Раді Вас бачити!

Переді мною відкривалося величезне приміщення з прозорим скляним куполом, через який добре було видно чорне небо та яскраве "сонце" цього світу.

Посередині зали стояла кругла сцена, навколо якої натовп рухався під музику, що нагадувала рок. Вздовж стін тяглися барні столи, за якими сиділи різноманітні істоти. Я помітила, що барних стійок було кілька різнобарвних: червоного, синього, зеленого й білого кольору. Також по залу були розставлені м'які дивани, де відвідувачі могли відпочити.

На вищих поверхах зали були балкони, які виступали в простір зали. Тепер я зрозуміла, чому їх не було видно ззовні. Поруччя балконів обвивав зелений плющ з помаранчевими квітами, а самі балкони були облаштовані диванами та столами, подекуди прикритими різнобарвними балдахінами. Я подумала, що з тих балконів, мабуть, відкривається чудовий вигляд на сцену і зал.

Інтер'єр зали був оформлений у чорних, червоних, помаранчевих і золотих тонах, що створювало трохи зловісну, але таємничу атмосферу. Хоча час від часу зустрічалися й кольори барних стійок. Приміщення освітлювали смолоскипи та безліч свічок, але також була й електрика, про що я здогадалася, побачивши технічне обладнання на сцені.

Усі відвідувачі були вдягнені в кольори, що відповідали оформленню зали, але білого я не побачила ні на кому. Моя біла сукня була наче маяк, що вказував на мене як на білу ворону.

Рудий незнайомець кивнув на невеликий гардероб у кутку та попрямував туди. Я пішла за ним. Не розуміла, що робити, куди йти... Хотілося пити, але я не знала місцевих напоїв, цін і навіть не мала грошей цього світу. Вони ж, напевно, відрізняються від наших.

По дорозі до гардероба мене кілька разів ледь не зачепили хвостами, рогами чи крилами. Я намагалася не задивлятися на відвідувачів, але це не дуже вдавалося.

Тут були всілякі істоти! Здається, я бачила майже кожного персонажа з казок, які чула в дитинстві. Раптом мене охопила думка: а з кого писалися описи казкових героїв? Невже автори не вигадували їх, а просто описували реальних істот? Це цікава ідея, яку варто залишити на потім.

Мені вдалося протиснутися до рудого незнайомця, який вже встиг здати наш верхній одяг жінці з прозорими, тонкими крилами, схожими на краплі. Він фліртував із нею, судячи з його пози, “фірмової” усмішки та підморгування.

Я закотила очі. Ось же хитрий рудий лис! Напевно, він залицяється до всіх жінок. Здається, цей чоловік — справжній серцеїд.

Я смикнула його за рукав чорної сорочки, і він повернувся. Усмішка відразу зникла з його обличчя. Він нахилився до мого вуха і запитав:

— Що сталося? Чому не шукаєте своє кохання?

— Я думала, ви будете поруч! — розгублено відповіла я.

Рудий тяжко зітхнув.

— Ні, мила леді. Все, що я міг зробити для вас, я вже зробив. Наступна частина — ваша.

— І як мені знайти його в цьому натовпі? — у відчаї показала рукою на величезне збіговисько біля сцени.

Чоловік знизав плечима.

— Ідіть за покликом свого серця, а я знайду вас пізніше! — Він махнув комусь за моєю спиною. — Ось, тримайте! — простягнув мені кілька червоних папірців. — Купіть собі щось попити, щоб охолонути та не зомліти від спеки, у нас немає на це часу. Краще купіть щось он там! — Він вказав на зелений бар. — Там продають чудові коктейлі, які люблять ельфи, русалки та інші істоти. Вони не такі алкогольні, як в інших барах, — підморгнув він і пішов.

Я не могла повірити! Він покинув мене! Вдруге за день мене залишив чоловік. Хоч це й некоректне порівняння, але думка не полишала мене. Тішило лише те, що це не мій чоловік. І знову я забула запитати його ім'я.

Я глянула на смартфон. Минуло тридцять три хвилини, а я все ще не розуміла, що робити далі.

Добре, що рудий здогадався про мою спрагу. У цьому світі було спекотніше, ніж у нас влітку. Мені було б ніяково просити щось купити, хоча він сам привів мене сюди. Я вирішила дослухатися його поради та попрямувала до зеленої барної стійки.

