Раді Вас бачити!

Екзотична трійця дісталася Лисої гори. Блондин витяг з сумки портативний дрон, перевірив заряд батареї, трохи подумав і причепив до нього запасний блок. Дрон піднявся, блондин махнув рукою – той покружляв над ними, потім облетів Лису гору й повернувся. Блондин дістав з сумки маленькі мікрофони, що більше нагадували шпильки, й причепив їх на одяг – собі на футболку, а гостровухому на комірець сорочки.

Довгань витяг з бездоганного рюкзака білі рукавички, планшет і флакон з рожевою рідиною. В цю мить блондин прив’язував до конов’язі ящірку.

– Намистинко, будь цяцінькою, і тобі незабаром принесуть смачненької рибки.

Ящірка насупилася, зітхнула і дала спокій єдиному рогу – сховав язика. А блондин почухав її під лівим оком, яке ящірка моментально примружила від задоволення.

– Готовий? – мелодійним баритоном спитав довгань.

– Хвилинку, – блондин витяг люстерко, роздивися обличчя з усіх боків, за якимось бісом витягнув язика, помацав його, сховав, глибоко подихав. – Бі-бе-ба-бо-бу-би, ждрі-ждре-ждра-ждро-жру-ждри, лмі-лме-лма-лмо-лму-лми. Кит кота по хвилях катав, кит у воді, кіт на киті. Чапля чахла, чапля сохла, чапля здохла. Росте липа біля Пилипа. Мі-мі-мі-мі-мі. – Потім п’ятірнею пригладив скуйовджене волосся і повернувся до гостровухого: – Я готовий. – Його голос став низьким й оксамитовим. Якби його почув довічний співак Колле Фінік, то дуба врізав би від заздрощів.

– Вельмишановне панство! Сьогодні портал переніс нас в Чумацький шлях на легендарну Лису гору у самому Києві. І хвала всім богам Багатосвіту, що сьогодні не Вальпургієва ніч, бо не хотілося б побачити того, про кого у деяких світах проти ночі не згадують. – Розпочав блондин.

– Ми раді вітати вас біля екранів усіх відомих і невідомих гаджетів, бо саме зараз ми стоїмо біля славнозвісної київської корчми «Самжене & смажене». – Підхопив довгань широко посміхаючись дрону, що якраз завис перед його обличчям.

– Тож розпочинаємо найприскіпливішу програму всіх світів і часів – «Інспектор». І з вами, як завжди, в ефірі сер Вольф Вульф, – блондин театрально вклонився.

– Та сер Ель Ранго. – Гостровухий підморгнув і губи роз’їхалися у широченній білозубій посмішці.

– Ласкаво просимо разом з нами до корчми!

Й вони зайшли у заклад. За стійкою стояла Галя. Гарна як квітка після дощу. Для хоробрості вона хильнула пів літру самогону, закусила порядним шматом сала, ковбасою і наостанок, як істинна жінка, лимоном. А щоб ніщо не заважало бесіді, розгризла моментальний освіжувач рота – «Контрагент». Від м’ятної свіжості на очі набігли сльози, та Галя відважно трималася. Не можна впасти обличчям в багнюку, навіть якщо стоїш на битому склі, а руки кусає тварюка-кропива.

– Добрий день, панове! – Галя вийшла з-за стійки й простягла руку для привітання.

– Леді… – гостровухий ледь схилив голову у її бік, в надії що вона підкаже ім’я.

Та Галя розгубилася, зашарілася, а губи самі собою подарували красунчику найпривабливішу посмішку. В очах від випитого самжене замість сліз вже скакали бісики. А гостровухий втупився очима у монументальний бюст на якому розташувалися дві вишиті пташки. Він переводив погляд з однієї на другу допоки не наткнувся трішки вище на причеплений бейджик. «Галя», – прочитав про себе довгань. Широка чорна спідниця шеф-кухарки, подавальниці та барвумен в одній особі зашелестіла мов листя осики, бо Галю від хвилювання та випитого алкоголю почало підкидати.

– Галя!.. – полегшено видохнув Ранго. – Тож, леді Галя, ведіть нас у святая святих.

Галя від несподіванки аж гикнула і з переляку прикрила рота долонькою.

– Прям одразу?

– Еге ж! – блондин вже натягнув білу рукавичку і тримав її так, буцімто він хірург і зараз збирається робити операцію як на початку двадцять першого століття. – То де ваша кухня? – п’янким оксамитовим голосом спитав він.

Галя заклякла. Їй стало соромно. Про що таке вона думає? Звичайно ж кухня! Він же ж не сватати її приїхав!

