Раді Вас бачити!

Нещасна Намистинка так і не дочекалася обіцяної риби. Ящірка із задоволенням згризла повідець і почимчикувала туди, звідки тягнуло прохолодою. Від задоволення вона примружила очі й радісно поскакала до басейну. Стажистки вмить розбіглися. Постояльці-туристи з криками: «Мамо!.. Рятуйте!.. Дракон!..» розбіглися хто куди. А Намистинка шубовснула у воду і попливла, примружуючи очі від задоволення. Щоправда, далеко доплисти не могла – басейн був для неї замалий.

На щастя ані довгань, ані блондин криків туристів не чули – склопакети з натурального дуба надійно захищали корчму від звуків вулиці, а вхід на постоялий двір був з іншого боку. Але орк Валера якраз помітив Намистинку і тицьнув пальцем у бік басейну:

– О! Ось цю мені засмажте! І перцю побільше, і часнику, і приправте ще ельфійським скло-корінням для міцності.

– Скло-коріння додають у перші страви, – зауважила Галя, не зводячи здивованих очей з Намистинки яку марно намагався виловити великим сачком для збору листя їхній викидайло Антон.

До нього приєднався сторож Петрович. Вони з мисливським азартом носилися навколо басейну, а велетенська ящірка пірнала, хлюпала на Антона з Петровичем водою, вважаючи, що з нею граються.

– Він отруйний, – видала Галя орку.

– Ага! – зрадів Валера. – Тобто ви тримаєте небезпечну тварину, яка може завдати шкоди туристам?

– Її просто не можна їсти… а так воно… вона… він… взагалі-то лагідний. Як поні. І-і-і це, як його, занесений у Червону книгу, ось. – Продовжувала чи то брехати, чи то казати правду Галя, підтюпцем наближаючись до стола інспекторів. В ящірках, навіть таких великих, як і в марках авто, вона не розбиралася. Драконів, звісно, бачила. Та їй вони були потрібні як зайцю м’ясний пиріг. Зараз їй треба було стати так, щоб вони не бачили того, що відбувалося у дворі. Чому вона їм запропонувала той клятий столик? Не могла посадити навпроти, щоб милувалися Лисою горою. Хотіла як краще, а вийшло шкереберть!

З кухонних дверей знову виглянув Кіндрат. Галя замотала головою, натякаючи, щоб корчмар нарешті вийшов зі схованки й подивився, що у нього діється у корчмі та у дворі! Шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одній особі так мотала головою, що заболіла шия. Зачіска, на радість, навіть не поворухнулася. Галя перестала мотати й почала підморгувати, виразно ворушити бровами й активно артикулювати. Орк Валера впав в транс. Раніше йому ніколи не доводилося бачити, щоб людські жінки так володіли секретним кодом орків. «Виходь, падлюко, бо ця ящірка тобі вирве дупу!» – розшифрував Валера й закляк. Він якось не дуже володів мімічною азбукою, та інформацію зрозумів по-своєму – проклята Галя-Криголам, як позаштатний агент Інтерполу, згодує його цій синій потворі.

– Кабздець… – тихо пробурмотів орк і зблід. Йому захотілося зникнути, піти до наймачів і начистити їм пики, потім забрати гроші та залягти на дно десь під Козятином. Та залою ходила й енергійно продовжувала маякувати корчмарю ненависна шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одній особі Галя-Криголам.

Нарешті до корчмаря дійшло, що її діамант на щось натякає. Тричі перехрестившись, та стільки ж разів сплюнувши через ліве плече, Кіндрат врешті-решт вийшов до зали. Галя схопила його під руку і підвела до стола інспекторів, а сама стала по той бік стола біля вікна, майже повністю закриваючи вид. Кіндрат став навшпиньки, глянув у вікно й закляк як орк Валера.

Біля басейну розвивалася повномасштабна драма «Впіймати дракона». Намистинка борсалася у басейні й ревіла від задоволення – після довгої дороги вона зрештою пірнула у воду. Вилазити не хотіла. Зовсім. Та й гратися з Петровичем та Антоном їй подобалося.

– Тоха, заходь ззаду, а я спробую закинути йому на морду сачка, – розробляв стратегію Петрович. – Головне – схопи її за хвіст.

– Петровичу, не треба мене вчити! – обурився Антон, витираючи рукавом воду з обличчя. – Схопити – це пів біди, утримати – ось проблема. Вона слизька як… як риба!

