Раді Вас бачити!

Зося кліпнула раз. Потім другий. Серветка для моніторів повільно вислизнула з її закляклих пальців і безшумно впала на ламінат.

Її мозок геймерки відчайдушно намагався знайти логічне пояснення. Голограма? Чийсь дуже дорогий пранк? Галюцинація від передозування енергетиками? Але голограми не пахнуть прянощами, а галюцинації не дивляться на тебе так, ніби ти — найсмачніший десерт у меню.

— Я... ти... звідки... — Зося спробувала скласти букви в слова, але її голосові зв'язки оголосили страйк. Вона просто сиділа, втиснувшись у крісло, і витріщалася на ідеальну талію незнайомки, яка опинилася якраз на рівні її очей.

Ситуацію врятував (чи остаточно добив) Піксель. Замість того, щоб кинутися на захист хазяйки і з гавкотом вигнати чужинку, цей пухнастий зрадник радісно виповз з-під ліжка. Він смішно зацокав кігтиками, підбіг до розкішної жінки і, сівши біля її босих ніг, замахав хвостом так, що мало не злетів.

— О, який кумедний крихітний лев, — незнайомка плавно опустилася навпочіпки, і її браслети знову мелодійно задзвеніли. Вона почухала Пікселя за вухом, і той, остаточно продавши свою собачу душу, видав задоволене рохкання і підставив пузо. — У тебе гарний смак на прислужників, красуне.

Зося нарешті відмерла. Її погляд метнувся до годинника на моніторі. 19:58. Дві хвилини до початку ефіру.

Телефон на столі вібрував як навіжений — це Каська закидала її повідомленнями в Telegram: «Зосю, ти де? Чат уже збирається! Сподіваюся, тебе не зжер демон із тієї лампи?».

— Боже, ні, тільки не зараз, — прошепотіла Зося, хапаючи телефон тремтячими руками.

Вона не зводила розширених очей з жінки, яка тим часом підвелася і тепер з відвертою цікавістю розглядала стіну з колекційними фігурками та неонову вивіску у формі геймпада.

Пальці Зосі плуталися в клавіатурі, поки вона відчайдушно набирала повідомлення подрузі: «Касю, скасовуй стрім! Напиши в чат, що в мене форс-мажор!»

«Який ще форс-мажор? Ти ж удома!» — миттєво прилетіла відповідь.

Зося на секунду зависла, дивлячись, як її "форс-мажор" витонченим жестом поправляє своє густе волосся, від чого напівпрозора тканина її вбрання натягується... дуже відверто.

«Трубу прорвало! Вода всюди! І кішка народжує!» — надрукувала Зося перше, що спало на думку.

«В тебе немає кішки, ідіотко!»

«ЗНАЧИТЬ ЗАЛІЗЛА У ВІКНО І НАРОДЖУЄ! ПРОСТО СКАСУЙ!» — відправила Зося, відкинула телефон на стіл і нарешті набрала повні легені повітря, щоб подивитися своїй проблемі прямо в очі.

Зося глибоко вдихнула, намагаючись зібрати залишки своєї соціальної сміливості. У мережі вона могла легко поставити на місце будь-якого троля в чаті, але тролі зазвичай не стояли посеред її кімнати, виблискуючи золотими прикрасами на ідеальній шкірі.

— Отже, — голос Зосі зрадницьки пискнув, вона відкашлялася і спробувала знову, вже твердіше. — Хто ти така і якого дідька ти робиш у моїй квартирі? І... і чому ти так виглядаєш?!

Незнайомка тихо розсміялася. Цей сміх був схожий на муркотіння великої, небезпечної кішки. Вона зробила плавний крок уперед, від чого Піксель захоплено зітхнув, і схилилася над Зосею, спираючись долонями на підлокітники її крісла.

— Я — Джаліла. Джинія лампи, яку ти так старанно натирала, — її оксамитовий голос вібрував десь у Зосі під ребрами. — І я тут, щоб виконати три твої бажання, моя руда рятівнице. А щодо того, як я виглядаю... Зазвичай смертним подобається. Чи ти маєш якісь претензії?

Джаліла ледь помітно вигнула брову, і Зося миттєво почервоніла до самих кінчиків вух, втискаючись глибше у крісло.

— Н-ніяких претензій. Просто... три бажання? Як у казці про Аладдіна? — Зося моргнула. Геймерський мозок автоматично почав прораховувати вигоду. Три бажання. Це ж безлімітний донат, топове залізо для компа, квартира побільше... Це ж просто ізі катка!

