Раді Вас бачити!

— Ти навіть компліменти нормально приймати не вмієш, — засміялася Алла.

Кіра сиділа за столиком у нічному клубі, стискаючи в долоні холодний келих. Хлопець, з яким її щойно познайомили, назвав їх з подругою шалавами. 

Хотілося спитати, у якому саме місці це було компліментом. Але вона промовчала. Зрештою, це компанія подруги, мабуть, у них так прийнято.

Ще кілька годин тому їй і на думку не спадало, що цей вечір може чимось її засмутити. За вікном задушливого купе тягнулася полтавська зима: голі дерева, сіре небо й куций сніг, якого ледь вистачало, щоб прикрити землю. Та Кіру погода мало хвилювала. Андрій поруч, а за якихось пів годинки вона нарешті обійме Алку. 

Подруга дитинства на вокзалі їх не зустрічала, але за пʼять хвилин до прибуття надіслала повідомлення з маркою та номером таксі, яке на них чекало. У перекладі з алкінської мови це означало, що вона дуже рада їх бачити.

Кіра була впевнена, що знає про подругу все, адже вони виросли в одному дворі, ходили в один садок, ділилися іграшками, таємницями, кольоровими гелевими ручками й першою пляшкою несмачного пива. Після випускного одна поїхала до Полтави, а друга залишилася у Вінниці. Дружба переселилася в телефон. І Кіра вже звикла ловити себе на тому, що посеред якоїсь події думає, як увечері розповість про це подрузі.

У яскраво освітленому вікні на другому поверсі промайнув силует. Алла побачила їх і вже чекала на порозі. Висока й струнка, з охайно зібраним у пучок білявим волоссям, навіть у домашніх штанях і білій футболці виглядала бездоганно. 

— Ну нарешті, — сказала вона й обійняла подругу. — Курка вже готова, дискотека вже чекає.

А над її плечем посміхнулася Андрієві:

— Як доїхали? Ця руда тебе не заторохтіла дорогою?

— Мене? Та ти що, це ж мед моїх вух, насолода моїх очей, повелителька мого серця, — урочисто проголосив він.

Андрій стільки разів чув, як Кіра з Аллою обговорюють по телефону «Величне століття», що вже й сам непогано опанував султанську манеру розмови.

— Он як? — розсміялася Алла. — То, може, ти ще й танець живота вмієш?

— Що завгодно для моєї султанші!

— Кір, ти хоч розумієш, як тобі пощастило? — сміялася подруга.

— Це мені пощастило, — відповів Андрій і поцілував Кіру у скроню.

— Ти теж пахлава моїх очей і повелитель моєї печінки, — підморгнула вона коханому.

Мимохідь Кіра глянула на себе в дзеркало: ластовиння, хвилясте руде волосся, яке нічим не приборкати, занадто округлі стегна. Ну, хоч би зуби такі рівненькі, як в Алки, але й ці були з характером. Вона згадала слова подруги: "Що він тільки в тобі знайшов?" Глянула на Андрія — високого, широкоплечого, красивого, потім знову на себе. Але ж він обрав саме її, отже, щось та знайшов.

Поправивши волосся, Кіра пішла слідом за іншими.

На кухні пахло розмарином і чистотою. Все було продумано до дрібниць,: курка з картоплею, салат, закуски — все на красивих тарілках. А виделки й ножі лежали так, наче їх вирівнювали за лінійкою. Андрій, як завжди, не встиг сісти, а вже нахвалював страви. І Алла задоволено всміхалася, навіть не помітивши, що насправді він ще нічого не скуштував. 

— А коли твій Сергій прийде? — спитала Кіра подругу.

— А… — Алла відмахнулася, нарізаючи хліб. — Його не буде. Ми знову посварилися. 

Вона відрізала ще одну рівнесеньку скибку.

Кірі стало прикро за подругу. Вона не любила Сергія за його манеру розмовляти з людьми так, ніби всі навколо йому щось винні. Але Алка називала це складним характером. І хоча Кіра вважала це звичайним хамством, подрузі в очі так не казала.

