Раді Вас бачити!

Коли за кілька хвилин Алла повернулася в номер, Кіра вже була одягнена.

— Все, нас офіційно поселили. А ти чого така червона?

— Тому що твій Толік сидів тут, у кріслі, коли я вийшла з душу в самому рушнику!

— Бляха. — Очі подруги полізли на лоба. — Вибач, це я винна. Ми обговорювали термінове робоче питання, коли адміністраторка готелю попросила документи. Я сказала йому почекати. Не думала, що ти так швидко вийдеш.

— А я вийшла.

— Блін...Він щось сказав чи зробив?

— У тому й річ, що не зробив того, що мав би: не відвернувся, не вибачився й не вийшов, доки я його не випхала.

— Ясно. Ну, це в його стилі. Не зважай.

— Алко, він бачив мої цицьки!

Подруга протяжно видихнула.

— Оу. Навіть так… То в Толіка сьогодні щасливий день.

— Дуже смішно. Усього на секунду. Я перелякалась, смикнула руками — рушник сповз… Це було жахливо! Андрій би його вбив, якби дізнався.

— І що, ти розкажеш Андрію?

— Ні… Мабуть, ні. Не хочу, щоб він нервував.

— І правильно. Це просто збіг. Неприємно, але не трагедія… Слухай, а давай перед вечерею збігаємо швиденько на море? 

Кіра кивнула.

Вечірнє море було теплим і лагідним. Дорогою назад Алла розповідала щось про свій новий проєкт. Кіра слухала краєм вуха, підтакувала й мружилася від останніх променів сонця, аж доки воно зовсім не сховалося за обрієм. Тіло здавалося невагомим, голова — трохи сп’янілою — думки не думались, хотілось тільки мовчати і посміхатись.

Коли вони зайшли на подвірʼя готелю, там уже майже нікого не було. Вочевидь, після довгої дороги всі поспішили відпочивати.

— Схоже ми запізнилися на вечерю. 

— Ану, зараз пошукаю, може щось залишили. — Алла роззирнулась навколо і знайшла на барній стійці дві тарілки, дбайливо загорнуті в плівку. А поруч, на одному зі столиків, — недогарок свічки і запальничку. Тож вечеря була при свічках і під спів цвіркунів. Романтика.

— Після моря як після хорошого масажу, — сказала Алла, встаючи з-за столу, — почуваюся такою розслабленою і спокійною, наче спіймала якийсь дзен. 

— Бо море — це масаж душі, — замріяно вимовила Кіра, поставивши тарілки назад на барну стійку. Загасила свічку і пішла за подругою до готелю.

Неподалік, під розлогою липою, спершись об стовбур, неквапливо курив Толік. Проходячи повз, Кіра скривилася: цигарковий дим глушив ніжний аромат квітучого дерева. Краєм ока помітила, що він проводжає їх поглядом і всміхається. От тільки його зараз і бракувало! Вона згадала про рушник і мимоволі напружилася. Хотілося сховатися від цього нахабного погляду. Кіра відвернулася й пришвидшила крок.

— Солодких снів, — сказав Толік, коли дівчата порівнялися з ним.

— На добраніч, — відповіла Алла.

***

Наступного ранку за сніданком Лана невдоволено розглядала бутерброд на своїй тарілці.

—Які вони тут несмачні. Зараз би свій домашній… ммм… — замріяно протягнула вона.

— Візьми яєшню, цілком пристойна, — порадила їй Кіра, розрізаючи жовток. — А на закуску десерт з медузи.

Вона легенько похитала склянку, і желе всередині кумедно затрусилося.

— До речі, мене вчора медуза вжалила, — сказала Оксана. – Так боляче! Я її відкинула, а вона навпіл розвалилася.

— Шкода, — відгукнулася Кіра.

— Я ледве до готелю дійшла.

— Медузу шкода. Вона ж загинула.

— Але вони так боляче жалять! Та навіщо вони взагалі потрібні?! 

— Слухай, Оксанко, місцеві ними натираються. Кажуть, що чим сильніше пече, тим краще омолоджується шкіра. Якщо тиждень натиратися, зморшки зникають, а шкіра стає, як у немовляти.

