Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги


Астор не любив невідомості.

Не тому, що боявся її. За довгі тисячоліття він навчився спокійно сприймати речі, які смертні назвали б жахливими, а боги — неможливими. Просто невідомість мала одну неприємну властивість: вона вимагала уваги.

А уваги Астора й без того потребували надто багато.

Особливо вранці.

— Ви не спали? — запитав Кассіан, щойно з'явився в кабінеті.

— Спав.

— Коли?

— У минулому.

Демон поставив на стіл теку.

— Я перевірив реєстри за останні сім днів. Виявлено ще три порожні записи.

Астор відклав чашку кави.

— Отже, це не одиничний випадок.

— Боюся, що ні. Усі три записи з'явилися в різних секторах потойбіччя. Жоден із провідників не пам'ятає душ, які мали пройти через ці переходи.

— А душі?

— Не знайдені.

Астор повільно провів пальцем по краю чашки.

— Душа не може просто зникнути.

— Саме тому я й вирішив доповісти особисто.

— Чи є сліди сторонньої магії?

— Ні. Принаймні такої, яку ми здатні розпізнати.

Астор підвів погляд.

— Цікаве формулювання.

— Я намагався бути точним.

— Ти намагаєшся сказати, що хтось залишив сліди, яких ми не бачимо?

— Саме так.

На кілька секунд запала тиша.

Астор підвівся й підійшов до вікна. Звідси було видно головну браму потойбіччя, біля якої постійно рухалися провідники та вартові.

— Поклич Вейру. Хочу почути її версію.

— Вона вже чекає.

— Ти стаєш надто передбачливим, Кассіане.

— Хтось у цій резиденції мусить бути таким.

---

Вейра прийшла за кілька хвилин.

Вона не стала витрачати час на привітання й одразу розгорнула карту потойбіччя на столі.

— Ми перевірили місця, де зникли душі. Усі три розташовані неподалік від старих межових переходів.

Астор нахилився над картою.

— Ці переходи давно не використовуються.

— Саме тому я звернула на них увагу. Їх мали остаточно закрити ще кілька століть тому.

— Мали?

— Один із них досі активний.

Кассіан насупився.

— Це неможливо. Я особисто перевіряв ті печаті.

— Тоді хтось їх змінив, — відповіла Вейра.

Астор випростався.

— Вирушаємо.

— Ви самі? — уточнив Кассіан.

— Ні, Кассіане. Я візьму із собою цілу армію, щоб перевірити старий портал. Звісно, сам.

— Я просто запитав.

— А я просто відповів.

Вейра ледь помітно всміхнулася.

— Я підготую загін.

— Не потрібно. Якщо там справді є стороннє втручання, велика кількість варти лише попередить того, хто за цим стоїть.

Астор простягнув руку, і в повітрі відкрився темний портал.

— Ходімо.

---

Старий межовий перехід знаходився далеко від центральних міст потойбіччя.

Колись тут проходив один із головних шляхів для душ, але після зміни меж його закрили. Відтоді навколо панувала тиша. Кам'яні споруди поволі руйнувалися, а на землі проступали стародавні символи, які вже давно ніхто не використовував.

Астор вийшов із порталу першим.

За ним з'явилися Кассіан і Вейра.

— Тут нічого не змінилося, — зауважила командирка.

— Помиляєшся, — відповів Астор.

Він дивився на арку перед собою.

На її поверхні залишилися сліди магії. Ледь помітні, майже невловимі. Проте достатньо виразні для того, хто створював і контролював переходи між світами.

Астор підняв руку.

Сріблясте світло огорнуло його пальці й потягнулося до арки.

І раптом зникло.

Він опустив руку.

— Цікаво.

Кассіан підійшов ближче.

— Що сталося?

— Моя магія не змогла торкнутися печаті.

— Але це ваш перехід.

— Був моїм.

Вейра витягнула зброю.

— Хтось усередині?

Астор не відповів.

Він відчував щось дивне. Не присутність істоти, не чужу магію, а порожнечу, яка ніби поглинала все навколо.

Такого він не відчував ніколи.

— Відійдіть, — наказав він.

Астор зробив крок уперед і торкнувся каменю долонею.

На мить світ навколо завмер.

Потім арка спалахнула.

Стародавні символи один за одним засвітилися тьмяним золотим світлом. Повітря затремтіло, а зсередини переходу долинув звук, схожий на далекий подих.

Вейра виставила зброю.

Кассіан став поруч з Астором.

— Пане…

— Бачу.

За аркою не було іншого світу.

Там була темрява.

Не звичайна темрява, яку можна розсіяти світлом. Вона здавалася глибокою, безмежною, майже живою.

Астор відчув, як щось торкнулося його сили.

На коротку мить перед очима промайнув незнайомий образ: простір без неба, без землі, без жодної зорі. І два силуети, що стояли посеред первісної порожнечі.

Він різко забрав руку.

Арка згасла.

— Ви бачили це? — запитав Кассіан.

Астор не відразу відповів.

— Що саме?

— Світло. І… щось за переходом.

Вейра похитала головою.

— Я побачила лише темряву.

Астор уважно подивився на неї.

— А ти, Кассіане?

— Мені здалося, що хтось дивився на нас.

Тиша стала важчою.

— Печаті потрібно відновити, — нарешті сказав Астор. — Негайно.

— А якщо це пастка? — запитала Вейра.

— Тоді хтось дуже необачно вирішив запросити мене в гості.

Він простягнув руку, і темна матерія зібралася навколо арки. Старі символи знову спалахнули, але цього разу світло не було золотим. Воно стало сріблястим — кольору сили самого Астора.

Кілька секунд нічого не відбувалося.

А потім арка підкорилася.

Перехід закрився.

Та відчуття чужої присутності не зникло.

---

Коли вони повернулися до резиденції, Астор одразу наказав підготувати повний звіт про старі межі.

Вейра залишилася займатися охороною, а Кассіан супроводжував господаря до кабінету.

— Ви щось приховуєте, — зауважив демон.

Астор навіть не озирнувся.

— Я багато чого приховую. Доведеться уточнити.

— Те, що ви побачили за переходом.

Астор зупинився біля дверей.

— Я нічого не бачив.

— Звичайно.

— Кассіане.

— Пане?

— Ти надто часто почав сумніватися в моїх словах.

— Я просто давно вас знаю.

Астор відчинив двері кабінету.

— Іноді це твій найбільший недолік.

Він увійшов і зачинив двері.

Залишившись наодинці, Астор підійшов до столу й поклав долоню на його поверхню.

Образ двох силуетів усе ще стояв перед очима.

Він не міг пояснити, що саме побачив. Не міг навіть пригадати деталей. Лише відчуття, ніби колись давно вже стояв у такому місці.

Ніби знав ту порожнечу.

І ніби хтось поруч із ним був.

Астор похитав головою.

Безглуздо.

Він прожив надто довго, щоб довіряти випадковим видінням.

Та щойно він зібрався викликати Кассіана, на столі з'явився ще один документ.

Не через портал.

Не з рук посильного.

Він просто виник із повітря.

Астор повільно розгорнув його.

На чистому аркуші було лише одне речення:

Не шукай того, що сам колись наказав забути.

Сріблясті очі Астора звузилися.

Він перечитав слова ще раз.

Потім підніс долоню до паперу, але той миттєво розсипався на попіл.

Уперше за довгий час Астор не знайшов дотепної відповіді.

І це йому зовсім не сподобалося.

Кріс Морі
Поки смерть не закохається

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!