Спочатку:
На сторінку книги
Таяна
– Не хвилюйтеся, терро, все обов'язково проясниться, – заспокоювала я бліду, мовчазну, несправедливо звинувачену дівчину. – Його величність не дозволить, щоб постраждала невинна.
Терра Аберсвейт загальмовано кивнула і знову втупилася уважним поглядом кудись через вікно на порожній в таку рань двір. Здається, вона не дуже вірила в те, що все налагодиться і готувалася до найгіршого. І в чомусь я її розуміла. Якби на місці мурашок було щось більш небезпечне, і з террою Віолетою сталося... непоправне, то винного покарали б вже не вигнанням з відбору, а позбавленням життя.
«Не потрібно мені уваги короля!»
Не так уже й виявилася скромна наймолодша учасниця відбору. І її поведінка була викликана аж ніяк не скромністю і вродженої сором'язливістю. А просто... небажанням тут знаходитися? Чому? Або вірніше... Навіщо тоді вона тут, якщо не готова боротися за серце повелителя?
Я вручила дівчині чашку з м'ятним чаєм і присіла поруч на диванчик. Її пальці ледь помітно тремтіли, бо вона лише ледь доторкнулася до чаю і відставила його на столик, явно побоюючись розплескати.
– Думаю, що якщо терра Віолетта не підніматиме шум, то вас просто выддалять від двору. Впевнена, вам підберуть хорошого чоловіка...
Дівчина кинула на мене короткий погляд, але я встигла помітити і біль, і відчай в її очах.
– Ви не хотіли заміж? – м'яко і обережно припустила я. – Навіщо тоді ви в палаці?
По обличчю дівчини пройшла судома і цього разу вона подивилася на мене, не приховуючи страху і блаАння.
– Я нікому нічого не скажу. І навіть постараюся вам надати посильну допомогу, – пообіцяла я. Якщо мене саму не викинуть з палацу, як випадково приблудне кошеня.
Дівчина опустила погляд на зчеплені на колінах пальці. Вона мовчала занадто довго. Настільки, що я вже почала всерйоз побоюватися, що вона не стане ділитися зі мною своєю таємницею.
– Я не хотіла бути тут, – промовила вона хрипко, ледь чутно. – Навіть, всупереч волі мачухи, здала іспит в Теренейську академію магії. Мене прийняли...
Вона замовкла, борючись з емоціями. І я закінчила замість неї.
– Але за вами прибули гінці з палацу, – кивнула я. – Але ж якщо у вас були папери, що підтверджують, що ви вступили до академії, то можна було відмовитися брати участь у відборі. Студенти магічних академій мають таке право.
– Я і хотіла! Але... – вона якось судорожно зітхнула, практично схлипнула. – У мене є молодша сестра. Інглін. Після смерті батьків у нас нікого не залишилося – тільки ми. А мачуха б не стала церемонитися і відправила б замість мене сестру. Розумієте... Я не могла цього допустити.
Боги світлі, адже сама Аберсвейт ледь досягла віку зрілості, що говорити про молодшу сестру.
– Вона, мабуть, зовсім дитина. – ледь чутно, одними губами промовила я.
У мене перехопило горло. Я явно уявила на місці цієї дівчини себе. О, я б точно так вчинила. Розбилася б, але не допустила б, щоб Анну хто-небудь образив.
– У нас рано віддають дочок заміж, – зітхнула учасниця відбору, знову взявши в руки чашку з чаєм.
– Не думаю, що його величність це схвалив би. Він не схожий на людину... готову зламати долю юної дівчини, – скривилася я.
– Так. Але в наших краях знайшлося б достатньо чоловіків, готових взяти Інглін за дружину після відбору. Вона сильний маг води, красуня і розумниця. А якщо врахувати, що за нареченими короля дають ще й чималий посаг... На це і розраховує мачуха. Вона не бажає розлучатися з майном мого батька і не віддасть нас заміж, поки буде можливість. А відбір був для неї виходом. Найпростішим.
Ну так. Одна в академію на утримання скарбниці, другу заміж з королівським приданим, а спадок залишила б собі, переконуючи всіх, що береже його для спадкоємиці. А там хіба мало що може трапитися. У мага в академії...
– Але тепер... тепер вона зживе зі світу Інглін. Якщо мене звинуватять...