Алла глянула на Кіру з-під лоба й всміхнулася. Та підморгнула їй із серйозним виразом обличчя.

— Що, правда? — брови Оксани злетіли як крила чайки. — Тобто береш будь-яку медузу й треш щупальцями обличчя?

— Угу, — відповіла Кіра, жуючи. — Чистий колаген.

— Та ти що? Треба спробувати!

— А не боїшся, що пектиме?

— Та заради краси я потерплю!

Позаду почувся заливистий чоловічий сміх. Кіра обернулася. Толік відклав виделку й реготав, прикриваючи рот рукою.

Оксана розгублено перевела погляд із Толіка на Кіру, і її виразні брови зійшлися на переніссі.

— Я пожартувала, Оксан. Це чорноморська народна медицина. Недоведена.

Дівчата за столом теж розсміялися.

— Кіра, ти вже доїла? — Алла встала і взяла свої пляжні речі. — Ходімо швидше на море, поки сонце ще не припікає. Не хочу обгоріти.

— Так, ходімо. Дівчатка, смачного, доганяйте. 

***

Дорога до моря вела повз клаптик степу. Повітря пахло полином і нагрітою глиною, у траві не вгавали коники. Алла всю дорогу повторювала, як їй хочеться купити вареної кукурудзи й з’їсти її просто на пляжі. Може, тут, на півдні, вже продають молоду?

Кіра кивала, розглядаючи сухоцвіти обабіч стежки. Вона й сама була б не проти запашного качанчика.

Позаду зашаркали кроки.

— Чекайте, ми з вами! — гукнув Толік, звертаючись до Алли.

— Привіт, я Стас. — Незнайомий хлопець порівнявся з Кірою й простягнув їй руку. 

— Наш програміст, — додала Алла.

— Кіра. — Вона подала йому руку, і він легенько її потиснув. Долоня в цього програміста була важка і волога. Чомусь захотілося витерти руку об сарафан. 

— Давай допоможу. — Толік потягнувся до її плеча й ухопився за ручку плетеної пляжної сумки.

— Та не треба, все нормально.

Але він її не слухав: уже тягнув сумку на себе. Ручка зісковзнула з плеча. Кіра спробувала втримати, але він потягнув сильніше й забрав сумку. А потім, наче нічого не сталося, пішов уперед. Стас поспішив за ним.

Кіра відчула себе ніби за склом: її не бачили й не чули. Як же дратує цей нахаба! Але не бігти ж за ним, не смикати сумку й кричати на всю вулицю.

До моря дійшли без зайвої драми. На пляжі Толік вибрав місце й кинув її речі поруч зі своїми. Кіра навіть сперечатися не стала. Мовчки забрала сумку, відійшла метрів на десять і розстелила підстилку там, де хотілося їй. Толік спостерігав за нею, схрестивши руки. А коли Алла влаштувалася поруч із подругою, теж переніс свої речі до них.

Вода біля берега була теплою. Дівчата хлюпалися на мілководді, перестрибували невеличкі хвилі, шукали цікаві камінці й мушлі, виглядали, чи не йде пляжем якась бабця з кукурудзою. Згодом Алла згадала про надувний матрац, який кинула в сумку. Вони з Кірою вибралися на берег, надули його й знову полізли у воду. Спершу просто бовталися, вчепившись у гумові краї, й так завзято молотили ногами, що бризки летіли на всі боки. А потім по черзі вмощувалися на матраці й катали одна одну.

Якраз була черга Алли катати Кіру, коли поруч несподівано виринув Толік. 

— Алка, давай наввипередки до буйка? Чи слабо?

— Мені слабо? — Алла вже відпустила матрац. — Хто програє, той купує морозиво.

— Кір, я зараз! — кинула вона подрузі й рвонула вперед.

За хвилину їхні голови стали двома темними цятками на блискучій воді. Залишившись сама, Кіра вмостилася на животі й поволі рухала ногами, відчуваючи, як матрац ледь погойдується. Вона заплющила очі. Сонце приємно гріло спину, навколо тихо плюскотіло море. Можна було просто лежати й ні про що не думати.