– От блін!.. Тоха, тоді я зара’ викличу таксі й мотнусь додому. Десь у мене на горищі старі сітки.

– То ви браконьєрите? – Антон підозріло прищулився.

– Тю на тебе три рази! – образився Петрович. – Я для яблунь їх плів. А вони, падлюки, всохли.

– Варто було до гномів звернутися за живою водою.

– Ага, ти їх розцінки знаєш? Мені пів року треба пахати, щоб хоч маленьку пляшечку купити.

– Так попросили б Галю, вона б не відмовила!

– Скажеш таке!.. – замахав руками Петрович. – Я її боюся.

Антон кивнув. Після випадків з Валерою та дурнуватим туристом, він і сам її побоювався: що як він щось не те зробить і Галя… В горлі пересохло від жаху. Бо викидайлу навіть у кошмарному сні не могло приснитися те, щоб зробила йому Галя, якби він накосячив.

Орк Валера вирішив бігти. Він демонстративно встав і зробив крок до виходу. Галя відреагувала як блискавка.

– А що так? Ви покидаєте нас? Чи тут несмачно годують? Чи не подобається обслуговування? Чи вирішили не платити? – залою пронісся грізний гучний голос Галі.

Інспектори відірвалися від планшетів і витріщилися на Валеру. До обличчя орка підлетів дрон і завис на рівні його лупатих чорних очей.

– Та я… – замекав Вирвидупа, – це… носика попудрити хотів.

Інспектори перезирнулися. Вони мало зналися на людських фразеологізмах і розуміли все буквально.

– О, яка вдача! – підскочив до нього блондин. – Візьмемо вас крупним планом. – Дрон підлетів до орка ще ближче й знову завис, як і сам Валера.

– То ви з клану Вільних? Яке гарне у вас тату. «Смерть Криголаму!» – захоплено прочитав Вольф Вульф. – Морський котик? Як це мило!

Вирвидупа подумки попрощався з кланом Боги степу, де народився і виріс. Де отримав від батька першого потиличника і копняка, де залишилися його браття і сестри. Тепер йому прийдеться вічно ховатися десь в іншому світі, де ніхто не дізнається, що якийсь козел, який вважає себе зіркою Багатосвіту, щойно назвав його геєм.

– Ах ти козел!.. – Валера підскочив до блондина та схопив його за грудки. Інспектор зблід, затремтів й гучно гикнув від страху.

Галя вже бігла кухню, всі плани згоріли. Зараз треба рятувати інспектора! Галя схопила перше, що попалося під руку – це була двадцятилітрова бутель слив’янки, яку виставив Кіндрат, щоб почастувати гостей.

Валера придавив блондина до підлоги, зверху на ньому сидів довгань. Він марно клацав пальцями – у корчмі гостьова магія не працювала! Тому він почав лупцювати Валеру Вирвидупу кулаками. Орк на його удари не звертав ніякої уваги, бо осатанів від образи. Це ж треба було таке ляпнути!

Кругом них настирливою мухою літав дрон, знімаючи весь тарарам з різних ракурсів! Корчмар ганебно відповз у другу залу й спостерігав за розвитком подій звідти. З піднятим над головою бутлем наливки, як відважна амазонка, в залу влетіла Галя.

– Побережись!.. – залою прокотився бойовий клич шеф-кухарки, подавальниці та барвумен в одній особі.

Довгань інстинктивно зіскочив з орка й озирнувся, Валера з переляку відпустив блондина, повернув голову назустріч небезпеці й відразу зустрівся із нею. Бутель опустився на голову орку Валері Вирвидупі, дзенькнув і розколовся на дрібні уламки. По орочій морді розтіклася наливка.

– Що це? – одними губами спитав Вирвидупа.

– Слив’янка, сер! – замість Галі відповів гостровухий, який встиг ідентифікувати напій.

Валера втратив свідомість і впав на переляканого блондина. Галя одним точним рухом визволила інспектора Вульфа з-під орка і усадила на дубовий стілець. В залі почулися гучні аплодисменти. Ані Галя, ані Кіндрат, ані Валентина з інспекторами не помітили, як біля входу зібрався неабиякий натовп туристів, що знімали їх на всі гаджети, які випускалися у Багатосвіті. Над їхніми головами кружляла ціла зграя портативних дронів. Корчма «Самжене & смажене» на віки вічні прославилася завдяки тупуватому орку, якого вже забирали поліціянти Інтерполу.

