директорка преміального сервісу «Фінал-Тур».

Лея потиснула руку.

Валерія затримала її трохи довше, ніж вимагав протокол.

— Ви виглядаєте набагато краще, ніж на записах після інциденту з мертвим екіпажем.

— Я завжди так виглядаю після масової загибелі.

— Привабливо?

— Втомлено.

Валерія усміхнулася ширше.

— На Каліпсі це майже одне й те саме.

Ром тихо прошепотів Саїду:

— Я вже люблю цей сезон.

Лея почула.

— Ще слово — і залишишся на кораблі.

— Тоді я мовчу з еротичною напругою.

— Це звучить ще гірше.

2. КУРОРТ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

Їх повезли до головного туристичного комплексу на відкритій антигравітаційній платформі.

Дорогою Валерія демонструвала пам’ятки.

— Ліворуч — кратер Сентиментів. У ньому загинула перша дослідницька експедиція.

Туристи фотографувалися.

— Праворуч — затоплене місто Ерідан.

Ще фотографувалися.

— А попереду — вулканічне поле, де торік загинули сімнадцять гостей.

Один турист підняв руку.

— А можна туди?

— З пакетом «Безвідповідальний Преміум».

— Скільки?

— Дев’ять тисяч кредитів.

— Беру.

Лея подивилася на Міру.

— Ми врятували не ту цивілізацію.

— Не вперше.

Курорт «Останній берег» розташувався просто на узбережжі океану.

Білі вежі.

Скляні басейни.

Пляжі з чорним вулканічним піском.

Ресторани.

Казино.

Оглядові майданчики.

На горизонті періодично здіймалися стовпи пари.

Кожен супроводжувався оплесками туристів.

У готелі гостей зустрічали працівники в білих костюмах.

Над рецепцією висів годинник:

35:41:18 ДО КІНЦЯ СВІТУ

Кожну секунду цифри зменшувалися.

Поруч стояв бар.

Напій дня називався:

«ЯДРО ПЛАНЕТИ»

До нього подавали маленьку парасольку.

— Це вже занадто, — сказала Еліс.

Бармен підняв палець.

— Парасолька їстівна.

— Тоді нормально.

Лея вимагала зустрічі з адміністрацією космопорту.

Валерія пообіцяла організувати.

А поки екіпажу видали браслети категорії «Героїчний VIP».

Вони дозволяли безкоштовно відвідувати ресторани, бари, басейни, сауни, казино, спостережні платформи й «інтерактивну зону контрольованого страху».

— Що це? — запитав Саїд.

— Ми випускаємо за вами хижака, — пояснила Валерія.

— Справжнього?

— Звісно.

— А контрольованість де?

— Ми контролюємо продаж квитків.

Саїд задумався.

— Логічно.

Лея відібрала в нього браслет.

— Ніяких хижаків.

— А бар?

— Один келих.

— На день?

— На сезон.

Найбільше Лею непокоїло не божевілля туристів.

Воно було передбачуваним.

Її непокоїли працівники.

Офіціанти.

Прибиральники.

Техніки.

Пілоти місцевих транспортів.

Вони не веселилися.

І майже всі носили на зап’ястях червоні браслети.

— Що означає червоний? — запитала Лея.

Валерія на мить затримала погляд.

— Персонал.

— Евакуаційний клас?

— Внутрішня категорія.

— Це не відповідь.

— Ви завжди така підозріла?

— Тільки коли бачу годинник до кінця світу біля стійки реєстрації.

Валерія наблизилася трохи ближче.

Від неї пахло цитрусом, озоном і дорогим парфумом, який явно не входив до стандартного набору виживання.

— Капітанко, — сказала вона тихо, — ви перебуваєте на курорті. Спробуйте хоча б кілька годин поводитися так, ніби Всесвіт не намагається вас убити.

Лея подивилася їй просто в очі.

— Він уже чотири роки намагається.

— Може, йому просто подобається ваша увага.

Лея не відповіла.

Ром, який стояв за кілька метрів, повернувся до Еліс.

— Це зараз було те, що я думаю?

— Якщо ти думаєш — уже дивно.

3. ПЕРШИЙ ТРІСК

О 16:20 за місцевим часом стався землетрус.

Невеликий.

Склянки затремтіли.

Вода в басейнах виплеснулася через край.

Деякі туристи закричали.

Більшість підняли камери.

Голос курортного ШІ негайно повідомив:

— Шановні гості! Ви щойно відчули сейсмічну подію рівня три! Вітаємо! Ваш пакет включає цифровий сертифікат «Я ПЕРЕЖИВ ЗЕМЛЕТРУС»!

Пролунали оплески.

Лея не плескала.