– Не варто впадати у відчай. Впевнена, його величність у всьому розбереться, справжній злочинець буде покараний, а ви... – а що власне вона? Я не могла їй пообіцяти, що у неї буде все добре. Просто тому, що в академію вона вже не потрапить, а заміж виходити у неї бажання немає. – Ви зможете довести, що будете цінніше на службі у корони, як маг. Ну, і я ж обіцяла вам посильну допомогу. А сили у мене, як у велетня з дитячих казок. Це я на вигляд маленька і крихка, а на діл...
Терра посміхнулася, додумався фразу. Але веселощі обірвало каркання ворона:
– Кор-роль! – сповістив нас Корд, сидячи на підвіконні, і чомусь вилетів геть з кімнати.
Ми піднялись на ноги за мить до того, як двері відчинилися і в кімнату ввійшов його величність. А ми синхронно присіли в реверансі, спостерігаючи за монархом з-під вій.
Виглядав він стомленим. І це все, що я могла сказати по скам'янілому виразу обличчя його величності: ні емоцій, ні почуттів, тільки гострий, мов лезо клинка, погляд, від якого хочеться втекти світ за очі.
Слідом за ним дріботів ерр Алан, несучи в руках коробочку з шестернями на кришці, яку я знайшла під ліжком терри Аберсвейт.
– Терра Таяна, терра Аберсвейт, підніміться, – його величність заговорив сухо і навіть жорстко. – Вам уже відомо, що сьогодні вночі було скоєно замах на терру Віолетту, який я, зрозуміло, не можу залишити без уваги. Ви, терро Аберсвейт, перебували в кімнаті в момент замаху, але стверджуєте, що спали. Вірно?
– Абсолютно вірно! – кивнула побіліла наречена. – Я нічого не чула і не бачила. І мало чим можу допомогти слідству.
Я кинула швидкий погляд на ерра Нортона, що стис губи і явно чекав щиросердного зізнання.
– Що ж, сподіваюся, ви розумієте, наскільки небезпечно ваше становище зараз? Тому як напад стався саме після того, як я виділив терру Віолетту. Терра Таяна, ви з'явилися швидше за всіх у спальні. Що ви побачили?
– Не більше, ніж ерр Аллан. Думаю, що не варто переказувати те, що ви вже почули з його вуст. Тим більше, що це абсолютно не має значення. Терра Аберсвейт ні при чому! У кімнаті був хтось третій!
Його величність недовірливо вигнув праву брову.
– Невже? І звідки у вас ця інформація?
– Якщо я скажу правду, то ви піднімете мене на сміх! Тим більше, що я не бачила ні обличчя, ні... нічого, крім чорного силуету... Ви не вірите! – помітивши насмішку в його погляді, процідила я, стримуючи роздратування.
– А повинен? – скривився король. – Ваші "видіння" не вселяють зовсім ніякої довіри.
Звичайно, ні. Королі взагалі в моєму розумінні не вірять нікому. Навіть собі не довіряють. І що робити? Як довести, що терра Аберсвейт невинна? Думай, Таяно! Хіба що...
– Тоді можу вас просити, викликати мага часу? – стиснувши кулаки і молячись усім богам, запитала я. – Вам же не складно перевірити? Це куди краще, ніж просто покарати невинну! А той, хто винен, все так же буде безкарно розгулювати палацом!
Я з блаАнням подивилася на короля, сподіваючись, пробитися крізь цей лід у погляді. Кілька приголомшуючих ударів серця. Погляд його величності, пронизливий і холодний, як зимовий вітер.
І... вийшло. Погляд короля змінився, і він кивнув.
– Це не проста магія. І мало хто нею володіє. Але... – король дістав з кишені медальйон і прикривши очі замовк на кілька нескінченно довгих миттєвостей. Здавалося, я забула як дихати, поки його величність знову глянув на мене. – Ваше прохання прийнято. Маг часу з'явиться тут з хвилини на хвилину. Тому всі повинні покинути місце події негайно.
Боги. Тільки б все вийшло. Ця дівчина не заслуговує покарання. Вона і так багато чим пожертвувала.
– З вашого дозволу, – вклонилася я, покинувши кабінет останньою. І ледь чутно додала, тільки для його величності: – І дякую, що прислухалися до моїх слів.