– Допоможіть!.. – у залу ввірвався мокрий як хлющ Антон.

– Що сталося? – у Галі захололо в серці.

– Ми не можемо його впіймати! – заволав викидайло. – Петрович!..

– Що з ним?!.. – злякалася Галя, розуміючи про що йдеться.

– Він його зараз з’їсть!

Галя підбігла до вікна. У басейні лежав заплутаний в рибальську сітку сторож Петрович, а Намистинка гралася ним, тягаючи нещасного по всьому басейну.

– Ах ти ж падлюка однорога!.. – вирвалося у Галі.

– Не чіпайте її! – заблагав блондин. – Це Намистинка! Вона грається! Вона хороша!

– Звісно, хороша, – підтвердив поліціянт. – А документи на неї є?

– А як же! – блондин порився у сумці й витяг напівпрозору картку. – Ось!

Поліціянт сканував картку.

– У вас невірна інформація, – повернув картку блондину поліціянт.

– Як це?! – здивувався інспектор.

– В картці значиться дракониця синя, гірська. А ваша Намистинка – синя водяна дракониця.

– Але ж я купував її… – почав виправдовуватися блондин.

– Годі патякати! Треба Петровича рятувати! Потім будете вирішувати яка вона дракониця!.. – тепер вже заблагав Антон.

Блондин разом з Галею, корчмарем, Валентиною та натовпом туристів вибігли на внутрішнє подвір’я чорним входом. Дракониця, як тільки побачила хазяїна, кинулася до нього, облишивши Петровича. Галя витягла сторожа одним рухом і вручила його як приз Антону та переляканому корчмарю. Дрони стрижами кружляли над подвір’ям, туристи аплодували.

– Леді Галя, – інспектор Ель Ранго став на одне коліно і взяв в свої руки руку Галини. – Я ніколи в житті не зустрічав одночасно відважну, сміливу та красиву жінку.

Галя вільною рукою торкнулася зачіски – та залишилася такою, якою була з ранку, Анжела знала свою справу – й зашарілася.

– Ви таке скажете… – не могла ж вона зізнатися в тому, що все це не відвага, а пів літри самжене і лють до нікчемних конкурентів.

– Заперечення не приймаються! – довгань дивився їй в очі, а Галі здавалося, що він наскрізь бачить її душу. – Ви гідні відзнаки «Найкращий заклад усіх світів та народів». Тобто не ви, а ваша корчма, – виправився інспектор, – і золотої рукавички.

Галя на радощах схопила його за гострі вуха, притягла до себе, притисла до грудей і смачно поцілувала у самісінькі губи. Інспектор Ель Ранго отетерів від такого повороту подій. Ніхто й ніколи так бурхливо не реагував на відзнаку, й від надмірних почуттів відповів їй довгим і пристрасним поцілунком. Натовп радісно плескав у долоні, свистів і підскакував. До них продерся Кіндрат.

– Ну Галю, ну!.. – він теж хотів поцілувати її, та всюдисуща дружина схопила його за комір і потягла назад.

– Та що ж ми стоїмо? – Галя звернулася до натовпу. – Сьогодні все за рахунок корчми! – оголосила вона, не помічаючи як Кіндрат схопився за голову, а Валентина погрозила їй кістлявим кулачком.

Інспекторам Галя накрила у віп-зоні на даху. Після холодцю, печені з кролика, ельфійського суфле з перепілок, видатних Галіних домашніх ковбасок, вареників з м’ясом, сиром, капустою, картоплею та лівером, Галя винесла у горщиках духмяний борщ. Поряд поставила ще один горщик – з домашньою сметаною, і подала пампушки з часником та кропом.

Ель Ранго давно зняв пасок та розстібнув ґудзика на штанах. Він набрав повну ложку густої сметани та опустив у горщик з борщем, з якого виглядала ніжка домашньої курки. Ніжно-кремові ріки розтіклися по поверхні борщу, оминаючи ніжку, мов острів. Ель Ранго відкусив кінчик червоного перцю, одним рухом ложки розмішав і зачерпнув наваристу страву й, примружуючи очі, з’їв. Галя вже подавала рум’яну пампушку. Коли борщ закінчився Ель Ранго промокнув губи паперовою серветкою.

– Можна добавки?

Для Галі це прозвучало як освідчення. Вона кулею помчла на кухню і принесла ще один горщик борщу.