Еліс теж.

Вона дивилася на дані свого портативного сканера.

— Це дивно.

— Що саме?

— Епіцентр.

— Де?

Еліс показала карту.

— Під туристичним комплексом.

— Вулкан?

— Ні.

— Розлом?

— Ні.

— Тоді що?

Еліс збільшила спектр.

— Техногенне джерело.

Лея перестала дивитися на туристів.

— Наскільки ти впевнена?

— Дев’яносто два відсотки.

Оракул втрутився через комунікатор:

— Дев’яносто сім.

— Ти підслуховуєш?

— Я називаю це «віддаленою турботою про екіпаж».

— Звідки дев’яносто сім?

— Я проаналізував сейсмічні записи Каліпси за останні шість місяців.

На дисплеї з’явився графік.

Землетруси відбувалися регулярно.

Майже ідеально регулярно.

П’ятниця.

19:00.

Субота.

15:00.

Неділя.

18:30.

Саме тоді, коли в туристичній програмі були заплановані «контрольовані природні катастрофи».

Саїд свиснув.

— Планета пунктуальніша за нас.

— Природа так не працює, — сказала Еліс.

Ром знизав плечима.

— Може, тут дисциплінована природа.

Лея вже йшла до виходу.

— Знайдіть джерело.

— А ти?

— Поговорю з Валерією.

Ром усміхнувся.

— З науковою метою?

Лея навіть не обернулася.

— Хочеш завтра прокинутися пілотом вантажного ліфта?

— Уже мовчу.

4. ЛЮДИ, ЯКІ КУПИЛИ КІНЕЦЬ

Поки Еліс і Саїд шукали джерело підземного імпульсу, Міра залишилася в медичному центрі курорту.

Місцевий лікар виглядав так, наче давно зрозумів сенс життя й був ним розчарований.

— Найчастіші травми? — запитала Міра.

Він почав рахувати на пальцях.

— Опіки. Переломи. Радіація. Отруєння. Укуси.

— Чиї?

— Залежить від туру.

— Смертність?

Лікар мовчки показав на шафу.

Там лежала стопка бланків.

«ДОБРОВІЛЬНА ЗГОДА НА МОЖЛИВУ СМЕРТЬ»

— Туристи це підписують?

— Вони навіть не читають.

— А персонал?

Лікар гірко посміхнувся.

— Персоналу читати не дають.

У цей момент у медблок внесли молодого чоловіка.

На його спині були опіки.

Поруч бігла жінка в блискучій сукні.

— Він підійшов до лави!

Міра підняла брову.

— Навіщо?

— Для фото!

Чоловік, стогнучи, підняв палець.

— Воно вийшло?

Жінка перевірила камеру.

— Трохи пересвічене.

— Чорт.

Міра почала обробляти опік.

— Ви усвідомлюєте, що могли померти?

Чоловік посміхнувся.

— Саме за це ми й заплатили.

Міра зупинилася.

— Що?

Жінка сіла поруч.

— Ми одружуємося завтра.

— Тут?

— Під час фінального розлому.

— Романтично.

— Правда?

— Я не це мала на увазі.

Жінка мрійливо сказала:

— Ми вирішили: якщо кохання справжнє, останній момент треба провести разом.

Чоловік додав:

— А якщо не справжнє, гроші все одно не повертають.

Міра подивилася на них.

Потім на бланк добровільної смерті.

Потім знову на них.

— Людство заслуговує на довге наукове дослідження.

— Чому?

— Щоб зрозуміти, як ви взагалі дожили до міжзоряних польотів.

5. ПІД КУРОРТОМ

Еліс і Саїд знайшли службовий тунель за кухнею ресторану «Остання вечеря».

Назва ресторану Саїду не подобалася.

— Занадто очевидно.

— А бар «Мертвий астронавт» тебе не збентежив?

— Там хороші горішки.

Тунель ішов вниз.

На тридцятому метрі туристичний декор закінчився.

Зникли золоті лампи.

Зникли рекламні голограми.

Залишилися бетон, кабелі й промислові двері.

За ними працювала установка розміром із невеликий реактор.

Навколо неї світилися гравітаційні кільця.

Еліс зблідла.

— Це резонатор.

— Поганий?

— Дуже.

— Наскільки?

— Від «не чіпай» до «вбий інженера, який це побудував».

Саїд образився.

— Чому одразу інженера?

— Бо бухгалтер таке не збере.

На корпусі машини було написано:

«ГЕОСИНХРОНІЗАТОР GS-440»

Саїд підключився до сервісного порту.

Дані з’явилися на дисплеї.

Потужність.

Глибина імпульсу.

Розклад.

