Раді Вас бачити!

— Догралася, Шакіро! — сердито прошепотів промовив хлопець.

На загальний подив, Микита Соболєв різко підвівся зі свого місця в середньому ряду аудиторії.

Викладачка обірвалася на пів слові й насторожено подивилася на студента. Один за одним почали озиратися й інші.

Кіра вперто дивилася перед собою, намагаючись не розсміятися після власного жарту, але все частіше помічала на собі зацікавлені погляди одногрупників.

Микита обійшов ряд столів і вийшов у прохід між секціями, неминуче наближаючийсь. 

В аудиторії запала підозріла тиша. Навіть викладачка підняла брову й уважно стежила за тим, що відбувається. 

Коли уваги стало надто багато, Кіра озирнулася. Посмішка повільно сповзла з її обличчя, коли одногрупник вже схилився над нею, спершись рукою на стіл. 

Схоже, цього разу Соболєв справді образився.

— Може, досить уже розкидатися своїми теоріями, Шакіро? — голосно промовив він. 

Усі навколо завмерли в очікуванні вистави.

— Ми, здається, навчаємося на журналістів. Чи я щось пропустив? А який наш кодекс, Дорошенко? Підкажу! Журналіст повинен працювати з фактами, а не вигадувати сенсації на порожньому місці.

— Соболєв... — попереджувально почала викладачка.

— Я серйозно! — перебив її Микита. — Без доказів це не журналістика, а жовта преса! Хіба я не правий? 

В аудиторії хтось голосно пирхнув.

— А ти ж майбутня журналістка, Шакіро? Якщо вже висуваєш звинувачення, то додавай факти й підтвердження. Інакше це називається плітками, — він ляснув долонею по парті, через що староста мимоволі здригнулась, а тоді насупилась. 

Кирило важко зітхнув, розуміючи, що у когось остаточно відмовили гальма.

— Не хвилюйся, зараз я тобі наглядно покажу, як це працює!

Соболєв потягнувся до ременя джинсів. Металева пряжка клацнула в тиші аудиторії. 

Викладачка зсунула окуляри на самий кінчик носа й втупилася в Соболєва. На її очах студент факультету журналістики щойно вирішив перевірити, де закінчується здоровий глузд. 

Кіра, яка ще секунду тому ледь стримувала сміх, тепер застигла з відкритим ротом. 

Джинси Микити сповзли до колін, оголивши міцні стегна і чорні обтискні труси, що щільно облягали його промежину. А сам він стояв посеред проходу, абсолютно впевнений у собі, ніби збирався виголосити чергову промову на весь факультет.

— Міку, — приречено видихнув Кирило, — ти що, не в собі?

— С-Соболєв… — ледь чутно вичавила Кіра, округливши свої великі тепло-карі очі.

Микита не став чекати. Різко схопив тонке зап’ястя і притиснув її долоню просто до свого паху. Дівчина спробувала смикнути руку, але він тримав досить міцно. Під тонкою тканиною трусів вона відчула, як його член здригається від дотику, наливаючись і поступово твердіючи у неї під долонею.

Соболєв нахабно зазирнув у виріз її сорочки зверху, оцінюючи повні груди, що швидко піднімалися від прискореного дихання. А відчувши, як її пальчики мимоволі здригнулися, він посміхнувся ще ширше, бо збудження вже було беззаперечним. 

— Ну що, Шакіро? — питає так, щоб почула вся аудиторія. — Є ще питання щодо моєї орієнтації чи тобі треба побачити докази на власні очі? Я не проти, якщо ти наполягаєш…

Кіра забула, як дихати, поки її щоки палали, а губи затремтіли від приниження.

Вона різко смикнула руку, нарешті вирвавши її з його хватки. 

— Соболєв! До декана! Негайно! — верескливо наказала викладачка, вказуючи рукою на двері.

Аудиторія вибухнула: хтось гигикнув, хтось вже тягнувся за телефоном. Кирило взагалі закрив обличчя долонею, поморщившись. 

Микита підтягнув джинси, застебнув ремінь і, перш ніж вийти, нахилився так близько до Кіри, що вона відчула гарячий подих на щоці.

— Тепер мені цікаво ось що… — прошепотів він отруйно-солодко. — Ти так сильно почервоніла, бо ніколи не бачила нормального стояка, чи просто збудилася від того, що потримала його у руці? А може, ти в нас взагалі по дівчатках, га?

Він раптом прикусив її за вухо. Від несподіванки Кіра підскочила на місці. Притиснувши холодні пальці до палаючого вуха, вона ошелешено глитнула.

— Поговоримо пізніше, стерво.

Соболєв всміхнувся й випростався.

Схоже, цього разу останнє слово залишилося за ним, коли двері аудиторії гримнули за його спиною.

Кіра повільно видихнула.

Серце калатало від злості, сорому й обурення. Хотілося наздогнати цього самовпевненого ідіота й особисто допомогти дійти до деканату. Але ні… Вона помре від ще більшого сорому, якщо доведеться пояснювати, що саме тут сталося.

— Псих... — ледь чутно прошепотіла вона.

Позаду Кирило підтягнув рюкзак і поклав собі на коліна, намагаючись приховати незручну реакцію власного тіла, що надто виразно давала про себе знати під тонкою тканиною штанів.

Від хвилювання пересохло в роті. Він машинально облизав губи й відкинувся на спинку лави, зачаровано дивлячись на зачинені двері аудиторії. Щоки палали так, ніби це він щойно влаштував божевільну виставу посеред лекції, а не Соболєв, або… це його рука безсоромно нишпорила по його паху. 

Микита завжди був здатний на дурниці. Власне, саме через це вони стільки років і дружили. З ним ніколи не було нудно. Навіть коли хотілося його придушити, нудно все одно не було.

Але сьогодні наліпший друг перевершив сам себе.

Кирило заплющив очі й потер перенісся, ніби це могло допомогти позбутися нав'язливих думок.

Не допомогло.

Самовдоволений Соболь, його нахабна усмішка, низький голос і той погляд, яким він дивився на Кіру, знову й знову спливали перед очима. Саме це розлютило Кирила найбільше. 

Не сама витівка, не крик викладачки й навіть не шокована аудиторія. Усе це можна було пережити й забути вже завтра.

Проблема була в тому, що Микита зробив це через старосту — через її недолугі жарти, які привернули увагу його друга.

Кирило сам не помітив, як сильніше стиснув ремінець рюкзака.

Ще кілька хвилин тому Кіра була просто старостою. Настирливою, зарозумілою, надто правильною, але все ж просто старостою. Дівчиськом, якого вони терпіли у школі, яка ніколи не втрачала нагоди нажалітися вчителям про їх витівки. 

Тепер же він зловив себе на думці, що її ім'я останнім часом звучить у розмовах Соболя занадто часто. 

А сьогодні вона ще й торкнулася його — нехай примусово і лише на мить, але цього вистачило, щоб Лебединського всередині неприємно смикнуло. Настільки неприємно, що погляд, яким він зараз пропалював потилицю Дорошенко, навряд чи можна було назвати дружнім.

Якби Кіра раптом обернулася, то напевно вирішила б, що він мріє її придушити. 

— Прокляття! — пробурмотів він, проводячи долонею по обличчю.

Бісів ідіот зняв штани посеред пари. І все заради того, щоб щось довести Кірі Дорошенко. Заядлій зануді... Підступній старості! Дівчині. 

Чому, чорт забирай, усе найкраще завжди дістається саме їй?