Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Розділ 4. Старший брат Ніки

Суботній ранок розпочався для Аміни з повідомлення, яке надійшло ще до того, як вона встигла допити свою каву.

Ніка: «Доброго ранку, сонько! Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що сьогодні в нас важлива місія!»

Аміна усміхнулася й набрала відповідь.

Аміна: «Доброго ранку! Яка ще місія?»

Ніка: «Ти забула? Сьогодні приходиш до мене в гості! Я вже попередила маму, що в нас буде дівочий день. Тож ніяких відмов!»

Аміна: «Я пам'ятаю. Просто хотіла переконатися, що ти не збираєшся мене викрасти».

Ніка: «Викрадення скасовується. Але десерт обов'язковий!»

Дівчина засміялася. Після кількох повідомлень вони домовилися зустрітися після обіду.

Аміна відклала телефон і замислилася. Вона ще ніколи не була в гостях у Ніки, хоча за останні дні дівчата встигли неабияк зблизитися. Їй подобалася нова подруга. З нею можна було говорити про все: про навчання, мрії, смішні випадки й навіть про ті речі, про які вдома Аміна воліла мовчати.

Саме тому запрошення її потішило.

Близько другої години дня Аміна вже стояла перед дзеркалом. Вона обрала ніжну бежеву блузку, темні джинси й легке пальто. Довге темне волосся залишила розпущеним, лише заколола кілька пасом біля обличчя.

На телефон надійшло повідомлення від матері.

Самира: «Доню, ти вже виходиш? Не забудь повідомити, коли дістанешся».

Аміна зітхнула, але без роздратування відповіла:

Аміна: «Так, мамо. Я їду до Ніки. Коли приїду, одразу напишу».

Вона взяла сумку, попрощалася з матір'ю й вийшла з квартири.

Дорогою Аміна кілька разів перечитала адресу, яку надіслала Ніка. Дім подруги розташовувався в затишному районі міста, серед невисоких будинків і зелених дворів.

Коли таксі зупинилося біля потрібного під'їзду, дівчина розрахувалася з водієм і вийшла.

— Ну нарешті! — почулося звідкись згори.

Аміна підняла голову й побачила Ніку на балконі другого поверху.

— Я вже тут! — усміхнулася вона.

— Зараз відчиню! Тільки не тікай!

За хвилину двері під'їзду відчинилися, і Ніка вибігла назустріч подрузі.

— Привіт! — вигукнула вона й обійняла Аміну.

— Привіт! Ти завжди така галаслива?

— Звичайно. Інакше сусіди подумають, що в нас нудно живеться.

Аміна засміялася.

— Ходімо, мама вже приготувала чай. А ще я спекла пиріг.

— Ти? — здивувалася Аміна.

— Так, я! Не дивись на мене так. Я не тільки вмію жартувати й витрачати гроші на каву.

— Тепер мені справді цікаво спробувати твій пиріг.

— От побачиш, ти будеш у захваті!

Дівчата піднялися сходами й зайшли до квартири.

Усередині було затишно й світло. Простора вітальня поєднувалася з кухнею, біля вікна стояли великі кімнатні рослини, а на стіні висіли сімейні фотографії.

— Заходь, почувайся як удома, — запросила Ніка, забираючи в подруги пальто.

— Дякую. У тебе дуже гарно.

— Це заслуга мами. Вона любить, щоб усе було на своїх місцях. А я, якщо чесно, постійно порушую її ідеальний порядок.

Із кухні вийшла жінка середнього віку з привітною усмішкою.

— Ось і наша гостя! Ти, мабуть, Аміна?

— Так, добрий день. Дуже приємно познайомитися.

— І мені, люба. Ніка багато про тебе розповідала. Проходь, я саме заварила чай.

— Мам, тільки не починай розповідати всі мої дитячі історії! — обурилася Ніка.

— А що такого? Нехай Аміна знає, з ким має справу.

— Я вже починаю хвилюватися, — пожартувала Аміна.

Усі троє засміялися.

Мати Ніки запросила дівчат до столу, де вже стояли чашки, мед, фрукти й домашній пиріг.

— Смачно пахне, — похвалила Аміна.

— Це Ніка сьогодні старалася, — усміхнулася жінка.

— Мамо, не треба так наголошувати. А то Аміна подумає, що я щодня проводжу час на кухні.

— А хіба ні? — почувся жіночий голос із коридору.

Ніка обернулася.

— Ой, тільки не ти!

До вітальні зайшла старша жінка, яку Ніка представила як бабусю. Вона привіталася з Аміною, поцікавилася її навчанням і похвалила пиріг онуки.

Розмова швидко стала невимушеною. Аміна розповіла, що навчається в університеті, любить читати й мріє колись побачити більше країн світу.

— Це чудово, — сказала мати Ніки. — Молодість саме для того й дана, щоб пізнавати світ.

Аміна усміхнулася. Їй було приємно чути такі слова. Удома її мрії про подорожі зазвичай супроводжувалися довгими поясненнями, чому не варто поспішати й чому спочатку потрібно думати про родинні обов'язки.

Тут же ніхто не поспішав її повчати.

— До речі, — раптом згадала Ніка, — я зовсім забула тебе де з ким познайомити!

— З ким? — запитала Аміна.

— З моїм старшим братом. Миколаєм.

— У тебе є старший брат? Ти мені про нього майже нічого не розповідала.

— Є! Йому двадцять п'ять. Він підприємець, постійно зайнятий своїми справами, зустрічами й роботою. Іноді мені здається, що він одружений зі своїм бізнесом.

— Ніко, не перебільшуй, — озвалася мама.

