Раді Вас бачити!

Дзвінок у двері пролунав якраз у той момент, коли Зося намагалася шваброю зібрати з ламінату останні слизькі калюжі рожевої піни. Речі, до речі, дійсно випралися — вони лежали в кошику абсолютно сухі, ідеально чисті, без жодної складочки і пахли так, ніби їх щойно принесли з елітного парфумерного бутика. От тільки Зосі зараз було не до них, бо вона раз у раз згадувала дотик чужих губ.

Вона рвучко відчинила двері. На порозі стояла Каська з пляшкою напівсолодкого та коробкою піци. Подруга зробила рішучий крок усередину і ледь не розтягнулася на вологому ламінаті.

— Обережно! — пискнула Зося, хапаючи її за лікоть.

— Так, я не зрозуміла, — з порогу заявила Каська, балансуючи з піцою і скануючи Зосю підозрілим поглядом. — Вчора ти скасовуєш стрім через якісь міфічні труби. Сьогодні зранку на ефірі ти сидиш червона як мак, важко дихаєш, генеруєш веселки і виглядаєш так, ніби тобі під столом роблять якийсь тайський масаж! А зараз у тебе підлога слизька і вся блищить... це що, блискітки?!

Зося зблідла, гарячково підшукуючи виправдання. Повітря поруч із нею невловимо змінилося. Пахнуло кардамоном. Джаліла, яка до цього з цікавістю розглядала Каську, грайливо притисла палець до своїх губ, підморгнула Зосі і... просто розчинилася в повітрі.

— Е-е-е... я якраз прибирала наслідки вчорашнього потопу! Використала новий миючий засіб... з ефектом сяйва! — випалила Зося, тягнучи Каську на кухню, подалі від коридору.

Каська поставила піцу, дістала з шафки келихи і налила вино. Потім її погляд впав на тарілку з фруктами, що залишилася після «сніданку султанів».

— Ого, інжир? Ти ж ненавидиш інжир, — подруга відірвала велику темну виноградину і вже піднесла її до рота, як раптом ягода просто вислизнула з її пальців і розчинилася в повітрі за міліметр від губ.

Каська завмерла. Вона кліпнула, подивилася на свої порожні пальці, потім під стіл.

— Слухай, а це твій Піксель навчився стрибати як ніндзя, чи мені треба менше працювати за комп'ютером? — пробурмотіла вона.

— Т-так, він дуже стрибучий! — швидко підтакнула Зося, хапаючи свій келих і роблячи величезний ковток.

У цей момент її шию обдало гарячим диханням.

— Твоя подруга така кумедна, — пролунав глибокий шепіт Джаліли прямісінько в правому вусі Зосі. — Але її губи виглядають надто жорсткими. Не те що твої. 

Зося ледь не похлинулася вином і голосно закашлялася, відчуваючи, як щоки знову спалахують вогнем.

— Боже, обережніше! — Каська постукала її по спині. — То що там з ранковим ефіром? Ти так дихала, що чат ледь не луснув від розчулення.

— А пам'ятаєш, як ти тремтіла, коли я торкнулася тебе своїми губами? — продовжував вібруючий шепіт, і невидимі пальці легенько, майже невагомо провели по ключиці Зосі.

— Я... я тремтіла через гру! Дуже складний рівень! — ляпнула Зося, дивлячись на подругу абсолютно шаленими очима і намагаючись не зважати на те, що невидима рука зараз повільно гладить її по спині.

Каська підозріло звузила очі і потягнулася до свого келиха. Але скло, ледь помітно ковзнувши по столу, від'їхало на п'ять сантиметрів убік. Пальці подруги схопили порожнє повітря.

— Так, усе, — Каська рішуче відсунула стілець. — Це вино якесь браковане, або в мене після роботи очі сіпаються. Зосю, з тобою точно все добре? Може, в тебе жар?

Вона простягла руку, щоб торкнутися чола Зосі, але Зося різко відсахнулася, адже просто зараз невидима Джаліла залишила вологий, дражливий поцілунок на її мочці вуха.

— У мене все ідеально! Просто... просто перенервувала через новий засіб для підлоги! — майже прокричала Зося, вчепившись у край столу так, що аж кісточки побіліли.

Щойно за Каською зачинилися двері, Зося важко сперлася спиною на стіну і видихнула так, ніби щойно розвантажила вагон вугілля.

Повітря в коридорі знову замерехтіло, і Джаліла матеріалізувалася просто перед нею. Джинія тримала в руці шматок Касьчиної піци, з цікавістю розглядаючи тягучий сир.

— А ця ваша плеската хлібина напрочуд непогана, — задоволено промуркотіла вона. — Хоча твоїй подрузі варто перевірити нерви, вона ледь не знепритомніла від зникаючого винограду.

— Тобі смішно? — голос Зосі раптом задзвенів від щирої образи. Вона різко випросталася, відштовхуючись від стіни. — Каська — моя найкраща подруга! Вона примчала сюди після роботи, бо реально хвилювалася за мене. А ти влаштувала з неї цирк на дроті!

Джаліла завмерла зі шматком піци в руці. Її насмішкувата усмішка повільно згасла.

— Це просто невинні жарти, пташко. Вона ж не постраждала.