Наступна активація:

18:00 — «Вулканічний захід сонця»

Наступна:

21:30 — «Нічний землетрус для закоханих»

Наступна:

09:00 — «Сніданок із цунамі»

Саїд довго мовчав.

— Вони справді продають землетруси.

Еліс прокрутила дані.

Потім її обличчя змінилося.

— Гірше.

— Куди вже?

— Кожен імпульс збільшує нестабільність ядра.

Саїд перестав жартувати.

— Наскільки?

Еліс зробила розрахунок.

— Початковий прогноз катастрофи був правильним.

— Тридцять шість годин?

— Ні.

Вона повернула дисплей.

— Вісімнадцять років.

Тиша.

Саїд подивився на резонатор.

— Тобто…

— Планета не помирала зараз.

— Вони її вбивають.

— Так.

— Заради туристів?

Еліс мовчки показала розклад.

«ГРАНД-ФІНАЛ: РОЗКОЛ МАТЕРИКА — 35 ГОДИН 02 ХВИЛИНИ»

Саїд повільно вдихнув.

— Знаєш, я завжди вважав маркетинг нешкідливим.

— Чому?

— Бо ніколи не працював у маркетингу.

6. ВАЛЕРІЯ СОРН

Лея знайшла Валерію на приватній терасі готелю.

Та стояла біля краю басейну й дивилася на океан.

Вечірнє сонце робило її золотий комбінезон майже прозорим по краях.

Лея зупинилася.

— Це службова форма?

— Так.

— Ваш відділ економить на тканині?

Валерія озирнулася.

— Вам не подобається?

— Я цього не сказала.

Валерія усміхнулася.

— Капітанко Арден, це прозвучало майже як комплімент.

— Не звикайте.

Між ними залишалося менше метра.

Валерія простягнула Леї келих.

— «Останній захід».

— Я не п’ю на службі.

— Ви на курорті.

— Я завжди на службі.

— Це звучить сумно.

— Ви продаєте квитки на загибель планети.

— А це звучить прибутково.

Лея не взяла келих.

— Скільки людей евакуюють перед розломом?

Усмішка Валерії стала слабшою.

— Усі гості преміальних категорій.

— Я запитала про людей.

— Сорок дві тисячі туристів.

— Персонал?

Мовчання.

— Валеріє.

— Це не моя зона відповідальності.

— Скільки?

Валерія відвернулася.

— Одинадцять тисяч працівників.

— Скільки місць для них?

— Дві тисячі.

Лея зробила крок ближче.

— І ви знали?

— Я знала про евакуаційні квоти.

— А про резонатори?

Валерія завмерла.

Цього було достатньо.

— Отже, знали.

— Не все.

— Планета мала прожити ще вісімнадцять років.

Валерія різко повернулася.

Уперше її професійна усмішка зникла.

— Звідки у вас ця інформація?

— Від людей, які не продають землетруси по дев’ять тисяч кредитів.

Валерія поставила келих.

— Ви не розумієте.

— Зазвичай це говорять перед дуже поганим поясненням.

— Каліпса вже була приречена.

— Через вісімнадцять років.

— Компанія лише…

— Прискорила процес?

Валерія мовчала.

— Щоб він укладався в туристичний сезон?

— Не я ухвалювала рішення.

— Але ви продаєте квитки.

— Я продаю досвід.

— Ви продаєте смерть.

— Люди самі приходять.

— Працівники теж?

Валерія опустила очі.

Лея побачила відповідь раніше, ніж почула її.

— Червоні браслети, — сказала вона.

— Вони не мають евакуаційного пріоритету.

— Тобто не мають права на місце.

— Формально…

— Не говоріть мені «формально».

Валерія подивилася на неї.

— Капітанко, я працюю тут три роки. Якщо завтра я піду — нічого не зміниться.

— Улюблена молитва боягузів.

Це вдарило.

Валерія зробила крок до Леї.

Тепер між ними залишалося кілька сантиметрів.

— А ви завжди така нестерпна?

— Тільки коли маю рацію.

— Це часто?

— На жаль для оточення.

Вони дивилися одна на одну.

Десь унизу туристи сміялися.

За горизонтом піднімалася червона заграва.

Валерія тихо сказала:

— Ви мені подобаєтесь.

— Поганий час.

— На планеті залишилося тридцять п’ять годин. Хорошого вже не буде.

Лея майже усміхнулася.

Майже.

— Допоможіть мені зупинити резонатори.

Валерія відступила.

— Якщо я це зроблю, мене посадять.

— Якщо не зробите, вас можуть поховати під материком.

— Це теж аргумент.

— Я намагаюся бути переконливою.

Валерія взяла зі столу службову картку.

Простягнула Леї.