– Ходім! Я все покажу! – зраділа Галя і могутнім криголамом розвернулася. Спідниця шелестіла як хвилі трьох океанів – Галя впевнено йшла знайомим маршрутом на Антарктиду, тобто на кухню.

І… почалося! Гостровухий теж нап’яв рукавичку. Вони у пошуках бруду і пилу повзали, нюхали, здавалося ще трішки – й почали б лизати підлогу. З лупою обдивлялися столи й стіни, попросили драбину й обмацали стелю та витяжку. Заглянули в усі шафи, каструлі, духовки, пательні, холодильники й морозильники. Дрон хіба що не пірнав у борщ та не рахував вареники з галушками.

І все це супроводжувалося коментарями:

– Що тут у нас булькає? Ага, якась дивна їжа… Ідентифікуймо!

Він всюди втикав тоненького щупа і на суперсмарті вискакували назви: борщ, галушки, голубці, холодець, гречаники, картопляники, реберця, печеня, пироги з сиром, вареники… Суперсмарт озвучував всі страви, щоб інспектори не помилилися в наголосі. Бо розумна система ніколи не помилялася.

Вони обійшли всю корчму й повернулися до зали де на них чекала велика, навіть не так. Не на них. На Галю. На шеф-кухарку, подавальницю та барвумен в одній особі чекала величезна несподіванка. За одним зі столиків у майці та шортах, наче й нічого не було, сидів орк Валера Вирвидупа. Праве око орка чомусь сіпалося.

Галя, ледь тримаючи себе в руках, поклала перед Валерою меню.

– Вітаємо у корчмі. Обирайте, будь ласка, – крізь зуби процідила Галя, помічаючи краєм ока блідого Кіндрата з дружиною, які нарешті наважилися вийти з підвалу й тепер виглядали з-за кухонних дверей. Кіндрат перехрестив шеф-кухарку, подавальницю та барвумен в одній особі, коли та повернулася до них спиною, за що отримав потиличника від Валентини.

Галя удала, що Валера звичайнісінький турист. Її не злякало навіть його тату – «Смерть Криголаму!» На ньому майстер зобразив корабель з ім’ям «Галя» на борту, який Валера розламував навпіл. Татуїровка прикрашала величезний біцепс. А Галя лише пирхнула, бо на інспекторі Вольфі була футболка з написом «Смерть в очах!»

Вона одразу зрозуміла, що Вирвидупа у їхній корчмі – справа рук конкурентів. Тих самих, які торік підіслали таргана Мстислава. Мабуть, їм прийшлося розщедритися, щоб його випустили під чималу заставу. Нічого, Валера у порівнянні з Мстиславом хоч і завеликий, та Галя щось придумає. Це тоді її тутечки не було. А зараз вона тут. І грудьми ляже, а не віддасть ворогу свою рідну корчму.

Залою вже проходився інспектор Вольф Вульф. Під одним зі столиків він виявив жуйку, яка причепилася до рукавички. Ель Ранго побризкав на жуйку рожевою рідиною, вона спочатку закам’яніла, а потім зникла. У Галі в голові миттєво визрів план – їй понад усе саме зараз знадобився флакон інспектора з цією рідиною. Але як його… отримати? Вона подивилася на гострі вуха ведучого і план засяяв новими гранями.

– Нам залишився останній крок, – посміхнувся дрону Ель Ранго, – скуштувати ваші страви.

– Прошу, – Галя широким жестом запросила інспекторів за найкращий столик біля вікна, що виходило на внутрішній двір. Його ледь торкалася шовковим листям гілка з важкими сливами. Біля басейну стояли лежаки, на яких зручно влаштувалися постояльці з тарілками та келихами. Між ними ходили спритні молоді подавальниці-стажистки. Але інспектори не звертали на це уваги: їхні пальці літали над планшетами, мабуть комусь звітували.

– Мені борщ, подвійну порцію вареників з м’ясом, потрійну порцію голубців і гречаників. Ще легкий салат і відро самжене, – пролунав залою низький рипучий голос Вирвидупи.

– Самжене подати у відрі, як замовляли? – уточнила Галя.

– Ти тупа? – ошкірився орк, сподіваючись розпочати сварку, яка б повільно перейшла у бійку.

– Гаразд, – Галя вдала, що не почула ані загрози, ані образи.

– А ще гарячу пательню м’яса. Та не якихось курей. А такого собі, справжнього м’яса…

– А конкретніше? – посміхнулася Галя так, що в голові Валери щось ворухнулося від дивного і далекого передчуття біди, але він не прислухався.