Раптом матрац рушив з місця.

Вона розплющила очі й побачила поруч Стаса. Той тримався за край і тягнув матрац за собою.

— Ти чого? — вона мимоволі напружилася.

— Покатаю тебе, — усміхнувся він.

— Не треба. Я сама.

Але Стас не зважав на її слова й продовжував тягнути матрац. Вони віддалялися від берега. Кіра подивилася вниз: крізь зеленкувату воду вже не було видно дна. Вона міцніше вчепилася в матрац. Якщо Стас зараз його переверне, як вона дістанеться берега?

— Стасе, поверни мене назад. Я боюся глибини і погано плаваю.

— Та все нормально.

— Поверни мене назад, я сказала.

— Поверну. — Він підморгнув. — Але за однієї умови: підеш зі мною на побачення.

Кіра здивовано подивилася на нього.

— Ні, вибач. У мене є хлопець.

— А де він? — Стас кивнув у бік берега. — Його тут немає. А може, і взагалі не існує.

— Яке твоє діло? Я б з тобою і так не пішла, бо не хочу.

Вона намагалася говорити спокійно, але відчувала, що закипає. Було не до жартів: дна не було видно, поруч нікого. Алла з Толіком усе ще маячили двома цятками вдалині. 

А Стас, схоже, сприймав її відмову як запрошення до гри.

— Ну от чого ти собі ціну набиваєш? 

— Що ти верзеш? Поверни мене на берег! Негайно!

Він засміявся, наче почув щось кумедне. 

— Та не кип'ятися. Давай так: один поцілунок, і я тебе зразу повертаю.

— Поцілунок? Добре, — погодилася вона.

Він потягнувся до неї губами, і в цей момент Кіра плюнула йому просто в обличчя.

Стас занурив обличчя у воду, змиваючи плювок.

— Ти взагалі дика? — випалив він, відпльовуючись. — Жартів не розумієш?

Саме тоді до них нарешті підпливли Алла й Толік.

— Що сталося? — схвильовано запитала Алла, помітивши, як міцно подруга вчепилася в матрац.

— Ти ідіот?! Що ти робиш?! — закричав Толік на Стаса.

— Та я просто…

Алла тим часом підштовхувала матрац до берега. Лише тепер Кіра помітила, як сильно тремтять руки.

Коли вода стала мілкішою, вона зісковзнула й поспішила до берега. Вибралася на пісок, сіла й обхопила себе руками. Її трусило. Від холоду, страху чи злості — вона й сама не могла зрозуміти.

Подруга вийшла слідом і присіла поруч.

— Ти як? Все нормально, ми на березі. Заспокойся.

Толік обережно накинув їй на плечі свій рушник.

— Ну все, ж нормально. Він просто ідіот. Ти ж розумієш, що він би нічого не зробив.

Вона підняла на нього очі.

— Не розумію. І це не нормально.

— Чого ти так близько до серця береш? – Алла обійняла подругу.

Кіра хотіла щось відповісти, але слова застрягли в горлі. Вона відвернулася, намагаючись опанувати себе, кілька разів ковтнула, але клубок у горлі нікуди не зник. Вона вже й сама не знала, на кого злиться більше — на того, хто її ледь не втопив, чи на тих двох, які стояли поруч і переконували її, що нічого страшного не сталося.

Стас спостерігав трохи осторонь. Постоявши кілька хвилин, таки наважився підійти.

— Кіро, послухай, я не хотів…

— Замовкни, — перебила вона.

— Вибач, я... 

— Більше ніколи не підходь до мене.

Вона підвелася й почала збирати речі. Руки тремтіли, підстилка ніяк не хотіла складатися, але залишатися тут бодай ще хвилину не було сил. Невже Алка права і вона просто себе накрутила? Але навіть якщо й так, для чого залишатись там, де неприємно? Кіра підхопила сумку й швидко рушила до готелю.

— Почекай мене. — Алла теж почала збиратися.

— Ти залишайся, Алко. Я хочу побути одна.