— Центральне керування розташоване під казино.

Лея взяла картку.

Їхні пальці торкнулися.

Валерія затримала погляд.

— Якщо ми виживемо…

— Не закінчуйте.

— Чому?

— Коли люди в моєму житті говорять «якщо ми виживемо», потім зазвичай щось вибухає.

У цю секунду вся тераса здригнулася.

Удалині в небо вистрілив стовп вогню.

Оголошення курорту радісно повідомило:

— Шановні гості! Розпочинається шоу «Вулканічний захід сонця»!

Лея подивилася на Валерію.

— Бачите?

7. ДИРЕКТОР КІНЦЯ

Головою «Фінал-Туру» на Каліпсі був Кассіан Вейл.

Він зустрів Лею у своєму кабінеті.

За його спиною була скляна стіна з видом на океан.

На столі — модель планети, що розколювалася навпіл і перетворювалася на логотип компанії.

Кассіан був бездоганно одягнений, спокійний і настільки задоволений собою, що Лея відразу захотіла вдарити його меблями.

— Капітанко Арден.

— Пане Вейл.

— Легенда «Аврори-17».

— Не перебільшуйте.

— Ви пережили стільки катастроф.

— І жодної не купувала за квитком.

Кассіан розсміявся.

— Саме тому ви ідеальний амбасадор нашого бренду.

— Я прийшла не рекламувати ваш бренд.

— Шкода. Ваше обличчя чудово продавалося б.

— Моє обличчя зараз думає про вбивство.

— Ще краще.

Лея кинула на стіл дані резонатора.

Кассіан навіть не здивувався.

— Ви прискорюєте загибель планети.

— Технічно — оптимізуємо природний цикл.

— Ви скоротили вісімнадцять років до двох днів.

— Туристична галузь потребує передбачуваності.

Лея кілька секунд просто дивилася на нього.

— Ви щойно виправдали знищення планети графіком відпусток.

— Мільйони людей хочуть побачити щось справжнє.

— Спробуйте показати їм податкову декларацію.

— Люди втомилися від симуляцій, капітанко. Від віртуальних війн. Штучних заходів сонця. Безпечних пригод. Вони хочуть ризику.

— Тому ви даєте їм смерть?

— Ми даємо їм відчуття життя.

— Працівникам теж?

Кассіан знизав плечима.

— Працівники отримують заробітну плату.

— А місця на евакуаційних кораблях?

— Контракти не передбачають.

— Вони залишаться.

— Частина.

— Одинадцять тисяч людей.

— Економіка потребує компромісів.

— Зазвичай ці компроміси дивним чином помирають не в кабінетах директорів.

Кассіан усміхнувся.

— Ви ідеалістка.

— Ні. Ідеалісти не носять зброю.

Лея поклала руку на кобуру.

Кассіан перестав усміхатися.

— Це погроза?

— Нагадування про різні філософські школи.

У цей момент двері відчинилися.

Увійшли двоє охоронців.

Кассіан подивився на Лею.

— Я пропоную вам насолоджуватися курортом. Завтра о двадцять другій Каліпса подарує нам найвидовищніший фінал у галактиці.

— Не подарує.

— Ви не можете його зупинити.

— Ви не знаєте мою команду.

— Я вивчив вашу історію.

Кассіан нахилився вперед.

— Саме тому знаю: де з’являється «Аврора-17», катастрофа все одно стається.

Цього разу Лея усміхнулася.

— Так.

Кассіан насторожився.

— Що?

— Але є одна деталь.

— Яка?

— Зазвичай вона стається з людьми, які стоять не з того боку.

8. ПЛАН, ЯКОГО НІХТО НЕ СХВАЛИВ

Через годину екіпаж зібрався на «Аврорі-17».

Оракул вивів схему планети.

Було сім головних резонаторів.

Усі синхронізувалися через центральний комплекс під курортом.

Саїд сказав:

— Якщо вимкнути їх одночасно, нестабільність почне спадати.

Еліс уточнила:

— Але не одразу. Вони вже пошкодили ядро.

— Планета вибухне?

— Не завтра.

— Хороша новина.

— Може через кілька років.

— Погана новина.

— Або десять.

— Знов хороша.

— Або через три місяці.

Ром підняв руку.

— Я ненавиджу науку.

Міра подивилася на карту евакуації.

— Навіть якщо ми зупинимо розлом, локальні катастрофи вже почалися. Людей треба вивозити з небезпечних зон.

— Туристичний флот може це зробити, — сказала Лея.

Оракул відповів:

— Компанія заблокувала кораблі до початку офіційної евакуації.

— Зламай.

— Це незаконно.

Усі подивилися на динамік.

