Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Розділ 2. Нова подруга

Ранок в університеті видався доволі метушливим. Студенти поспішали коридорами, хтось повторював конспекти перед лекцією, інші стояли біля аудиторій і жваво обговорювали останні новини.

Аміна зайшла до корпусу, поправила ремінець сумки на плечі й дістала телефон. До початку заняття залишалося кілька хвилин, тому вона вирішила знайти вільне місце неподалік аудиторії.

Дівчина не надто любила галасливі компанії. Вона могла підтримати розмову, усміхнутися чи пожартувати, але рідко першою знайомилася з незнайомцями. Усе через звичку бути обережною. У родині аль-Хатиб завжди наголошували, що потрібно стежити за своїм оточенням і не надто швидко довіряти людям.

Але цього ранку все мало змінитися.

— Дівчино, зачекай! — раптом почула Аміна за спиною.

Вона обернулася.

До неї поспішала дівчина приблизно її віку. У неї було довге русяве волосся, виразні очі й така щира усмішка, що мимоволі хотілося усміхнутися у відповідь.

— Ти випадково не знаєш, де аудиторія двісті дванадцять? — запитала незнайомка, зупинившись поруч. — Я вже двічі пройшла повз неї, але, здається, університет вирішив перевірити мої навички орієнтування.

Аміна не втрималася від сміху.

— Двісті дванадцять? Вона на другому поверсі, праворуч від сходів.

— О, дякую! Ти мене врятувала. Ще трохи — і я почала б підозрювати, що ця аудиторія просто зникає щоразу, коли я наближаюся.

— Ти тут уперше?

— Ні, але іноді складається враження, що я тут уперше щодня, — дівчина кумедно закотила очі. — До речі, я Ніка.

— Аміна.

— Дуже приємно, Аміно!

Ніка простягнула руку, і Аміна потиснула її.

— Ти теж на цю лекцію? — поцікавилася нова знайома.

— Так.

— Тоді ходімо разом. Бо якщо я знову заблукаю, то хоча б буде кому мене шукати.

Дівчата засміялися й попрямували коридором.

Лекція минула швидше, ніж Аміна очікувала. Ніка сіла поруч із нею й майже відразу почала тихенько коментувати все, що відбувалося в аудиторії.

Коли викладач надто довго пояснював одну й ту саму тему, Ніка нахилилася до Аміни й прошепотіла:

— Мені здається, він хоче, щоб ми запам'ятали цю лекцію навіть уві сні.

Аміна прикрила усмішку долонею.

— Тихіше, він почує.

— Тоді доведеться зробити вигляд, що я дуже уважно конспектую.

Ніка схилилася над зошитом і почала старанно щось записувати. Аміна краєм ока побачила, що замість конспекту подруга малює маленькі квіточки на полях.

Вона ледве стримала сміх.

Після заняття Ніка швидко зібрала речі й повернулася до Аміни.

— Ну що, нова знайома, які плани?

— Поки що ніяких. Мені потрібно зайти до бібліотеки.

— Чудово! Тоді спочатку підемо вип'ємо кави, а потім я допоможу тобі з усіма твоїми важливими університетськими справами.

— Ти завжди така наполеглива?

— Звичайно! Інакше як би я знаходила друзів?

Аміна засміялася.

— Гаразд. Але тільки ненадовго.

— Домовилися! — радісно вигукнула Ніка.

У невеликій кав'ярні неподалік університету було затишно. Біля вікна стояли столики, на полицях лежали книжки, а в повітрі пахло свіжою випічкою та меленою кавою.

Дівчата замовили напої й сіли біля вікна.

— Тепер розповідай про себе, — промовила Ніка, зробивши ковток капучино. — Звідки ти? Давно навчаєшся тут?

— Я живу в Україні з родиною. Навчаюся на другому курсі. Мої батьки родом із Лівану, тому вдома ми дотримуємося багатьох східних традицій.

— Цікаво! А тобі подобається?

Аміна трохи замислилася.

— Так. Я люблю нашу культуру, мову, родинні свята. Мені подобається, що в нас велика родина, що ми збираємося разом за одним столом. Але іноді мені хотілося б трохи більше самостійності.

— Наприклад?

