Спочатку:
На сторінку книги
Таяна
Вечір опускався на столицю по-осінньому стрімко. Немов хтось укутав темною ковдрою маленькі двоповерхові будиночки, підсвітив магічним світлом вітрини магазинів, запалив ліхтарі. По бруківці носилися карети і диліжанси, а від річки тягло не свіжістю, як влітку, а сирою вогкістю. Від чого страшно хотілося пересмикнути плечима і прискорити крок. Але тягнучи сумку з продуктами і подарунками для племінників не особливо побігаєш.
З дитинства не люблю осінь. Вона на мене навіває смуток і зневіру.
Але сьогодні мені не хотілося сумувати.
Своїм візитом її величність Торрія вирішила більшість проблем, що скупчилися і з'їдали мій спокій.
В першу чергу, судячи з того, що вона мені обіцяла в двадцять разів більше, ніж я заробляла в найвдаліший місяць в крамниці передбачень, мої матеріальні проблеми практично вирішені. Залишиться тільки віддати лихвареві борг і заплатити за минулий рік навчання Семмі в Етсверскій академії магії. Та й за рік, що залишився заодно теж. До закінчення навчального закладу йому рукою подати, а Анні буде куди спокійніше знати, що не потрібно шукати кошти, щоб Семмі не викинули на вулицю без такого бажаного диплома.
Моїй сестричці і без того нелегко. Вона ледве зводила кінці з кінцями, після смерті чоловіка. Троє дітей випивали з неї не тільки всі фінанси, а й душевні сили, почергово влипаючи в різного роду неприємності.
Але чомусь своїм першочерговим завданням вона вважала виштовхати мене заміж. Так би мовити – забезпечити безбідне майбутнє під опікою сильного заможного чоловіка. Тому як бабусину лавку вона вважала марною тратою часу і дитячими пустощами. А прийнятне рішення наших загальних проблем – заміжжя.
Я всіляко намагалася довести їй протилежне, але виходило погано. На жаль, єдина людина, яку мені не вдавалося обвести навколо пальця – моя єдина, улюблена, дуже турботлива сестриця. Надто вже добре вона мене знала.
Але тепер у мене була можливість переконати її в своїх виняткових талантах. А разом з цим, відпадала друга проблема – вимушене заміжжя. До якого мене схиляла Анна.
З одного боку я розуміла її прагнення забезпечити моє майбутнє, так як у неї життя не особливо склалася. Точніше, воно розсипалось разом зі смертю чоловіка. Так, щасливому шлюбові Тео і Анни заздрили і ставили його в приклад. Але мабуть, наврочили. Тому що помер Тео раптово, залишивши сестру розбитою і розгубленою.
Сама вона заміж не збиралася, прикриваючись тим, що вдова з трьома дітьми нікому не потрібна. Але підозрюю, що справа була не в цьому. Тео все ж замінити в її серці не вдасться нікому і ніколи. І Анна завжди буде порівнювати кожного претендента на її руку з її ідеальним покійним чоловіком.
На жаль або на щастя, я теж хотіла любові. Ні, я не була мрійниця і аж ніяк не чекала принца на білому коні, але все ж хотіла кохати і бути коханою. Нормальне бажання, мені здається.
Хвіртка в невеликий дворик з фруктовим садом і розарієм була прочинена. Що само по собі мене насторожило. Зазвичай сестра не відрізнялася безпечністю. Молода вдова з трьома дітьми – мало кому спаде на думку поживитися за її рахунок.
Другою ознакою недоброго була тиша. Ви можете собі уявити будинок в якому двоє маленьких дітей і тиша? Отож бо. А двійнята Гаррі і Роберт не відрізнялися спокійним слухняним характером. Кожен день вони придумували собі заняття. І гуркоту і крику від цієї парочки було, як він цілого імперського взводу.
Я завмерла, намагаючись пригадати хоч пару захисних або атакуючих заклинань. Але чомусь згадалося тільки замовляння для росту волосся і нігтів. Втім, у мене в сумочці ще завалявся артефакт для самозахисту, але як саме він діє я й гадки не мала. Це був подарунок Анни до Дня народження. І носила я його з собою тільки для її спокою.