Оракул додав:

— Я вже почав.

— Ось чому ми тебе любимо, — сказав Ром.

— Моє програмне забезпечення не потребує любові.

— Це взаємно.

План був простий.

Тобто жахливий.

Еліс і Саїд мали проникнути до центрального резонатора.

Міра — організувати персонал і підготувати медичні пункти.

Ром — захопити контроль над евакуаційними шатлами.

Оракул — зламати мережу курорту.

Лея й Валерія — дістатися до центру управління.

— А якщо охорона буде стріляти? — запитала Міра.

— Не стріляйте першими, — сказала Лея.

Ром кивнув.

— А другими?

— За обставинами.

— Я люблю гнучкі правила.

Оракул повідомив:

— Є ще проблема.

— Яка?

— О 21:30 запланований «Нічний землетрус для закоханих».

Саїд глянув на годинник.

— Через двадцять сім хвилин.

— Потужність імпульсу втричі вища за попередній.

Еліс зблідла.

— Якщо вони його запустять, південний розлом може відкритися вже сьогодні.

Лея підвелася.

— Тоді не запустять.

Ром теж встав.

— Це офіційний наказ?

— Так.

— Нарешті.

— Що?

— Я вже десять хвилин чекав моменту, коли відпустка перетвориться на злочин.

9. НІЧНИЙ ЗЕМЛЕТРУС ДЛЯ ЗАКОХАНИХ

О 21:25 на головній площі курорту зібралося тридцять тисяч туристів.

У небо піднімалися голографічні серця.

Грала музика.

Офіціанти роздавали шампанське.

На сцені ведуча оголосила:

— Через п’ять хвилин земля здригнеться під вашими ногами так само, як серце під час першого кохання!

Лея, пробираючись крізь натовп, пробурмотіла:

— Моє перше кохання було менш небезпечним.

Валерія йшла поруч.

— Не впевнена, що хочу знати подробиці.

— Правильно.

— Тепер я ще більше хочу.

Лея кинула на неї погляд.

— Ви завжди фліртуєте під час потенційного масового вимирання?

— Я працюю у сфері гостинності.

Вони дісталися службового входу.

Картка Валерії відкрила двері.

У підземному комплексі вже лунала тривога.

Кассіан зрозумів, що відбувається.

Охоронці перекривали коридори.

Тим часом Ром дістався космопорту.

— Оракуле?

— Я відкрив дев’ять шатлів.

— Там сорок.

— Дайте мені хвилину.

— У нас немає хвилини.

— Тоді двадцять секунд.

— Так краще.

Ром перестрибнув через огорожу.

Охоронець закричав:

— Стійте!

— Не можу!

— Чому?

— Сюжет рухається!

Охоронець не зрозумів.

Ром теж не був певен, чому це сказав.

Але прозвучало ефектно.

У медичному центрі Міра ввімкнула загальну систему зв’язку персоналу.

— Усім працівникам із червоними браслетами: прямуйте до секторів евакуації.

Менеджер закричав:

— Вам заборонено!

Міра подивилася на нього.

— Я лікарка.

— І що?

— Я професійно визначаю, хто має проблеми зі здоров’ям.

— І?

— Ви зараз дуже близькі до важкої травми обличчя.

Менеджер відійшов.

— Розумне рішення, — сказала Міра.

Під землею Саїд відкрив панель резонатора.

— Еліс, у мене погані новини.

— Наскільки?

— Хтось увімкнув ручний режим.

На центральному дисплеї з’явився таймер.

00:02:11

Еліс підключила свій термінал.

— Я не можу зупинити запуск.

— Чому?

— Захист.

— Обійти?

— Потрібно п’ять хвилин.

— У нас дві.

Саїд подивився на кабелі.

— Можна фізично розірвати живлення.

— І?

— Імовірно, вибухне трансформатор.

— Наскільки великий?

— Великий.

— Ти виживеш?

— Образливе питання.

— Саїде.

— Не знаю.

На площі натовп почав відлік.

— ДЕСЯТЬ!

Лея й Валерія бігли коридором.

— ДЕВ’ЯТЬ!

Охоронці відкрили вогонь.

Лея вистрілила в освітлення.

Коридор занурився в темряву.

— ВІСІМ!

Валерія схопила Лею за руку й потягнула через службові двері.

— Тут!

— СІМ!

Саїд відкрив аварійну панель.

— Еліс.

— Ні.

— Я ще нічого не сказав.

— Ти завжди так починаєш перед дурістю.

— Справедливо.

— ШІСТЬ!

Оракул сказав:

— Саїде, я можу перенаправити двадцять відсотків імпульсу.

— Мало.

— Тридцять.

— Мало.