— Самій вирішувати, куди піти після занять, з ким зустрічатися, як проводити вільний час. Звичайні речі.

Ніка уважно подивилася на неї.

— Тобто тобі доводиться звітувати за кожен крок?

Аміна зніяковіло всміхнулася.

— Не зовсім. Просто мій батько дуже суворий. А старші брати вважають, що повинні мене оберігати.

— Оберігати — це добре, але ж ти не маленька дівчинка, яку потрібно постійно тримати за руку.

— Я теж так думаю.

— Тоді вважай, що сьогодні ти знайшла подругу, яка буде нагадувати тобі про те, що життя складається не лише з навчання та домашніх правил.

Аміна здивовано глянула на неї.

— Ти навіть не знаєш мене як слід.

— А для цього й існує дружба. Щоб поступово пізнавати одне одного.

Ніка усміхнулася й простягнула їй руку через столик.

— То що, будемо подругами?

Аміна подивилася на простягнуту долоню, а потім щиро засміялася.

— Будемо!

Вони потиснули руки, наче уклали важливу угоду.

— До речі, — Ніка хитро примружилася, — у мене є одна чудова ідея.

— Мені вже страшно.

— Не хвилюйся. Поки що нічого небезпечного. Просто після занять завтра можемо прогулятися центром міста. Я знаю одне гарне місце, де готують неймовірні десерти.

— Ти завжди думаєш про їжу?

— Ні! Іноді ще про сон.

Аміна голосно засміялася. Їй давно не було так легко в розмові з людиною, яку вона щойно зустріла.

Після кави дівчата вирішили трохи прогулятися. Осіннє сонце освітлювало вулиці, а легкий вітерець грався волоссям перехожих.

Ніка розповідала про університет, викладачів, друзів і кумедні випадки зі свого життя. Аміна слухала її, час від часу ставлячи запитання.

— А ти маєш братів чи сестер? — поцікавилася Ніка.

— Так. Двоє старших братів і молодша сестра. А ще невістка Лейла.

— Ого! У вас велика родина.

— А в тебе?

— Є старший брат. Іноді він поводиться так, ніби йому видали офіційне посвідчення головного контролера мого життя.

— Справді? — засміялася Аміна.

— Ще й як! Але я його люблю. Просто часом хочеться нагадати, що я вже доросла.

— Мені це знайоме.

Ніка раптом зупинилася й подивилася на Аміну.

— Слухай, а давай домовимося про одну річ.

— Про яку?

— Якщо тобі колись буде сумно, страшно або просто захочеться поговорити, ти можеш мені телефонувати. Навіть серед ночі. Ну, якщо тільки я не спатиму. Але тоді передзвоню вранці.

Аміна відчула приємне тепло всередині.

— Дякую, Ніко. Це дуже мило.

— Не дякуй завчасно. Я ще можу виявитися справжньою катастрофою.

— Щось мені підказує, що так і є.

— От бачиш! Ми вже розуміємо одна одну.

Дівчата знову засміялися.

Коли настав час прощатися, вони обмінялися номерами телефонів і домовилися зустрітися наступного дня.

Аміна поверталася додому з незвично легким настроєм. Вона навіть не помітила, як часто усміхалася, згадуючи жарти нової подруги.

Увечері, коли дівчина вже сиділа у своїй кімнаті, телефон тихенько завібрував.

На екрані з'явилося повідомлення від Ніки:

«Привіт, подруго! Ти вже вдома? Не забудь про нашу прогулянку завтра. І так, я вже придумала, де ми їстимемо десерт!»

Аміна засміялася й швидко надрукувала відповідь:

«Удома. Не забуду. Але, здається, ти більше думаєш про десерт, ніж про прогулянку».

Відповідь надійшла майже миттєво:

«Звичайно! Дружба дружбою, а десерт за розкладом!»

Аміна відклала телефон і підійшла до вікна.

Вона ще не знала, наскільки важливою стане ця випадкова зустріч. Не здогадувалася, що Ніка невдовзі познайомить її з людиною, яка змусить

її серце битися швидше.

А поки що Аміна просто раділа, що в її житті з'явилася нова подруга.

Можливо, саме з цієї дружби й починалися зміни, на які вона так давно чекала.

Віккі Грант
Східна таємниця мого серця

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!