— Ти як? — спитала вона

— Та все нормально, — відповіла Алла, — зараз ось піду з вами гуляти. До речі, там ще будуть мої друзі з роботи. Ми завжди ходимо в цей клуб по суботах. Думаю, ви не будете проти?

— Ну й чудово, — легко озвався Андрій. — Нові люди — це завжди добре. 

Кіра кивнула:

 — Тим паче, ти так багато мені про них розповідала. Нарешті познайомимося.

Повечерявши, дівчата прибрали зі столу, а Андрій зголосився помити посуд, поки вони збиратимуться.

— Ну, золото, а не мужик, — підморгнула Алла подрузі так, щоб Андрій теж почув.

— Він у мене такий. Але я його не за посуд люблю.

— Я все чую! — долинуло з кухні.

— Не підслуховуй! — гукнула вона у відповідь.

Розклавши на ліжку цілу купу косметики, Алла за кілька хвилин перетворила свою спальню на салон краси. Кіра якраз знайшла в тіктоку якийсь неймовірний макіяж і вирішила, що їм просто необхідно його повторити. Витрусила свою косметичку поруч з Алкиною, знайшла улюблений пензлик і заходилася малювати подругу. 

 За годину навколо валялися відкриті палетки, пензлі й купа серветок, а довгі стрілки за новою методикою виходили все ще кривуваті.

— Ой, та піде, — оцінила Алка, заглядаючи у дзеркало, — все ж краще, ніж ті мої сині тіні на випускному, пам’ятаєш?

— О-о-о, таке важко забути! І нащо ти їх аж до брів намалювала? Була схожа на Снігову королеву на мінімалках.

— Ей! — Алла жартома махнула на неї товстим пензликом, і пудра посипалася на обличчя. — А сама? Забула, як під перламутрову бузкову помаду намалювала контур губ чорним олівцем для очей?

— Ви взагалі сьогодні кудись вийдете? — поцікавився Андрій, але його за реготом ніхто навіть не почув.

***

Музика вдарила ще з порога, і Кіра мимоволі підлаштувала крок під ритм.

— Тільки не починай без мене! — засміялася Алла, помітивши, що подруга вже пританцьовує.

Більшість столиків у клубі були зайняті. Алла впевнено попрямувала до одного з них.

— Ну, нарешті! — вигукнула мініатюрна темноволоса дівчина й замахала обома руками. — Ми вже вирішили, що ви передумали!

— Це Лана, — представила її Алла.

Та підхопилася з місця і обійняла Кіру так, наче вони були знайомі сто років. Точнісінько так вона її собі й уявляла.

— Оксана, — продовжила знайомити Алла.

Друга дівчина була менш емоційна, зате мала такі виразні брови, що могла б передати ними будь-що без слів.

Хлопець, який досі сидів зі склянкою в руці, нарешті теж підвівся.

— А це Толік. Ми працюємо разом, тож бачимося частіше, ніж хотілося б.

— Не слухайте її, — озвався він, потискаючи Андрієві руку. — Вона мене обожнює. Просто соромиться це визнати.

Толік був невисокий, худорлявий, із коротким темним волоссям. Нічим особливо не примітний хлопець.

Він повернувся до Кіри й простягнув руку.

— Анатолій.

— Кіра.

Поки вони знайомились, жвава Лана вже встигла замовити коктейлі для всіх.

— За зустріч! — оголосила Алла, піднімаючи келих.

Ледве зробивши ковток, подруга одразу потягла Кіру танцювати. Танцпол зустрів їх липкою підлогою і штучним димом. Над головою крутилася дзеркальна куля, розсипаючи зайчики, що стрибали по плечах і волоссі. Спершу дівчата просто ловили ритм. Потім заграла улюблена стара пісня, і вони з Алкою почали веселитися, як на шкільній дискотеці в одинадцятому класі. Дуже швидко Кіра перестала думати про те, як вона виглядає, і про те, що подумають нові знайомі. Ностальгія за двотисячними накрила її з головою.

Вона присіла глибоко, майже до підборів, повільно піднялася, ведучи руками вздовж стегон, і пустила по тілу хвилю — довгу, тягучу, з розворотом, як у тих дівчат із кліпів, які вони колись дивилися по М1.

