Спочатку:
На сторінку книги
Вона залишила кошик і рушила до будинку. Від самої згадки про Михайла Марту пересмикнуло. Цей чоловік завжди дивився на неї так, ніби хотів роздягнути поглядом. Кілька разів, коли Ігоря не було, він затискав її в коридорі й шепотів, як вона йому подобається… і що, можливо, вони могли б…
Фу.
Зайшовши в тепло кухні, Марта одразу взялася до роботи. Підготувала гуску, нафарширувала її яблуками, замісила тісто.
Свекруха сиділа за столом і мовчки спостерігала за кожним її рухом, перегортаючи сторінки книги. Її мовчання було важким, мов камінь.
Марта поставила гуску в духовку й вийшла переодягнутися.
Коли вона повернулася, в ніс ударив їдкий запах гару. Кухня була наповнена густим сизим димом. Марта кинулася до плити, закашлюючись. Вона відчинила духовку — звідти вирвалася хмара чорного чаду. Гуска перетворилася на обвуглений шматок вугілля.
Марта перевела погляд на ручку регулятора. Вона була викручена на максимум.
Вона точно пам'ятала, що виставила слабкий вогонь.
Озирнувшись, Марта зрозуміла, що свекруха зникла. На столі залишилася лише розгорнута книга.
Усе стало зрозуміло. Свекруха спеціально викрутила вогонь на максимум, щойно Марта вийшла. Вона навмисно зіпсувала вечерю, щоб завтра перед гостем та Ігорем влаштувати чергове публічне приниження.
Показати, яка Марта нікчемна господиня.
Марта дивилася на чорну гуску, на залишену книгу, і замість звичних сліз безсилля відчула щось нове.
Темна, льодяна лють, схожа на ту прохолоду повільно розповзалася венами.
(Я більше не дозволю їм ламати тебе. Вони ще не знають, що кожне їхнє знущання вже має свою ціну.)
«Щоб вам усім...» — глухо подумала вона, стискаючи почервонілі від морозу кулаки.
Вечерю вона таки встигла врятувати. Друга гуска, підготована поспіхом й у цілковитому спокої, зайняла своє місце на столі.
Вечір минув у звичній атмосфері.
Після вечері настав час ритуалу. Марта заварила чай і налила дві чашки. Її власна вже охолола, коли свекруха, розтягуючи тонкі губи, приготувалася сказати чергову колючу фразу. Але так і не встигла.
Порцелянова чашка на краю столу раптом хитнулася й перекинулася, ніби її штовхнули невидимі пальці. Гаряча рідина хлюпнула Альбіні Петрівні просто на зап'ясток.
Тієї ж миті будинок прорізав пронизливий вереск.
Свекруха підскочила, перекинувши стілець, і несамовито схопилася за руку. Шкіра на зап'ястку миттєво спалахнула багряним кольором, вкриваючись білими, моторошними пухирями. Здавалося, плоть варилася, відшаровуючись від нестерпного жару. У повітрі запахло паленою плоттю.
(Відтепер кожен, хто простягне до тебе зло, зустрінеться з ним першим.)
Марта сиділа нерухомо, стискаючи свою чашку. Вона була холодною. Вони наливали чай одночасно.
Альбіна Петрівна кричала так, ніби з неї живцем здирали шкіру.
Ігор кинувся до матері, а потім із люттю обернувся до Марти.
— Марто! У мами величезний опік! Ти що, живим окропом її облила?!
Марта не відповіла. Вона повільно опустила погляд на калюжу чаю на столі. Від неї підіймалася густа, неприродна пара.
Лікар приїхав за годину. Коли він нарешті наклав пов'язку, то лише похитав головою.
— Від звичайного чаю таких опіків не буває. Дивина якась...
Марта, скориставшись загальним хаосом, непомітно вислизнула з кухні й піднялася до своєї кімнати.
За важкими дубовими дверима панував абсолютний спокій.
До спальні прилягала стара ванна кімната. Марта давно звикла митися в холодній воді — гріти балії й носити їх нагору було надто важко, а старий бойлер Ігор постійно «забував» полагодити.
(Поки я поруч, холод більше не торкнеться тебе.)
Далі буде...