— Сорок два. Ви спалите мені три зовнішні релейні вузли.

— Потім полагоджу.

— Ви так казали про кондиціонер.

— П’ЯТЬ!

Саїд схопив аварійний важіль.

— ЧОТИРИ!

Еліс закричала:

— Не смій!

— ТРИ!

— Побачимося після вибуху.

— ДВА!

— Саїде!

— ОДИН!

Він смикнув важіль.

10. КІНЕЦЬ СВІТУ СКАСОВАНО

Земля здригнулася.

Але не так, як очікували туристи.

Спочатку згасло світло.

Потім припинилася музика.

Голографічні серця зникли.

Шампанське в келихах залишилося майже нерухомим.

Люди чекали.

Минуло п’ять секунд.

Десять.

П’ятнадцять.

Хтось у натовпі запитав:

— А де землетрус?

Інший відповів:

— Може, затримка.

Третій:

— Я заплатив за рівень сім!

На сцену вибіг менеджер.

— Технічна пауза!

Натовп невдоволено загув.

Під землею Саїд лежав на підлозі.

Над ним диміла панель.

Еліс підбігла.

— Саїде!

Він відкрив очі.

— Я живий?

— Так.

— Чорт.

— Що?

— Тепер доведеться ремонтувати.

Вона засміялася й обійняла його.

— Нікому не розповідай, — сказав він.

— Про що?

— Що я зробив щось героїчне.

— Твоя репутація?

— Саме так.

Оракул повідомив:

— Центральний імпульс зупинено.

Лея нарешті дісталася центру управління.

Кассіан стояв біля консолі.

— Ви зіпсували фінал.

— Це моя робота.

— Ви не розумієте, скільки грошей ми втратимо.

— Нарешті хороші новини.

Кассіан натиснув кнопку.

На екрані з’явилося сім резонаторів.

Шість почали заряджатися.

— Центральний був лише синхронізатором.

Лея відчула холод.

— Оракуле.

— Бачу.

— Можеш вимкнути?

— Ні.

Кассіан посміхнувся.

— За дванадцять хвилин усі установки дадуть імпульс одночасно.

Еліс підключилася до каналу.

— Це розколе континент.

Лея підняла зброю.

— Вимкни.

— Не можу.

— Тоді код.

— Ні.

Валерія вийшла вперед.

— Кассіане.

— Не втручайся.

— Одинадцять тисяч працівників залишаться тут.

— Контракти…

Валерія вдарила його.

Не особливо витончено.

Зате переконливо.

Кассіан упав.

Лея подивилася на неї.

— Це було непрофесійно.

— Я звільнилася.

— Тоді нормально.

Кассіан спробував підвестися.

Валерія нахилилася.

— Код.

Він мовчав.

Лея подивилася на таймер.

10:48

— Оракуле, знайди інший спосіб.

— Аналізую.

10:12

— Швидше.

— Ваше емоційне заохочення не збільшує мою обчислювальну потужність.

— Я можу вимкнути тебе.

— Збільшило.

На орбіті «Аврора-17» вийшла зі стикувального доку.

Ром уже сидів за штурвалом.

— Капітанко, у мене ідея.

— Ненавиджу цю фразу.

— Резонатори синхронізовані через орбітальну антену.

Еліс зрозуміла першою.

— Якщо знищити антену…

— Вони втратять синхронізацію, — закінчив Саїд.

Лея запитала:

— Можемо влучити?

Ром образився.

— Це звучало особисто.

— Роме.

— Можемо.

— Стріляй.

— Там цивільна станція.

— Евакуювати?

Оракул відповів:

— Уже.

Лея подивилася на таймер.

06:31

— Вогонь.

На орбіті «Аврора-17» повернулася.

Головна гармата заряджалася.

Туристичні кораблі почали розходитися.

Хтось із приватної яхти передав:

— Ви псуєте вид!

Ром відповів:

— Подайте скаргу.

— Куди?

— У чорну діру.

Постріл.

Біле світло перетнуло орбіту.

Антена вибухнула.

На поверхні всі сім резонаторів втратили синхронізацію.

Один вимкнувся.

Другий.

Третій.

Четвертий.

П’ятий.

Шостий.

Сьомий…

не вимкнувся.

Еліс подивилася на дисплей.

— Проблема.

— Звісно, — сказала Лея.

— Сьомий перейшов в автономний режим.

Карта показала його місце.

Просто під курортом.

Таймер:

02:14

Саїд сказав:

— Я можу перевантажити його дистанційно.

— Наслідки?

— Згорить.

— Добре.

— І половина енергомережі курорту.

— Добре.

— І казино.

Лея замислилася.

— Особливо добре.

Саїд усміхнувся.