Алла повторювала ті самі рухи, але в неї вони виходили різкішими, чіткішими. Кіра щось захоплено вигукнула подрузі, та у відповідь показала язика, і обидві покотилися зі сміху, збившись із ритму.

Обернувшись у танці, Кіра помітила Толіка біля колони. Він стояв, притулившись плечем, зі склянкою в руці й дивився просто на них. Уважно, трохи примруживши очі.

Коли їхні погляди зустрілися, він не відвів очей. Лише трохи підняв склянку, ніби вітався. Як дивно. Кіра відвернулася і продовжила танцювати. Але на наступному русі мимоволі знову озирнулася. Толік так само стояв біля колони і все ще дивився. 

Раптом знайомі руки обійняли її за талію. Андрій. Він притягнув Кіру до себе, прибрав з її шиї кучері й легенько подув на шкіру.

— Жарко, рудик?

По тілу пробігли мурахи і вона інстинктивно прогнулася в попереку, відкинувши голову йому на плече. Музика змінилася, баси стали повільнішими. Кіра підхопила ритм, вимальовуючи стегнами вісімки й навмисно дражнячи Андрія плавними рухами. Він міцніше обійняв її, і Кіра відчула, як він напружується.

 Хочу тебе, — прошепотів він їй на вухо. Розвернув до себе й поцілував. Кіра обвила руками його шию, відповідаючи так само нетерпляче.

Краєм ока вона помітила, що Толік уже зовсім поруч танцює з Аллою, але наступної миті забула про них.

Зараз їй хотілося тільки одного. Вона трохи відсторонилася, й нахилилася до його вуха.

— Йди за мною.

 Вона чудово знала, як обтислі лосини підкреслюють її стегна, і тепер навмисне похитувала ними трохи сильніше, ніж зазвичай. Шовкова туніка з великим вирізом сзаду колихалася в такт крокам, відкриваючи вигин спини. Біля арки вона озирнулася через плече. Андрій був позаду і не зводив з неї очей. 

Штовхнувши двері жіночої вбиральні, зазирнула всередину. Порожньо. Чудово. Андрій зайшов за нею і зачинив двері на замок.

Він схопив її одразу — втиснув спиною в холодну кафельну стіну. Грубо і нетерпляче накрив її губи своїми. Одна його стискала її сідниці. Другою він підняв туніку спереду й накрив долонею груди, повільно розтираючи соски. Кіра відчула, як ті одразу затверділи, і в голові запаморочилося. Щойно вона почала дихати частіше, він забрав руку. Вона інстинктивно вигнулася слідом, шукаючи його долоню і вимагаючи дотику. Тонка шовкова тканина туніки ковзала між ними і дражнила. Він низько видихнув і притиснув її стегна до своїх.

— Ти спеціально це зробила, — хрипко видихнув він і вщипнув її за сосок. 

Кіра тихо застогнала і розсунула ноги ширше, дозволяючи йому притиснутися ще ближче. Швидко розстібнула ґудзик на його джинсах, пролізла пальцями під резинку білизни і повільно провела великим пальцем по вологій голівці. Андрій тихо лайнувся і різко розвернув її обличчям до дзеркала. Притиснувши до раковини, одним рухом стягнув лосини разом із мокрими трусиками до середини стегон і провів пальцями між її ногами.

— Та ти вся течеш…

Вона не відповіла, лише з викликом подивилася на нього у дзеркало й прогнулася, мов кішка. Він стиснув її груди долонями — і ввійшов у неї ззаду одним глибоким, різким поштовхом.

Кіра тихо, придушено зойкнула, вчепившись пальцями за край раковини. У дзеркалі вона бачила своє розчервоніле обличчя, привідкриті губи і його темний погляд. Прикусила губу, щоб не застогнати занадто голосно, і заплющила очі.

— Дивись, — хрипко наказав він, прискорюючись. — Дивись, як я тебе трахаю.

Вона підняла очі, і їхні погляди знову зустрілися.

А потім різко вигнулася з глухим, зірваним стогоном, стиснувши його в собі, і від цього він теж не втримався. Кілька секунд вони просто дихали. Важко. Гаряче. 