— Вона не іграшка! — Зося схрестила руки на грудях, гнівно дивлячись прямо в темні очі джинії, раптом зовсім забувши про страх. — І я теж. Якщо ти хочеш жити в моїй квартирі, то май повагу до моїх людей. Я не дозволю з них знущатися.

Джаліла мовчала. Вона дивилася на розлючену, розчервонілу Зосю, але в її погляді більше не було того зверхнього, хижого блиску. Натомість там з'явилося щось нове. Глибока, майже здивована повага. За тисячоліття вона бачила султанів, які продавали рідних братів за владу, і багатіїв, що зраджували друзів заради скрині золота. А ця смішна дівчинка у безрозмірній футболці щойно накричала на всемогутню магічну істоту, захищаючи спокій своєї подруги.

— Ти... дивовижна, — тихо промовила Джаліла, відкладаючи піцу назад у коробку. — Пробач мені, Зосю. Я не звикла до хазяїв, які мають таке велике серце.

Зося закліпала, збита з пантелику цим раптовим і щирим вибаченням. Весь її бойовий запал миттєво кудись випарувався. Вона щось невиразно буркнула, відвернулася і втекла до свого комп'ютера.

Треба було провести вечірній стрім. Звичні ритуали завжди рятували.

Через п'ятнадцять хвилин Зося вже сиділа в навушниках і монотонно збирала врожай на своїй віртуальній фермі, тихо спілкуючись із чатом. Вона намагалася розслабитися, але тіло все одно було напруженим як струна — вона чекала, що Джаліла знову почне свої невидимі провокації, щоб змусити її червоніти перед глядачами.

Але цього не сталося.

Замість обпалюючого, зухвалого шепоту Зося раптом побачила, як на екрані її гри, на порожній віртуальній галявині, з-під землі почали пробиватися неймовірно красиві, світлі квіти. Вони випромінювали м'яке золоте світло — такого точно не було в жодному оновленні гри. Чат миттєво вибухнув захопленням, але Зося знала, чиї це витівки.

А потім вона відчула дотик.

Джаліла стала невидимою, але тепер її руки не шукали чутливих зон на талії чи шиї. Джинія стала позаду крісла і дуже обережно, майже невагомо, почала перебирати руде волосся Зосі. Її пальці лагідно масажували шкіру голови, м'яко погладжували втомлені плечі.

У цих дотиках більше не було гри чи спокуси. Лише чиста, обволікаюча ніжність і турбота.

Магія, що струменіла від пальців Джаліли, відчувалася як теплий, затишний плед у дощовий день. Зося заплющила очі на кілька секунд, дозволяючи собі розслабитися. Її серце раптом забилося зовсім інакше — не від паніки чи ніяковості, а від щемливого, теплого почуття. Вона зрозуміла, що цій неймовірній жінці вона дійсно по-справжньому подобається.

Стрім завершився далеко за північ. Зося вимкнула комп'ютер, і кімната поринула в напівтемряву, розбавлену лише світлом вуличного ліхтаря за вікном. Вона зняла навушники, потерла втомлені очі і, тихо зітхнувши, потягнулася за своїм пухнастим пледом.

Попереду чекала ще одна ніч у геймерському кріслі. Звісно, спина завтра знову влаштує їй страйк, але просити всемогутню джинію посунутися Зося все ще не наважувалася.

Вона вже почала вмощуватися на своєму робочому місці, підгинаючи під себе ноги, коли відчула, як плед м'яко, але наполегливо потягнули з її рук.

Зося підняла голову. Джаліла стояла поруч. Без своїх важких золотих прикрас і в простому вільному вбранні вона виглядала напрочуд по-домашньому, майже вразливою.

— Що ти робиш, пташко? — тихо запитала джинія.

— Лягаю спати, — пошепки відповіла Зося, чомусь боячись порушити цю нічну тишу. — Ліжко ж... ти ж його зайняла. А я не хочу тобі заважати.

Джаліла нічого не сказала. Вона просто простягла руку, і її тонкі, теплі пальці обвили зап'ястя Зосі. Джинія обережно потягнула геймерку на себе, змушуючи підвестися з крісла, і повела до ліжка.

Зося йшла за нею, мов загіпнотизована. Її серце знову забилося швидше, але цього разу не від паніки чи обурення.

Джаліла відкинула ковдру і м'яко підштовхнула Зосю на її ж законне місце біля стіни, де лежали улюблені плюшеві коти. Потім джинія лягла поруч. Вона не намагалася дражнити, не шепотіла провокацій і не розпускала руки. Вона просто вкрила їх обох і ледь відчутно притиснулася спиною до Зосиного плеча.

Від тіла Джаліли йшло неймовірне, затишне тепло — таке буває, коли сидиш біля розпаленого каміна після довгої прогулянки під холодним дощем.

Піксель, відчувши, що всі нарешті вляглися, застрибнув на ліжко і звичним рудим бубликом згорнувся просто в них у ногах.

Зося лежала, дивлячись у темну стелю. Вона слухала рівне, спокійне дихання жінки поруч. Страх, ніяковість і постійна напруга останніх двох днів кудись зникли, розчинившись у цій тихій краківській ночі. Залишилося лише відчуття глибокої безпеки.

Вона трохи посунулася ближче до цього джерела тепла, і сама не помітила, як заплющила очі, провалюючись у найміцніший сон за останні кілька років.