Раді Вас бачити!

Тільки Зося встигла вимкнути стрім і вирівняти зрадницьке переривчасте дихання, як екран її телефону на столі засвітився, вібруючи з інтенсивністю перфоратора.

На екрані висвітилося: «МАМУЛЯ (відеодзвінок)».

— О ні, тільки не зараз, — простогнала Зося, гарячково пригладжуючи розкуйовджене волосся і намагаючись надати обличчю колір, відмінний від стиглого помідора.

Вона натиснула зелену кнопку, і на екрані з'явилося стурбоване обличчя її мами, яка, судячи з фону, якраз готувала обід у своїй квартирі у Варшаві.

— Сонце моє, ти виглядаєш так, ніби щойно пробігла марафон, — замість привітання видала мама, мружачись в екран. — Ти взагалі спала? Чи знову цілу ніч саджала ту свою піксельну капусту?

— Привіт, мам. Це морква, а не капуста. І я чудово спала, — збрехала Зося, нервово косячись у бік кухні. Джаліли там не було видно, але в повітрі все ще витав аромат кардамону і... небезпеки.

— Коли ти вже знайдеш нормальну роботу, Зосю? — завела мама свою улюблену щотижневу платівку. — І нормального хлопця? Пані Ковальська казала, що її небіж зараз у Кракові... Дуже пристойний юнак, логіст!

Зося вже набрала в груди повітря, щоб видати стандартну відмовку про те, що стріми — це і є робота, як раптом у неї відібрало мову.

За її спиною, прямісінько в кадрі камери телефону, з кухні повільно випливла велика срібна таця, доверху наповнена інжиром та гранатами. Вона граціозно і абсолютно безшумно пропливла повітрям на рівні Зосиного плеча. За тацею невидима Джаліла, судячи з усього, вирішила влаштувати собі перекус просто під час польоту, бо одна стигла виноградина раптом піднялася в повітря, зависла на секунду і зникла.

Мама на екрані завмерла. Її очі стали розміром із п'ятизлотові монети. Лопатка для смаження випала з її рук.

— Матінко Божа... Зосю, що це в тебе літає по кімнаті?! — скрикнула вона, тицяючи пальцем у свій екран. — У тебе там полтергейст?! Чи в нас знову проблеми з трубами, і це газ?!

— Що? Де? — Зося зобразила максимально щире здивування, хоча її серце гепнулося десь у район п'ят. Вона різко махнула рукою за спину, ніби відганяючи настирливу муху, і ледь не збила магічну тацю. — А, ти про це! Це... це нові технології, мам!

— Які ще технології?! Тарілка сама по собі літає! І виноград зникає!

— Це 3D-ефекти для стріму! — випалила Зося перше, що спало на геймерську думку, відчуваючи, як по спині тече холодний піт. — Доповнена реальність! AR-фільтри! Я купила спеціальну дорогу програму, щоб глядачам було цікавіше. Ось, дивись!

Зося зробила вигляд, що зосереджено клацає щось на клавіатурі. Невидима Джаліла, яка явно насолоджувалася цим шоу, підіграла їй: таця зробила елегантне сальто в повітрі (жоден інжир не впав) і м'яко приземлилася на Зосин стіл.

Мама підозріло примружилася, підносячи телефон ближче до обличчя.

— Доповнена реальність... Доведуть тебе ці комп'ютери до божевільні, дитино. Краще б ти того логіста доповнила у свою реальність. Добре, мені треба бігти, в мене суп збігає. Але ти подумай про небожа Ковальської! Харчуйся нормально, а не віртуальними фруктами!

Екран згас.

Зося безсило впустила голову на стіл, просто поруч із тацею.

Повітря поруч завібрувало, неонові відблиски затанцювали на стіні, і Джаліла стала видимою. Вона сиділа на краєчку Зосиного столу, закинувши ногу на ногу, і з апетитом жувала чергову виноградину.

— "3D-ефекти"? — насмішкувато перепитала джинія, схилившись над Зосиним вухом. — Твоя здатність швидко брехати така ж чарівна, як і твоя реакція на масаж.

Зося змучено підняла голову від столу і подивилася на джинію.

— Дуже смішно. Через тебе я скоро посивію раніше часу, — пробурмотіла вона, піднімаючись із крісла.

Після такого стресу її психіка вимагала негайної, максимально нудної рутинної роботи. Чогось, що можна контролювати. Зося рішуче попрямувала до ванної кімнати, де стояв переповнений кошик для білизни.

Джаліла, граціозно зіслизнувши зі столу, попливла слідом за нею. Її кроки були абсолютно безшумними, лише тихо й гіпнотично дзвеніли браслети на щиколотках.

— Ти так майстерно приховуєш свої справжні почуття від інших, пташко. Але від мене не сховаєш, — голос Джаліли знову став м'яким, із тими самими обволікаючими, глибокими нотками. Вона притулилася плечем до одвірка ванної, спостерігаючи, як Зося нервово сортує шкарпетки та футболки. — То чого ж ти насправді бажаєш? Чого просить твоя душа просто зараз, коли немає глядачів і мами?