Підійшовши до бармена, глянула на меню за його спиною, але не зрозуміла жодного слова. Якісь каракулі. Звісно, я ж в іншому світі! Мабуть, тут і пишуть інакше. Але стоп! Як же я тоді розумію їхню мову? Адже чітко розуміла, що говорили чоловіки на вході, і чула уривки розмов інших істот. Здивовано подивилася на бармена, а він підняв брову в очікуванні.

— Я вас слухаю, що будете замовляти? — запитав він дзвінким, але приємним голосом.

Окинула його поглядом. У нього було біле коротке волосся, на брові виднівся невеликий шрам. Довгі вуха мило стирчали з боків. Чоловік мав привабливе обличчя й був одягнений у чорний балахон. Він посміхнувся перехоплюючи мій погляд та чекаючи на моє замовлення.

— Еее... — я простягла червоні папірці, — щось прохолодне, без алкоголю, на ваш смак, — додала я голосу впевненості, удаючи фатальну красуню.

— Добре, — він узяв гроші, кинув їх у касу і почав готувати зеленуватий коктейль, схожий на наш мохіто.

— Мила сукня! — підморгнув він мені, і я зашарілася.

Ну, звісно, через неї я дуже виділяюся серед місцевих.

— Люблю бунтарів. Адже сьогоднішній дрес-код — червоний, чорний і золотий, якщо я не помиляюся, — усміхнувся він.

— Мені ці кольори не пасують, — випалила перше, що спало на думку, й узяла склянку з коктейлем. — Дякую!

Чоловік кивнув на стілець неподалік.

— Сідайте тут, — і, даючи мені схожу на цукерку річ, додав: — Коштом закладу. — Підморгнув і почав приймати наступне замовлення.

Що ж, не так уже й погано тут. Я присіла на стілець і сховала цукерку в сумку. Часу було небагато, але я не збиралася ходити серед натовпу зі скляним келихом. Ніколи не любила пити, коли йду, особливо на вечірках, де тебе можуть штовхнути та весь вміст келиха опиниться на тобі чи на комусь поруч.

А може, цей бармен і є кохання всього мого життя? Я подивилася, як він фліртує з гарною брюнеткою, і насупилася. Тут що, усі чоловіки фліртують з усіма, хто потрапляє їм на очі? Відвернувшись від бармена, почала пити свій коктейль через соломинку.

Прохолода напою справді освіжала та навіть надавала сили. Я відчула, як відкрилося друге дихання. Смак коктейлю нагадував поєднання огірка, авокадо й лимона. Дуже дивний, і я б не сказала, що мені він сподобався. Але щоб прохолодитися — цілком підійшов.

Музика різко змінилася, і залою пролунав мелодійний жіночий голос, супроводжуваний лише гітарою. Я здивувалася — невже тут слухають таку музику? Обернувшись, побачила, як зовсім різні пари поєдналися в повільному танці. З того місця, де я сиділа, сцена була погано видна, тому я не могла побачити співачку.

– Класний концерт! — пролунав голос бармена з-за стійки.

Я глянула на нього. Репліка, звичайно, була не для мене. Біля стійки стояв чоловік із темним волоссям, видовженими вухами з сережками та крилами з чорного пір'я. Його риси обличчя були трохи загострені. Одягнений у порвану чорну футболку і чорні шкіряні штани. Бачила його лише в профіль, але навіть так він здавався страшенно красивим.

Чоловік, ніби відчувши мій погляд, обернувся. Його золотаво-карі очі ковзнули по моєму обличчю, а потім по білій сукні. Він посміхнувся й відвернувся, роблячи своє замовлення.

Чортова сукня! Ледве стрималася, щоб не вдарити себе по чолу.

Швидко допивши свій коктейль, я хотіла одразу злізти зі стільця, але, ставши на хвору ногу, скрикнула й сіла назад.

— Дідько!

На мій різкий вигук обернувся крилатий незнайомець, який усе ще чекав на своє замовлення.

— Ви підвернули ногу? — буденним голосом спитав він.

— Так, — коротко відповіла я, думаючи, чи не розтерти мені ногу, що пульсувала від болю, аби хоч трохи змогти пошкандибати далі.

— Таке часто трапляється на подібних концертах. Напевно, ви пошкодили її під час танців, — спокійно продовжив він, байдужим поглядом оглядаючи мої ноги.

— А ви що, містер Всезнайко? — почала заводитися я. — Я тільки-но прийшла сюди, — випалила й все ж таки потерла рукою ногу, байдуже, як це виглядало збоку. Щиколотка шалено боліла.

— Вибачте, — похмуро промовив він. — Просто я дуже часто спостерігаю подібні випадки на концертах.

