Спочатку:
На сторінку книги
Сьогодні в офісі порожнеча. Усі працюють у тиші, за вікном ллє дощ. Мені явно чогось сьогодні бракує. Напевно, її… Коли вона була в офісі, усе було таким світлим, яскравим, а головне — настрій усього колективу був одухотвореним. Ніхто не сидів із кислою міною. Усі спілкувалися, висміювали різні ситуації. А як вона сміялася — просто заряджала всіх своїм сміхом. Найдивовижніше, що до неї завжди всі зверталися — не лише у робочих питаннях, а й через сущі дрібниці, — і в неї завжди знаходилися відповіді, рішення. Вона не залишала без уваги жодного співробітника. А як вона любила свою роботу! Так, по-моєму, ніхто в офісі не впахував, як вона. Вона справді була нашим сонцем. А тепер в офісі тьмяно… Таке відчуття, ніби ми сидимо в підвалі… Її більше не було з нами… Про себе я вже мовчу. Я так сумував за нею, за цією сонячною дівчиною. Не було днів, коли в неї був би поганий настрій. Вона заряджала, мотивувала й надихала. Навіть якщо колеги підсміювалися над нею, вона не сприймала це негативно, завжди відповідала жартом на жарт. Чорт, згадую її — і мені водночас весело й сумно. Я тоді не знав… не знав, що вечорами вона божеволіла. Щовечора проливаючи свої сльози в нікуди…
