Спочатку:
На сторінку книги
Після міста село знову здалося Ліні живим.Тиша тут була не самотньою — вона була приймаючою.Повітря пахло свіжістю, лавандою і… домом.
Вона пройшлася кімнатами, ніби вперше.Сонце падало косо крізь вікна, торкаючись старих меблів, фотографій, вишитих серветок.А біля старого буфету… помітила щось.
— Андрію, дивись… — вона дістала невеликий, пожовтілий конверт, що був затиснутий між шибками подвійного вікна.
На ньому: "Ліні. Від бабусі. Якщо колись захочеш залишитись — прочитай."
Серце закалатало.
Вони сіли поруч на диван.Розірвавши конверт, Ліна розгорнула лист. Почерк був нерівний, але теплий.Наче бабуся говорила зараз, через час.
Моя маленька,Якщо ти читаєш це — значить, щось привело тебе назад.І я радію, що дім знову дихає разом із тобою.
Тут, у цьому домі, я теж колись знайшла своє "справжнє".І знаєш, це не завжди було легко. Але любов варта труднощів.Якщо біля тебе є хтось, хто дивиться в ті ж сторони, що і ти — тримайся за нього. Не бійся коріння.Твоя сила — у ніжності. І це не слабкість. Це дар.
Люблю тебе завжди.Бабуся.
Коли Ліна дочитала, на очах блищали сльози.Але це були не сльози болю.
Вона подивилася на Андрія.— Моя бабуся… вона знала. Що я колись прийду. Що я захочу залишитись.
— І що ти…? — запитав він.
Вона стиснула його руку.— Я вже залишилась. З тобою. Тут.
І коли вони вийшли на ґанок, лаванда тихо хиталась на вітрі,наче погоджувалась: так, ти вдома.