— О, бачу, як закрутилися коліщата у твоїй чарівній голівці, — Джаліла випросталася і, по-господарськи відсунувши якусь плюшеву іграшку, всілася прямо на край Зосиного робочого столу, закинувши ногу на ногу. — Але не поспішай, крихітко. Є один нюанс.

Зося напружилася. Звісно. В усіх квестах завжди є підвох.

— За останні кілька тисячоліть я бачила забагато жадібних ідіотів, — Джаліла почала байдуже розглядати свої ідеальні нігті. — Султани, які хотіли гори золота і вмирали від отрути у власному палаці. Полковники, які бажали влади і горіли у вогні повстань. Магія лампи — це не просто банкомат, вона жива. І вона змінилася.

— Змінилася як? — обережно спитала Зося.

— Тепер я не можу повернутися додому, доки ти не загадаєш три правильні бажання.

— В сенсі "правильні"? Я маю дотриматися якоїсь інструкції? Чи є список заборонених слів?

— Ні, все набагато складніше, — Джаліла перевела на неї свій пронизливий, темний погляд. Її голос втратив грайливість і зазвучав майже містично. — Бажання має йти не від твого роздутого его і не від хвилинної забаганки. Воно має бути тим, чого справді відчайдушно потребує твоя душа для щастя. Тим, що змінить тебе на краще.

Зося закліпала. Її душа? Для щастя? Вона взагалі-то планувала просто добудувати сарай для віртуальних овечок і замовити піцу на вечерю. Які ще глибинні потреби?!

Помітивши її розгубленість, Джаліла знову самовдоволено посміхнулася, і містичний серпанок миттєво розсіявся.

— Тому я й кажу: це буде весело, — джинія махнула рукою в бік увімкненого монітора з яскравою фермою. — Ну, давай, загадай мені нову відеокарту чи ще одну отаку світящу клавіатуру, щоб ти могла далі ховатися від реального життя. Подивимося, чи зарахує це лампа і чи звільнить мене.

Зося обурено відкрила рот, щоб захистити свої клавіатури і святе право ховатися від реальності, але слова знову застрягли десь у горлі.

Джаліла не стала чекати відповіді. Вона граційно зіслизнула зі столу і, плавно погойдуючи стегнами, попрямувала прямісінько до Зосиного ліжка. Піксель, мов загіпнотизований, дріботів слідом, не зводячи з неї закоханих собачих очей.

Джинія оглянула скромне ложе, завалене пухнастим пледом та парою плюшевих котів, і з легким зітханням опустилася на нього. Матрац м'яко прогнувся. Вона відкинулася на лікті, дозволивши густому темному волоссю розсипатися по Зосиних подушках. У фіолетовому неоновому світлі її шкіра мала просто магічний вигляд, а відверте вбрання... ну, воно залишало геймерській уяві дуже мало простору для маневрів.

— Знаєш, твоя печера набагато затишніша за мою лампу, — муркнула Джаліла, поплескуючи рукою місце поруч із собою. — Хоча тут і бракує шовкових килимів та парочки прислужників із віялами. Але я можу звикнути.

Зося продовжувала сидіти у своєму кріслі, вчепившись у підлокітники так, ніби це був єдиний рятівний круг у морі східного божевілля.

— Ти не можеш просто... просто лежати на моєму ліжку! — нарешті видавила з себе дівчина, відчуваючи, як щоки знову починають палати.

— Чому? — Джаліла невинно кліпнула довжелезними віями, хоча в її темних очах відверто танцювали бісики. Вона повільно провела рукою по ковдрі. — Ти ж моя нова хазяйка. Ти мене терла. Ти мене звільнила. Тепер ми... пов'язані.

Від того, як вона вимовила слово "пов'язані", у Зосі по спині пробіг табун мурашок розміром із середнього слона.

Джаліла трохи підвелася, нахилилася вперед, спираючись на коліно. Її голос знизився до небезпечного, вібруючого шепоту, який заповнив усю кімнату, перекриваючи навіть гудіння процесора:

— То чого ж ти бажаєш, моя руда пані? Ризикнеш зробити перший крок просто зараз? Чи так і будеш сидіти у своєму кріслі й кліпати оченятами, поки я спатиму на твоєму ліжку?

Зося судомно ковтнула. Її мозок зараз нагадував комп'ютер, який намагається запустити топову гру на найслабших налаштуваннях — він просто димів і підвисав. Правильне бажання? Чого потребує її душа? Грошей? Спокою? Щоб ця нестерпно гаряча жінка зникла?

Чи... щоб вона підійшла ближче?