Раді Вас бачити!

Рубі

Я не стала питати Рафаеля, чому він знову назвав мене «кицею». Він би все одно не відповів. Я вже розуміла: те, що мені потрібно знати, він скаже сам. Коли вважатиме за потрібне. І, мабуть, краще за мене знає, що саме мені потрібно. Мене переповнювало переконання, що так було завжди й мало бути.

Тому що я вже нічого не розуміла. Крім одного — я маю його слухатися. Це відчуття було глибоким, майже інстинктивним. 

Я так і залишилася сидіти на підлозі біля його ніг, коли він підвівся.

— Все. Лягай спати, — тихо, але твердо сказав він. — Нікуди не виходь. Завтра поговоримо.

Він вийшов. Я без сил упала на ліжко. Сил вистачило лише стягнути з себе футболку та штани. Загорнулася в ковдру і заплющила очі.

Але сон не приходив. Перед очима постійно спалахували картинки: тіло Алекса наді мною, його гарячі стегна, що сильно б’ються об мою попу… мої губи, туго обхоплені навколо члена Рафаеля… їхні погляди, запахи, стогони.

Я не знала, скільки часу минуло, перш ніж я нарешті провалилася в тривожний, важкий сон.

Він стоїть, розставивши ноги на ширині плечей. Величезний, сильний. Я люблю його потужне тіло. Стою перед ним на колінах, обіймаючи за сідниці. Знизу його плечі здаються ще ширшими, біла футболка не приховує рельєфні, накачені м'язи. Мене збуджує її контраст зі смаглявою шкірою, темним волоссям і карими очима.

Я знаю, що він убивав людей. Його вважають дуже небезпечним. На зоні він був у авторитеті. І, хоча я порівняно з ним зовсім маленька і тендітна, я знаю — мене це не торкнеться.

Навпаки. Він любить мене та віддасть за мене життя.

Я смокчу йому член і розчиняюся в ньому. Він поклав широку, тверду долоню мені на потилицю і насаджує мою голову на свій член, роблячи своєю власністю. Я хочу належати йому вся. Бути його. Від думки, що він може робити зі мною все, що хоче, я вся мокра. Хочу, щоб він трахав мене в рот довго. Я люблю його член у своєму роті.

— Хороша моя дівчинка, — схвально каже мій коханий, і в мене виривається тваринний стогін на межі оргазму. Так, я багато разів кінчала, коли смоктала йому. Іноді торкаючись себе, коли він дозволяв. Але найчастіше, коли він не дозволяв.

Крізь пелену насолоди його владою наді мною я почула двері, що грюкнули, і чиїсь кроки.

— Сука!

Я випустила з рота член і обернулася.

То був він. Він це побачив. Боже! Світло померкло в моїх очах.

Я осіла на підлогу і закрила рота рукою, щоб не закричати від внутрішнього болю, що розірвав мене надвоє. Я уявила, наскільки боляче йому. Адже він такий… не такий, як усі!

Я хотіла провалитися крізь землю.

— Стукати не вчили?

— А хто ти мені такий, ідіоте, щоб я тобі стукав? По єбалу хіба що!

— Пішов геть звідси. Поки я тобі не настукав.

— Ану? Іди сюди! Відповідай за базар, кончений виблядок! Зараз сам смоктати в мене будеш!

— Чогоооо?! — заревів мій коханий, — поплутав, сучара?

Я схопилася і кинулася до свого коханого. Його блакитні очі були крижаними та гострими, як уламки айсберга. Без звичайних грайливих іскор, які я так любила.

— Вибач! Я… пробач мені, — я хотіла покласти долоні йому на груди, але він з огидою різко змахнув їх убік.

— Руки прибери, шлюха срана! — Виплюнув він зневажливо, — якщо ти думаєш, що я після цього торкнуся тебе хоча б ногою, ти найтупіша шмара, з тих, що я знаю!

Його слова вдарили мене просто в серце. Я відхитнулася і сховала палаюче соромом обличчя в похолоднілих долонях. Перехопило подих. Я впала б, як спорожнілий мішок, якби ззаду мене не підхопили сильні руки і не посадили на крісло.

Крізь біль я почула сильний хлопок дверей. Розплющила очі — він пішов. Назавжди. Від мене. Він не пробачить.

Я розплакалася навзрид.

— Не хвилюйся, Кицю. Він охолоне.

— Ні! Ні! Ні! — ридала я, а моя душа рвалася на частини.

— Я знаю його. Він запальний, але відходливий. Повір.

— Але він побачив... таке...

— Він же знає про нас. Думаєш, для нього це відкриття? Просто вразилася моментом людина. Хто б не розлютився? Чи не наговорив нісенітниці? Не приймай до серця. Він охолоне.

Я різко розплющила очі. Серце калатало, тіло вкрилося холодним потом. Я сиділа на ліжку, судорожно вчепившись пальцями у волосся.

Сон?

Це був сон. Але такий реальний… Я відчувала кожен дотик, кожен погляд, кожен біль.

