Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Розділ 3. Таємниці родини аль-Хатиб

Увечері квартира родини аль-Хатиб наповнилася ароматами східних страв. Самира від самого ранку готувалася до сімейної вечері, адже Халед наполягав, щоб усі збиралися за одним столом хоча б кілька разів на тиждень.

На кухні стояли тарілки з рисом, запеченим м'ясом, овочами та свіжою зеленню. Окремо мати приготувала улюблену страву Аміни — домашні пиріжки з сиром.

— Мар'ям, не чіпай пиріжки до вечері! — почувся голос Саміри.

— Мамусю, я лише один спробувала! — відгукнулася шістнадцятирічна дівчина.

— Один? А куди зникли ще два?

— Вони самі зникли!

Аміна, яка саме заходила на кухню, засміялася.

— Мар'ям, ти ніколи не навчишся переконливо брехати.

— А ти ніколи не навчишся бути на моєму боці! — обурилася сестра, але теж розсміялася.

Мар'ям була наймолодшою в родині й зовсім не боялася висловлювати свої думки. Вона мала веселу вдачу, любила жартувати й часто намагалася розрядити напружену атмосферу вдома.

— Ідіть уже накривати на стіл, — попросила Самира. — Батько скоро повернеться.

Аміна взяла тарілки й почала допомагати матері. Їй подобалися такі вечори, коли вся родина збиралася разом. Вона любила шум розмов, знайомі запахи страв і відчуття, що поруч усі рідні люди.

Проте останнім часом сімейні вечері дедалі частіше викликали в неї тривогу.

Особливо після розмов про її майбутнє.

Невдовзі до квартири повернувся Халед. За ним прийшов Юсуф, а трохи пізніше з'явилися Амір і його дружина Лейла.

— Доброго вечора, — привітався батько, знімаючи піджак.

— Доброго вечора, тату, — відгукнулася Аміна.

Юсуф підійшов до сестри й легко торкнувся її плеча.

— Як справи в університеті?

— Добре. Сьогодні було кілька цікавих лекцій.

— Сподіваюся, ти не забуваєш, що навчання має бути на першому місці.

— Звичайно, — усміхнулася дівчина.

Амір зайшов останнім. Він виглядав втомленим, тому майже відразу сів за стіл. Лейла тихо поставила перед ним склянку води.

— Дякую, — коротко кинув він, навіть не глянувши на дружину.

Аміна помітила, як Лейла опустила очі.

Дівчина не раз звертала увагу на те, що між братом і його дружиною бракує тепла. Вони жили разом, ділили один дім, але часом здавалося, що кожен існує окремо.

— Ну що, сідайте, — запросила Саміра. — Усе вже готове.

Усі зайняли свої місця. Халед сів на чолі столу, поруч із ним — Самира. Розмова спочатку була звичайною: обговорювали роботу, справи компанії, навчання Мар'ям і новини від родичів у Лівані.

Аміна розповідала про університет, але незабаром розмова перейшла до її особистого життя.

— Ти сьогодні пізно повернулася? — запитав Юсуф.

— Ні, як завжди. Після занять трохи гуляла.

— З ким? — відразу поцікавився він.

Аміна на мить замовкла.

— З однією дівчиною з університету. Її звати Ніка.

— Яка ще Ніка? — запитав Амір.

— Моя одногрупниця. Ми познайомилися нещодавно.

— Сподіваюся, вона з хорошої родини, — зауважив Юсуф.

Аміна ледь помітно насупилася.

— Юсуфе, вона просто моя подруга. Ми разом п'ємо каву й гуляємо після занять.

— Я лише запитав, — спокійно відповів брат.

— А я просто відповіла.

Халед підняв очі від тарілки.

— Аміно, не потрібно так реагувати. Брати хвилюються за тебе.

— Я розумію, тату. Але мені хотілося б, щоб ви довіряли моєму вибору.

— Довіра приходить із часом, — промовив батько. — Ти ще молода й не завжди можеш правильно оцінити людей.

Дівчина опустила погляд.

Вона знала, що продовжувати суперечку немає сенсу. У їхній родині старші звикли давати поради, а молодші мали їх вислуховувати.

— До речі, — втрутилася Мар'ям, намагаючись змінити тему, — Аміна сьогодні весь вечір усміхається. Мабуть, її нова подруга дуже цікава!

— Мар'ям! — докірливо глянула на сестру Аміна.

— А що? Я нічого поганого не сказала!

Саміра усміхнулася, а Халед лише похитав головою.

— Краще поговорімо про щось важливіше.

Після вечері Лейла почала збирати посуд. Аміна відразу підвелася, щоб допомогти їй.

— Не потрібно, доню, я сама, — сказала невістка.

— Ні, давай разом. Так швидше.

Вони опинилися на кухні вдвох. Лейла мила тарілки, а Аміна витирала їх рушником.

— Ти сьогодні дуже втомлена? — обережно запитала дівчина.

— Трохи. Нічого страшного.

— Лейло, ти завжди кажеш, що все добре.

Жінка на мить завмерла, а потім знову взялася за посуд.

— Просто не хочу нікого засмучувати.

Аміна подивилася на неї уважніше.

— Але ти теж маєш право втомлюватися. І маєш право говорити про те, що тебе турбує.

Лейла сумно всміхнулася.

— Ти ще молода, Аміно. Колись зрозумієш, що не все в житті буває так, як ми мріємо.

— А якщо людина нещаслива? Вона повинна просто терпіти?

Лейла не відповіла. Лише відвела погляд до вікна.

Її мовчання сказало більше, ніж будь-які слова.

Аміна відчула, як усередині знову прокидається тривога. Вона згадала, як Амір перебивав дружину за столом, як не звертав уваги на її почуття, як Лейла постійно намагалася вгадати його настрій.

Невже так виглядає шлюб, у якому немає справжньої любові?

— Ти заслуговуєш на щастя, — тихо сказала Аміна.

Лейла здивовано подивилася на неї, а потім обережно торкнулася її руки.

— І ти, моя дівчинко. Не забувай про це.

Пізніше Аміна повернулася до своєї кімнати. Вона переодягнулася, сіла біля вікна й дістала телефон.

На екрані з'явилося нове повідомлення від Ніки.

«Привіт! Як минув вечір? Я вже придумала, куди ми підемо завтра. І цього разу відмови не приймаються!»

Аміна усміхнулася й відповіла:

«У мене вдома все як завжди. А щодо завтра — я згодна. Тільки не вигадуй нічого надто божевільного».

Ніка майже відразу надіслала смайлик із хитрою усмішкою.

«Нічого не обіцяю!»

Аміна поклала телефон поруч і подивилася на нічне місто.

Вона любила свою родину. Любила матір, поважала батька, переживала за братів і завжди раділа сестринським жартам Мар'ям.

Але дедалі частіше замислювалася над тим, чи зможе колись жити так, як мріє сама.

Їй хотілося, щоб батько почув її бажання, щоб брати перестали вирішувати за неї, а близькі зрозуміли: повага до традицій не означає відмову від власного голосу.

А ще вона хотіла кохання.

Такого, у якому не потрібно боятися сказати зайве слово, приховувати сльози чи відмовлятися від своїх мрій.

Аміна ще не знала, що зовсім скоро познайомиться з чоловіком, який змусить її повірити: справжні почуття не забирають свободу, а допомагають віднайти себе.

Віккі Грант
Східна таємниця мого серця

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!