Спочатку:
На сторінку книги
Минуло кілька місяців.Дім бабусі тепер став дійсно їхнім — із новим дахом, квітучим садом, сушеною лавандою на кожному підвіконні.
Ліна відкрила невеличку майстерню: виготовляла свічки, чайні набори, писала листівки зі словами, які хотіла б колись почути сама.Андрій займався деревиною — робив усе, що можна зробити руками. Але найважливіше — він беріг їхній світ.
Увечері вони разом сиділи на терасі.Тиша вже не була порожньою — вона була мовою любові.
— Знаєш, — сказала Ліна, торкаючись його руки, — я ніколи не думала, що лаванда пахне не тільки спокоєм…— А чим ще?
— Домом.— Тоді ти — мій дім, — відповів Андрій, і в його голосі не було пафосу. Лише правда.
Вони не поспішали.Жили повільно.Любили глибоко.І дихали — разом.
Бо справжня любов приходить тихо.Між сонцем і дощем.Між болем і зціленням.Між «було» і «буде».
І залишається.Як аромат лаванди у повітрі.
Дякую, що пройшла цю історію разом зі мною.