Але внутрішній голос продовжував шепотіти: це було, було, було.

«Виходить, я вже була з ними обома… раніше? І вони знали про це?»

Думка здавалася божевільною. Але внутрішній голос вперто шепотів: це було. Було.

Дурдом! Цього не може бути!

Я впіймала себе на тому, що сиджу на ліжку, вчепившись собі у волосся.

Так. Спокійно. У всьому можна розібратися. Я таки лікар-психіатр. У мене є всі матеріали у цій справі. Ці чоловіки, які викликають у мене такі дивні спогади — чи сни — поряд. Мені страшно просто тому, що зі мною трапляються незрозумілі речі — і це нормально! Але треба взяти себе в руки та заспокоїтися. Подивитися на речі з погляду фактів та свідомості.

Головне — не панікувати.

Я встала, прийняла холодний душ і одяглася максимально скромно — темна блузка з високим коміром і штани. Ніяких провокацій. Сніданок пройшов механічно. Потім я викликала їх на сеанс.

У кабінеті панувала важка, незвична тиша. Обидва чоловіки були стриманими. Навіть Алекс сьогодні не жартував — сидів відсторонено, дивлячись кудись у куток.

Їхня поведінка нервувала мене. Чому вони так змінились? Я згадала свій сон. Але чи не могла я запитати про це їх?

Я відкрила папку і спробувала говорити якомога професійніше:

— Жінку вбили кухонним ножем. Кілька ударів у шию та груди. Ви обидва були присутні. Вбивство на ґрунті ревнощів. Один із вас приревнував її до іншого — і вбив.

Мені було дуже важко говорити про це. Бо перед внутрішнім поглядом стояли події мого сну. У ньому вони теж лаялися через ревнощі. Але навіть не побилися. Значить, цю Стейсі вони любили сильніше!

У мене перехопило подих, і я на кілька хвилин втратила нитку міркування. Мені стало дуже прикро та боляче.

— Вона була гарна? — тихо, майже проти волі, запитала я.

Алекс раптом ожив. На його губах з’явилася звична зухвала посмішка. Він став схожим на шкодливого кота, і навіть облизнувся.

— Я б їй вдув, — кинув він з ентузіазмом.

Мені різко стало погано. Сльози навернулися на очі. Я швидко опустила голову до папки, намагаючись їх приховати.

Нас огорнула дивна тиша. Я відчувала напругу з боку Рафаеля. А в тоні Алекса була явна зловтіха.

Я трохи посиділа мовчки, намагаючись дихати глибше. Коли я трохи заспокоїлася, я поставила наступне запитання, не дивлячись на них.

— У когось із вас були інтимні стосунки зі Стейсі? — я подивилася на Рафаеля.

— Ні, — твердо відповів він.

— Алекс?

Той посміхнувся ще ширше.

— А що вважати «інтимними», кицю? Давай уточнимо. Поцілунок — це інтим?

Напруга скувало моє тіло. Значить, щось було! Він хоче сховати!

Я мимоволі вчепилася руками за край столу.

— Не вигадуй, — ліниво парирував Рафаель.

— Та ми з нею смокталися, як у останній раз! Вона від мене текла, — Алекс відверто знущався, дивлячись прямо на Рафаеля. — Мій громадянський обов’язок — допомагати слідству.

Мені раптом чітко уявилася ця картина. Від сказу я не те, що втрутитися в їхню суперечку — я дихати не могла. Кров поштовхами била мені у віски.

— Якщо так любиш смоктатися, — з розстановкою сказав Рафаель, так само пильно дивлячись на Алекса, — може, в мене пососеш?

— Фільтруй базар, гнидо! — Уся показна оболонка в мить злетіла з Алекса і я побачила його в обличчі зека, готового на все.

Все змішалось у мене в голові — і сни, і дійсність.

— Досить! — крикнула я і натиснула кнопку виклику охорони. — заткніться обоє!

— Ти моя Кицю! — Відразу змінився Алекс, але Рафаель суворо подивився на мене, сильно зменшивши мою рішучість, — палаюча кицька! Хочу, щоб ти мене допитувала. Хочу. Як учора, пташечкааа!

— Довбойоб, закрийся! — крізь зуби рикнув Рафаель.

Зайшла охорона. Я ледве чутно сказала:

— Виведіть їх негайно!

Коли двері за чоловіками зачинилися, я довго просто сиділа, дивлячись в одну точку.

Пізніше я ретельно вивчила всі доступні матеріали. Ніде не було жодної згадки про мій можливий зв’язок з ними.

Раптом я подумала про архіви Інституту. Але я знайшла інше.

Файл під назвою «Психологічні характеристики учасників проекту №5». При спробі відкрити з’явилося вікно: «Доступ закрито».

Я зрозуміла, де шукати відповіді.

У кабінеті Дерека. Він куратор проекту. Має доступ. Треба лише проникнути до кабінету за його відсутності.

І я збиралася туди проникнути.