– Таяна! Таяна, нарешті! Ну, де тебе носило, дорогенька?! – вискочивши на ганок заторохкотіла сестра. – Ми вже почали хвилюватися!
Якось мені складно було уявити, з чого хвилюватися про мене. З огляду на те, що додому я повернулася хіба що на півгодини пізніше звичайного. І то тільки тому, що зробила забіг по магазинах і зі смаком витратила зароблений гонорар. Точніше частина щедрої плати, що отримала від терри Воткер. Оплату від королеви я і зовсім відклала. Анні вони будуть дуже доречними.
Але сестра і правда виглядала дивно.
Взагалі, ми були з нею разюче схожі: зовнішність південки передалася нам обом від мами, тій від бабусі, а бабусі, підозрюю, від її матері. Як і здібності до прорікання. Ми обидві були темними – волосся, величезні очі. Неблагородно смаглява шкіра, занадто пухкі губи і тонкий ніс. Все це не вписувалося в загальні уявлення про красу. У моді взагалі були кучеряві блондинки. Як терра Воткер.
Але ні мене ні Анну наша немодна зовнішність не турбувала. Мене через те, що мені просто було плювати, а Анні просто ніколи було замислюватися ще й про це. До того ж вона повторювала, що заміжжя не для неї і вся її життя – діти. Хоч їй куди більше йшла роль заміжньої сімейної тарри, що піклується про чоловіка і дітей. І взагалі, їй ледь виповнилося тридцять п'ять...
– Трохи затрималася на роботі, – обережно пояснила я, боязко озираючись на всі боки в пошуках причин її ненормального поведінки. – А власне, що сталося? І де діти?
– У Сари, – відповіла сестра, вчепившись в мою руку і трохи ні силоміць тягнучи мене в будинок. Сара – сестра покійного Тео, єдина, хто спілкувався з моєю сестрою-безприданницею, але навіть вона недолюблювала хлопців. – Вони там заночують сьогодні.
Навіть так!
Я ледь не впустила сумку з покупками. Але прилаштувавши її під вішалкою в передпокої, смукнула за рукав сестру, маючи намір з'ясувати причини її ненормального поведінки.
– Не хочеш пояснити мені, що взагалі відбувається? – пошепки запитала я.
– Зараз сама все побачиш! – таким тоном, наче приготувала найбажаніший подарунок, відповіла Анна.
І більше ні слова не давши мені сказати, потягла мене до вітальні. Боюся уявити, що там мене чекало, раз навіть дітей сестра зволила відправити до нелюбої тіточки.
І виявилося, не дарма боялася. Тому що чекала мене тарра Копер в компанії свого сина ерра Копера, за яким безнадійно зітхала терра Воткер.
Літня манірна тарра нагородила мене зарозуміло-зневажливим поглядом, вже явно подумки звинувачуючи мене чорти в чому. Такий погляд роками тренувати потрібно. Зльоту і не зобразиш при необхідності.
Прокляття! Сподіваюся, це не те, про що я зараз подумала!
– Таяна, тарра і ерр Копери, – представила нас Анна, хоч ми і так начулися один про одного.
І навіть перетиналися на чаюванні у тарри Ремер. Правда, виключно на рівні вітань і представлень один одному. Зізнаюся, мене цікавили плітки і новини про жителів міста виключно з професійної необхідності. Ніколи не знаєш, хто завтра постукає в двері моєї лавки і яка плітка виявиться рятівною соломинкою в черговому "прогнозі".
– Рада зустрічі, – не проявляючи особливої радості повідомила я. – Чим зобов'язана? Проясню відразу, на дому: не ворожу, порч не знімаю, відворотів не роблю. Це псує загальну енергетику будинку. А тут живуть діти. Самі розумієте... Приходьте завтра до мене в лавку.
– Таяна! – засичала Анна.
– Ми в особистій справі, – скривившись відповіла матуся нудьгуючого і байдужого до всього ерра Копера, таким тоном, наче робила мені послугу вже тим, що зі мною розмовляла. – Моєму синові потрібна дружина. І ви нам підходите.
Ось як... тільки цього мені і не вистачало.