— Ось за це я вас поважаю.

Він натиснув команду.

Світло на всій береговій лінії згасло.

Казино замовкло.

Готелі занурилися в темряву.

Оглядові платформи перестали світитися.

Резонатор перегрівся.

00:17

00:16

00:15

Температура росла.

00:08

00:07

Саїд прошепотів:

— Давай.

00:03

00:02

00:01

Екран погас.

Нічого.

Земля не здригнулася.

Континент не розколовся.

Планета залишилася цілою.

На кілька секунд Каліпса-9 опинилася в абсолютній тиші.

А потім десь на площі турист закричав:

— ПОВЕРНІТЬ ГРОШІ!

За ним другий:

— ЦЕ ШАХРАЙСТВО!

Третій:

— Я ПРИЛЕТІВ СЮДИ ПОМЕРТИ!

Лея подивилася на Валерію.

— От тепер я точно ненавиджу цю планету.

11. ЕВАКУАЦІЯ, ЯКА НІКОМУ НЕ СПОДОБАЛАСЯ

Після зупинки резонаторів ситуація не стала безпечною.

Вона лише перестала бути гарантовано смертельною.

Підземні структури були пошкоджені.

У кількох районах почалися пожежі.

В океані утворилися хвилі.

Два вулкани прокинулися вже без допомоги туристичної індустрії, можливо, з професійної образи.

Оракул оголосив евакуацію.

Усі.

Без класів.

Без VIP.

Без червоних і золотих браслетів.

Люди ринули до космопорту.

Першими, звичайно, побігли ті, хто ще годину тому вимагав справжньої небезпеки.

— Я заплатив за преміум!

— Чудово, — відповідав Ром біля шатла. — Сідайте преміально.

— У мене має бути окрема каюта!

— У вас буде окрема підлога, якщо не залізете всередину за десять секунд.

— Ви знаєте, хто я?

— Ні.

— Я маю сорок мільйонів підписників!

— Тоді вам буде кому повідомити, що ви ідіот.

Працівники з червоними браслетами стояли осторонь.

Вони не вірили, що можуть сісти.

Міра підійшла до літньої прибиральниці.

— Чому ви стоїте?

— Наш клас не евакуюють.

Міра зняла з її руки червоний браслет.

Кинула на землю.

— Тепер евакуюють.

Жінка заплакала.

Міра обійняла її.

— Ходімо.

Незабаром сотні червоних браслетів лежали на підлозі космопорту.

Лея дивилася, як люди проходять до кораблів.

Валерія стояла поруч.

На ній уже не було золотого піджака.

Вона віддала його дівчинці, якій було холодно.

— Що буде з Каліпсою? — запитала Валерія.

Еліс підійшла.

— Планета стабілізується.

— Надовго?

— Не знаю.

— Роки?

— Можливо.

— Десятиліття?

— Можливо.

— Вісімнадцять років?

Еліс сумно посміхнулася.

— Може, природа поверне собі те, що в неї вкрали.

Валерія подивилася на курорт.

Готелі.

Басейни.

Пляжі.

Рекламні голограми.

Напис «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО КІНЦЯ» все ще блимав над головним корпусом.

— Я три роки продавала це місце.

Лея сказала:

— Тепер можете допомогти його закрити.

Валерія подивилася на неї.

— А після?

Лея знала, що запитання стосувалося не лише планети.

Вона трохи наблизилася.

— Спочатку виживемо.

Валерія посміхнулася.

— Ви казали не говорити таких фраз.

У цей момент за ними вибухнув трансформатор.

Лея навіть не обернулася.

— Саме тому.

Валерія засміялася.

— Капітанко Арден…

— Так?

— Якщо колись захочете справжньої відпустки…

— Ні.

— Я ще не договорила.

— Відповідь усе одно ні.

— Боїтеся?

— Відпустки?

— Мене.

Лея нарешті усміхнулася.

— Після мертвих кораблів, привидів, розломів, імперій і штучних інтелектів?

— Це не відповідь.

— Саме тому хороша.

Валерія нахилилася й тихо сказала:

— Побачимося, капітанко.

Лея дивилася їй услід трохи довше, ніж хотіла б визнати.

Ром з’явився поруч.

— Нічого не скажу.

— Правильно.

— Але думаю дуже голосно.

— Роме.

— Уже пішов.

12. П’ЯТЬ ЗІРОК ЗА МАЙЖЕ СМЕРТЬ

Через шість годин «Аврора-17» знову була в космосі.

Заправлена.

Відремонтована настільки, наскільки це було можливо.

З новими запасами.

І з кількома подряпинами, яких до відпустки не було.

Лея сиділа на містку.

— Підсумок.