Поки він мив руки, Кіра натягла лосини, опустила туніку й, глянувши на себе в дзеркало, провела пальцями по розпатланому волоссі, повільно вирівняла дихання. Погляд був трохи п’яний, задоволений і зухвалий.

— Ти як? — тихо запитав він.

— Супер, — хрипко відповіла й коротко його поцілувала. — Тільки ноги не тримають.

Андрій тихо фиркнув, застібаючи джинси. 

— А це ж ще не все на сьогодні. Хочу тебе ще раз. Повільно і довго.

Кіра лише всміхнулася й першою вийшла з туалету. Він наздогнав її в коридорі й мовчки взяв за руку.

Коли вони повернулися до столика, там уже стояла нова партія напоїв, цього разу синіх, із паперовими парасольками.

— Це «Блакитна лагуна», — урочисто повідомила Лана. — Я замовила, бо мені сподобалася назва.

— Ти замовляєш усе, що має гарну назву, — зауважила Оксана.

Кіра впала на диван поруч із Андрієм, той одразу обійняв її, і потягнулася до свого келиха. Після такого марафону дуже хотілося пити. Алла сиділа навпроти, біля Толіка, і він щось їй казав, сміючись. Музика на мить стишилася між треками, і крізь цю коротку паузу до Кіри долетіла його фраза:

— …та ви не просто вийобуєтеся, ви танцюєте як шалави…

Бас знову вдарив, і слова потонули, але Кіра встигла їх вловити. Усередині щось неприємно стислося, ніби раптом побачила власне відображення у кривому дзеркалі. Алла розсміялася, без жодної тіні образи.

— Так і було задумано! — крикнула вона Толіку.

Той підняв обидві руки, мов здавався в полон, і широко посміхнувся. Оксана і Лана, які сиділи поруч із Аллою, зареготали і підняли келихи вгору, погоджуючись.

— Що це зараз було? - крикнула Кіра через стіл.

— Просто жарт, - посміхнувся Толік.

— Мені не подобаються такі жарти!

 — Та він же зробив нам комплімент! Ти навіть компліменти нормально приймати не вмієш, — засміялася Алла.

Хотілося спитати, у якому саме місці це було компліментом. Але вона промовчала. Зрештою, це компанія подруги, мабуть, у них так прийнято. А можливо, подруга має рацію? 

— Що я пропустив? — Андрій підвів очі. — Чого вони ржуть?

— Нічого такого, коханий. Просто Толіку сподобалося, як ми з дівчатами танцювали.

— Ну, це не дивно. — Андрій підвівся і поцілував Кіру в маківку. — Я на хвилинку.

Вона провела його поглядом і не встигла навіть знову взятися за келих, як поруч з’явився Толік.

— Потанцюємо? 

Вона хотіла відмовитися, навіть уже відкрила рот, щоб це сказати, але тут піднялася Алка й потягла її за руку на танцпол. Толік крутився між ними. Він танцював несподівано добре. Без показної вправності, спокійно й точно, ловлячи ритм. Кіра ж, навпаки, поруч з ним була дуже стриманою, як на вечірці пенсіонерів. Але він усе одно якось дивно на неї дивився й посміхався.

Пісня змінилася, і нарешті Кіра відчула знайомий дотик на спині. Андрій повернувся.

— Я бачу, ти без мене не нудьгуєш, — сказав він.

— Ще й як нудьгую.

Він підняв її, вона обхопила його ногами за талію, і Андрій закрутив її в танці.

Толік одразу відступив на крок і продовжив танцювати з Аллою.

Далі вечір плив легко й весело. Десь о третій ночі вони повернулися додому. 

А зранку Алла повела їх Полтавою — показала пам’ятник галушкам і альтанку, до якої вони минулого разу так і не дійшли. І на прощання пригостила справжніми галушками в «Чічіков».

Сідаючи у вечірній потяг, Кіра розплакалася: вони з подругою бачилися так рідко, а ці два дні промайнули надто швидко. І все ж разом із сумом вона відчула несподіване полегшення.

Андрій закинув валізу, помахав Аллі й пішов до купе. А Кіра ще довго стояла в тамбурі, притиснувши долоні до вікна, аж поки подруга, махаючи рукою, не зникла разом із пероном.