— Просто зараз моя душа просить, щоб мій улюблений сірий світшот нарешті став чистим, — огризнулася Зося, з силою заштовхуючи речі в барабан старенької пральної машини. — Я не знаю, чого хочу в глобальному сенсі! Моє життя було абсолютно нормальним і зрозумілим до вчорашнього вечора. Тому давай я просто закину прання, добре? Це заспокоює.

Джаліла з відвертою цікавістю нахилилася, розглядаючи білий металевий куб, у який Зося щойно запхала свій одяг.

— Що це за потворна скриня?

— Це пральна машина, — зітхнула Зося, відкриваючи пластикову пляшку з яскраво-рожевим гелем для прання, що пахнув хімічними трояндами. — Вона пере речі. Сама. Без магії.

— Пере? Ти засовуєш свій одяг у цю холодну білу скриню? — джинія зневажливо зморщила ідеальний носик, недовірливо постукавши пальцем по склу дверцят. — Яка варварська епоха. Замикати тканину в клітці! Моя хазяйка не повинна бруднити руки, як звичайна служниця. 

Зося завмерла з ковпачком, повним рожевого гелю, в руці. Вона занадто пізно помітила, як в очах Джаліли спалахнув той самий небезпечний азарт, що й перед появою мільйона на ігровому рахунку.

— Ні-ні-ні, Джаліло, навіть не думай! Це звичайна побутова хімія, тут не потрібна твоя...

Але джинія вже простягла руку до пластикового ковпачка.

— Трохи східної магії і крапля цього вашого... пахучого еліксиру, — промуркотіла вона.

З її витончених пальців зірвався сніп блакитних іскор, який пірнув прямісінько у рожевий гель. Рідина в ковпачку миттєво зашипіла, змінила колір на неоново-перламутровий і почала стрімко збільшуватися в об'ємі.

— Зараз побачиш, пташко, як роблять прання у найкращих палацах Сходу.

І перш ніж Зося встигла вигукнути бодай слово попередження, хімічна суміш із магією дала непередбачуваний ефект.

З пластикового ковпачка з гучним «Пуф!» вирвалася хмара густої рожевої піни. Вона не просто вилилася — вона почала розмножуватися в геометричній прогресії, генеруючи величезні, розміром із фітбол, мильні бульбашки. Вони переливалися перламутром, світилися зсередини магічним неоном і пахли так, ніби парфумерний завод вибухнув посеред саду з трояндами.

— Джаліло, що ти наробила?! — верескнула Зося, коли перша бульбашка луснула прямо об її ніс, обсипавши обличчя дрібними рожевими блискітками.

— Я ж казала, що це буде вражаюче! — джинія дзвінко розсміялася, абсолютно не переймаючись тим, що піна вже дісталася їй до колін і продовжувала рости. Вона витончено ткнула пальцем у найближчу бульбашку, і та розсипалася снопом іскор.

Піксель, подумавши, що це нова гра, з радісним гавкотом пірнув у рожеву хмару, залишаючи за собою пінні тунелі.

— Зупини це! Вони ж зараз полетять на балкон! Якщо сусіди побачать ці магічні спецефекти, вони викличуть поліцію! Або екзорцистів! — Зося в паніці кинулася з ванної до вітальні, продираючись крізь стіну літаючих рожевих куль.

Вона намагалася ловити їх руками, припліскувати, але їх ставало тільки більше. Кілька особливо великих бульбашок вже справді випливли через відчинені двері балкона, повільно опускаючись на краківську вулицю.

Зося рвонула вперед, щоб зачинити двері. Але вона забула про два важливі фактори: слизький ламінат і свої улюблені теплі шкарпетки.

Нога зрадницьки поїхала на мильній калюжі. Зося зойкнула, змахнула руками, як вітряк, і почала падати спиною назад.

Але удару об підлогу не сталося.

Повітря знову завібрувало. Джаліла опинилася поруч швидше, ніж Зося встигла кліпнути. Сильні, але напрочуд м'які руки підхопили її за талію, притискаючи до себе.

Зося інстинктивно вчепилася в плечі джинії, намагаючись втримати рівновагу. На мить усе навколо ніби завмерло. Навіть рожеві бульбашки, здавалося, зависли в повітрі.

Зблизька очі Джаліли здавалися зовсім чорними, бездонними, і в них танцювали небезпечні, гарячі іскри. Аромат кардамону та східних прянощів повністю перебив хімічний запах троянд.

Зося важко дихала, її серце калатало так, що, здавалося, от-от проб'є грудну клітку. Вона хотіла сказати щось про балкон, про сусідів, про те, що треба прибрати піну... але слова розчинилися, щойно погляд Джаліли повільно опустився на її губи.

Це сталося миттєво.

Джинія трохи нахилилася, і її губи торкнулися губ Зосі. Це не було грубо чи напористо. Дотик був м'який, майже дослідницький, і від нього Зосю ніби вдарило струмом. Гарячим, приємним розрядом, що пронизав усе тіло до самих кінчиків пальців.

Зося тихо видихнула просто в ці губи і, сама того не очікуючи, невпевнено відповіла на поцілунок.

Джаліла ледь помітно посміхнулася крізь поцілунок, її рука на талії Зосі стиснулася трохи сильніше, притягуючи геймерку ще ближче до свого гарячого тіла.

Десь поруч із радісним «Пух!» луснула величезна рожева бульбашка, обсипавши їх обох дощем із блискіток.