— Мам, я ще дуже лагідно висловилася!

Аміна усміхнулася.

— А він зараз удома?

— Мав повернутися. Напевно, десь затримався.

Ніка поглянула на телефон, але повідомлення від брата не було.

— Нічого, познайомишся пізніше. А поки ходімо до моєї кімнати. Я хочу показати тобі дещо.

Кімната Ніки була просторою й трохи безладною. На письмовому столі лежали зошити, біля дзеркала стояли косметичні засоби, а на стіні висіли фотографії з друзями.

— Ось тут я проводжу більшу частину свого життя, — урочисто оголосила Ніка.

— Іноді мені здається, що ти живеш у кав'ярнях, — пожартувала Аміна.

— Це теж правда. Але тут у мене є ліжко, а в кав'ярнях його немає.

Дівчата розсміялися.

Ніка показала подрузі кілька фотографій із подорожей, розповіла про друзів і про те, як одного разу разом із братом ледь не запізнилася на літак через власну забудькуватість.

— А Миколай часто подорожує? — поцікавилася Аміна.

— Коли дозволяє робота. Він відповідальний, іноді навіть занадто. У дитинстві постійно мене захищав, хоча часом я сама була винна в усіх своїх пригодах.

— Схоже, він дуже турботливий брат.

— Так і є. Просто не кажи йому цього. А то ще задере носа!

Аміна засміялася.

Раптом із коридору долинув звук дверей.

— Мабуть, брат повернувся! — пожвавішала Ніка.

Вона підвелася.

— Залишайся тут, я зараз його покличу.

— Добре.

Ніка вибігла з кімнати, а Аміна тим часом підійшла до книжкової полиці. Вона розглядала фотографії, коли почула чоловічий голос:

— Ніко, ти знову влаштувала вдома цілий жіночий клуб?

— Не починай! У мене гостя!

— Я вже зрозумів. Привіт, до речі.

— А де твої манери? Ти навіть не запитав, хто вона!

— То познайомиш?

Аміна усміхнулася, почувши їхню веселу перепалку.

За мить вона вийшла з кімнати, щоб привітатися.

І саме тоді випадково зіткнулася з чоловіком, який виходив із коридору.

Її сумка зісковзнула з плеча, а кілька речей ледь не впали на підлогу.

— Обережно! — промовив незнайомець і вчасно підтримав її за лікоть.

Аміна підвела голову.

Перед нею стояв високий молодий чоловік зі світлим волоссям і виразними блакитними очима. На ньому була темна сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком і класичні штани. Він мав упевнений вигляд, а його спокійний погляд одразу привертав увагу.

На мить Аміна забула, що хотіла сказати.

Чоловік теж затримав на ній погляд.

— Вибачте, я вас не помітив, — промовив він.

— Ні, це я не дивилася, куди йду, — трохи розгублено відповіла вона.

— Тоді, мабуть, ми обоє винні.

Він усміхнувся й відпустив її лікоть.

Саме цієї миті до них підбігла Ніка.

— О! Нарешті! — вигукнула вона. — Аміно, знайомся! Це мій старший брат, Миколай Пустовой. А це моя нова подруга, Аміна аль-Хатиб.

Миколай трохи випростався й привітно кивнув.

— Дуже приємно познайомитися, Аміно.

— Мені також, — тихо відповіла дівчина.

— Ну ось, тепер ви знайомі! — задоволено заявила Ніка. — А я вже думала, що доведеться організовувати окрему офіційну зустріч.

— Ніко, дай людям хоча б привітатися, — усміхнувся Миколай.

— Я просто допомагаю!

Аміна опустила очі, приховуючи усмішку. Вона відчувала, що досі трохи збентежена несподіваною зустріччю.

Миколай тим часом уважно подивився на гостю.

— Сподіваюся, Ніка тебе не надто втомила своїми розмовами?

— Що?! — обурилася сестра. — Я взагалі-то дуже цікава співрозмовниця!

— Без сумніву, — відповів він із легкою усмішкою.

— Бачиш, Аміно? Він завжди так! — Ніка театрально закотила очі.

Дівчина засміялася.

Миколай теж усміхнувся, помітивши, як змінюється її обличчя, коли вона сміється.

— Я піду переодягнуся, а потім приєднаюся до вас, — сказав він. — Сподіваюся, ти залишишся ще трохи?

Аміна здивовано підняла очі.

— Якщо Ніка мене не вижене, то залишуся.

— Вона цього не зробить, — упевнено відповів Миколай. — Їй потрібна компанія, особливо коли йдеться про десерти.

— От бачиш! — вигукнула Ніка. — Навіть брат знає, що я права!

Миколай похитав головою й попрямував до своєї кімнати.

Аміна ще кілька секунд дивилася йому вслід, а потім повернулася до подруги.

— Ну що? — хитро запитала Ніка.

— Що?

— Нічого. Просто цікаво, яке в тебе перше враження про мого брата.

— Він здається приємним, — відповіла Аміна, намагаючись говорити якомога спокійніше.

— Лише приємним?

— Ніко!

— Усе, мовчу! — засміялася подруга.

Аміна похитала головою, але не змогла приховати усмішки.

Вона ще не знала, що ця випадкова зустріч залишиться в її пам'яті надовго. Не знала, що незабаром згадуватиме блакитні очі Миколая навіть тоді, коли його не буде поруч.

А поки що він був просто старшим братом її нової подруги.

Чоловіком, якого вона щойно зустріла.

І про якого, можливо, захоче дізнатися трохи більше.

Далі буде...

Віккі Грант
Східна таємниця мого серця

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!