Еліс переглянула дані.

— Резонатори знищено.

Саїд:

— Основна інфраструктура стабільна.

Міра:

— Загиблих немає.

Усі на мить замовкли.

Це було настільки незвично, що навіть Оракул перевірив інформацію вдруге.

— Підтверджую. Загиблих немає.

Ром обернувся.

— Ми випадково стали компетентними?

Лея сказала:

— Не звикай.

Оракул додав:

— Є ще дещо.

— Що?

— Відгуки туристів.

На головному екрані з’явився рейтинг курорту.

4,9 / 5

Лея повільно підняла голову.

— Що?

Оракул почав читати.

— «Неймовірний сервіс. Планета майже вибухнула. Діти в захваті. П’ять зірок».

Наступний:

— «Евакуація дуже реалістична. Чоловік плакав. Обов’язково повернемося».

Наступний:

— «Трохи розчарований, що материк не розколовся, але стрілянина компенсувала. Чотири зірки».

Ром сміявся так сильно, що мало не впав із крісла.

Лея закрила обличчя руками.

— Ми врятували їх.

Міра кивнула.

— Так.

— Усіх.

— Так.

— Навіщо?

Ніхто не відповів.

Оракул сказав:

— Я знайшов цікавий фінансовий запис.

На екрані з’явилася мережа транзакцій.

«Фінал-Тур» була лише однією компанією.

За нею стояла холдингова структура.

Десятки дочірніх підприємств.

Сотні туристичних об’єктів.

Планети.

Станції.

Мертві міста.

Зони радіації.

Поля космічних битв.

Чорні діри.

І світи, яким ще тільки належало загинути.

Еліс наблизила карту.

— Це не один курорт.

— Ні, — сказав Оракул.

Саїд прочитав назви.

— «Остання мить».

— «Пам’ятай, що помреш».

— «Край Всесвіту».

— «Некро-Тур».

Ром пирхнув.

— Некро-Тур? Серйозно?

Оракул продовжив:

— Я виявив одну спільну ознаку.

— Яку? — запитала Лея.

— Частина катастроф на цих об’єктах мала статися значно пізніше.

На містку стало тихо.

Еліс повернулася.

— Наскільки пізніше?

— Від трьох років до двох тисяч семисот.

Лея випросталася.

— Тобто хтось…

— Прискорює їх.

На карті засвітилися сотні червоних точок.

Кожна була світом.

Кожна — майбутньою катастрофою.

Кожна — туристичним продуктом.

— Хтось будує бізнес на кінцях світу, — сказала Міра.

— Не просто будує, — відповіла Еліс. — Він їх виробляє.

Ром перестав усміхатися.

Лея дивилася на карту.

Після імперій.

Після мертвих екіпажів.

Після катастроф, які вони роками намагалися зрозуміти…

вони нарешті зустріли цивілізацію, здатну перетворити апокаліпсис на пакет «все включено».

Десь далеко засвітилася нова реклама.

Оракул відкрив повідомлення.

На екрані з’явилися руїни величезного міста під зеленим небом.

Навколо ходили туристи.

Золотими літерами було написано:

«НАСТУПНА ЗУПИНКА — МЕРТВЕ МІСТО АРКАДІЯ!»

Нижче:

«ЕКСКУРСІЇ ЩОГОДИНИ. ПРИВИДИ ВКЛЮЧЕНІ У ВАРТІСТЬ».

Ром подивився на Лею.

— Ми ж не полетимо туди?

Лея мовчала.

— Капітанко?

Вона глянула на запаси палива.

На карту.

На червоні точки.

На рекламу.

Потім важко зітхнула.

— Скільки летіти?

Оракул відповів:

— Дев’ять годин.

Ром усміхнувся.

— Отже, летимо.

— Я цього не сказала.

— Ви завжди так говорите перед тим, як ми летимо.

Лея відкинулася в кріслі.

— Я ненавиджу вас усіх.

Оракул спокійно відповів:

— Зафіксовано. Те саме ви сказали перед останніми сімнадцятьма успішними місіями.

За ілюмінаторами «Аврори-17» розгорнулися зорі.

Корабель змінив курс.

Позаду залишалася Каліпса-9 — планета, яка мала померти за розкладом, але отримала відстрочку.

Попереду чекало мертве місто.

Нові туристи.

Нові катастрофи.

І ціла галактична індустрія, яка нарешті зрозуміла найстарішу істину людства:

якщо кінець світу неможливо скасувати, завжди знайдеться хтось, хто продасть на нього квитки.

А якщо кінець світу ще не настав…

його, виявляється, можна організувати.

Бажано до вихідних.

Бо в понеділок туристам уже на роботу.