— Ууу, бачу, ви або завсідник подібних концертів, або фанат гуртів, що виступають, — автоматично відповіла, продовжуючи розтирати ногу.

— Можна й так сказати, — посміхнувся він і зустрівся зі мною поглядом.

Я здивовано підняла брову. Ні, він, звісно, був дуже красивий, але зараз мені було не до флірту з крилатими чоловіками. Десь тут мало бути кохання мого життя, і часу в мене було страшенно мало, щоб його відшукати.

— Який цікавий у вас вибір сукні для цього заходу, — сказав чоловік, усміхнувшись, і відпив із келиха якогось прозорого напою.

Я закотила очі, а крилатий, мабуть, побачив це, бо мало не подавився напоєм.

— Судячи з того, що мені вдалося привернути до себе увагу багатьох — дуже вдалий! — єхидно промовила я. — Принаймні вона не порвана, на відміну від вашої футболки.

— А ви так любите увагу? — Чоловік пропустив повз вуха зауваження про футболку, але перестав усміхатися й повернув на своє обличчя байдужий вираз.

— Ні, — видихнула. — Я взагалі не збиралася сюди приходити й нічого не знала про цей клятий дрес-код! — швидко й більше собі під ніс, ніж йому, пробурмотіла.

Дістала смартфон і побачила, що в мене залишилося двадцять п'ять хвилин, що змусило мене спохмурніти.

Знову спробувавши стати на ногу, зрозуміла, що біль уже можна терпіти. Поправивши сукню, на мить глянула на крилатика — він досі дивився на мене.

— Ну, було приємно побалакати! Мені пора йти! — тільки-но хотіла розвернутися, як він сказав:

— Вже йдете? Ви ж казали, що тільки прийшли?

— Так, кваплюся й так скоро піду. Через двадцять п'ять хвилин, — сказала, тяжко видихнувши.

Не можна зривати своє роздратування на місцевих мешканцях, невідомо, що вони можуть за це зі мною зробити. А у цього крилатого досить великі руки. Я знову окинула його поглядом.

— Ви тут з кимось зустрічаєтеся? — запитав незнайомець, допивши свій коктейль і поставивши на стійку порожній стакан.

— Можливо, так, а можливо, й ні, — ухилилася я, відповідаючи загалом правду. — Чи відчували ви коли-небудь вплив випадкових зустрічей на своє життя?

Брови чоловіка піднялися.

— Що якби у вас була лише одна година, щоб знайти кохання свого життя, ви б скористалися такою можливістю? Навіть якби вам довелося піти за якимось незнайомцем на дивну вечірку-концерт з дрескодом, під який ваш одяг зовсім не підходив? — усміхаючись, запитала.

Чому я йому все виклала? А накипіло! Певно, від дурості. Та й він навряд чи повірить, що все так і є.

Все, час зібратися з думками, а цей крилатий красень їх тільки плутав й направляв не в те місце. Не те щоб тут не було гарних істот — дуже багато хто якраз був таким. Просто це другий красунчик, який заговорив зі мною. Якщо я так само реагуватиму на всіх, то часу ні на що інше в мене точно не залишиться.

— Я пішов би за незнайомцем, — почувся тихий оксамитовий голос крилатого чоловіка, який зробив крок до мене.

— Що? — Я здивовано подивилася на нього.

— Я б пішов шукати своє кохання! — Він мило посміхнувся й рукою поправив футболку, ну чи те, що від неї залишилося.

— А, зрозуміло. Я також, — тихо сказала я.

І в цей момент до нас буквально підлетіла купа різних жіночих істот. Хтось був із крилами, хтось із рогами, хтось із хвостом. Вони стали так, що своїми спинами закрили крилатика й почали щось говорити йому, перебиваючи одна одну.

— О, це ви! — скрикнула одна.

— Ви ще прекрасніші зблизька!

— Ах, я підвернула ногу! — удавано скрикнула одна з дівчат із синім волоссям і впала прямо в руки крилатого незнайомця.

Я істерично засміялася. Дівчата синхронно обернулися, злісно подивившись на мене різноколірними очима, а потім знову повернулися до крилатого.

Ми з чоловіком зустрілися поглядами. На його вустах сяяла саркастична усмішка. Ми точно були на одній хвилі й думали про те саме. Я кивнула йому й прошепотіла губами:

— Успіхів!

Не дочекавшись відповіді, обернулася й рушила назустріч своєму коханню.

Якщо мій чоловік буде такий самий класний, як цей крилатик, то так і бути — розцілую рудого.