Раді Вас бачити!

Зося дивилася на Джалілу і відчувала, як у голові плавляться останні запобіжники. "Чого потребує душа?" Звідки їй знати? Її душа зазвичай потребувала знижок у Steam, нової гри про котиків та зайвої години сну. Які глибинні потреби, коли ти навіть не можеш змусити себе зателефонувати в поліклініку, бо боїшся розмовляти з реєстратурою?!

Джаліла, чудово читаючи паніку в очах своєї нової хазяйки, м'яко посміхнулася. Вона перекотилася на живіт, підперла голову руками, і її браслети знову видали той гіпнотичний передзвін.

— Знаєш, смертні завжди все ускладнюють, — промуркотіла джинія. Її голос вібрував у повітрі, ніби огортаючи Зосю теплою, пряною ковдрою. — Ти живеш у цій крихітній, хоч і милій, коробочці. Рахуєш свої папірці, щоб купити корм цьому кумедному створінню...

Піксель, почувши, що йдеться про нього, радісно тявкнув і лизнув Джалілу прямо в ніс.

— Уяви світ без обмежень, красуне, — продовжила джинія, не відриваючи свого пронизливого погляду від Зосі. — Світ, де тобі не треба тремтіти перед якимись там... — вона зневажливо махнула рукою на монітор, — боргами чи обов'язками. Уяви найтонший шовк замість цього розтягнутого лахміття. Будь-яку їжу світу, яку приносять тобі за першим помахом руки. Золото, яке вирішує абсолютно всі проблеми. Свободу робити що завгодно і не залежати ні від кого. Хіба це не те, чого благає твоя душа?

Зосин геймерський мозок миттєво запустив процес рендерингу цієї мрії. Шовк їй був не дуже потрібен (шорти зручніші), але... Власний пентхаус із панорамними вікнами у центрі Кракова? Топовий комп'ютер останнього покоління, який потягне будь-який стрім без просідання FPS? Безлімітна доставка суші та піци 24/7 без оглядки на баланс банківської картки?

Це ж був універсальний чіт-код від реального життя! Найкращий лут, який тільки можна уявити.

— Давай, — голос Джаліли став тихішим, небезпечно звабливим. — Загадай це. Зроби своє життя ідеальним одним словом. Я ж бачу, як ти цього хочеш.

Зося заплющила очі. Її серце калатало десь у горлі. Зрештою, навіщо ускладнювати, якщо можна просто натиснути кнопку "Виграти"?

Вона різко розплющила очі і, стиснувши кулаки, випалила:

— Я хочу грошей! Хочу мільйон доларів!

Джаліла задоволено посміхнулася. Її очі зблиснули темним вогнем, і вона легко, майже театрально, клацнула пальцями.

У повітрі різко запахло озоном і солодкою ватою. Піксель радісно чхнув.

Зося інстинктивно заплющила очі й підставила руки, очікуючи, що зараз зі стелі посипляться пачки хрустких купюр. Або посеред кімнати матеріалізується важка чорна валіза. Ну, або хоча б телефон у кишені завібрує від смс із банку про шалене поповнення рахунку.

Але в кімнаті стояла тиша. Лише кулер процесора рівномірно гудів свою пісню.

А потім пролунало життєрадісне, 8-бітне: «Та-да-а-ам!»

Зося обережно розплющила одне око. Валіз не було. Телефон мовчав.

— Ем... і де? — вона розгублено подивилася на джинію, опускаючи порожні руки. — Гроші ще в дорозі? Це якийсь магічний переказ, який йде три робочі дні через податкову?

Джаліла дзвінко розсміялася, відкинувши голову назад.

— О, моя наївна руда крихітко, твої гроші вже там, де ти проводиш найбільше часу. Дивись.

Вона вказала витонченим пальцем із ідеальним манікюром на увімкнений монітор.

Зося повільно, ніби в сповільненій зйомці, повернулася до екрана. У її улюбленій грі про ферму, прямо над недобудованим загоном для віртуальних овечок, радісно переливався лічильник ігрової валюти. Замість жалюгідних 340 баксів, які вона збирала два тижні на продажі піксельної моркви, там красувалася рівненька, сяюча сума: 1 000 000.

— Що... Що це за фігня?! — Зося аж підскочила, ледве не перекинувши крісло. — Ти знущаєшся?! Це ж ігрові монети! Віртуальні! Я на них навіть справжню піцу не куплю! Я ними за комуналку не заплачу!

— А навіщо тобі справжня піца? — Джаліла невинно поплескала довжелезними віями, хоча її губи розпливлися в хижій, абсолютно задоволеній усмішці. — Ти ж сама втікаєш від реальності у свої ігри. Ти живеш там, ховаєшся від світу, боїшся вийти на вулицю зайвий раз. Тому я й зробила тебе казково багатою у твоєму справжньому домі. Хіба я не виконала бажання? Мільйон доларів. У грі, де ти проводиш половину життя.

Зося з жахом дивилася на екран, де її ігровий персонаж радісно стрибав під дощем із віртуальних монет.

— Твоя душа має співати від щастя, хіба ні? — саркастично муркнула джинія, зручніше вмощуючись на Зосиному ліжку. — Можеш тепер купити своїм овечкам золоті корита.

Зосин епічний чіт-код від реального життя щойно перетворився на найбільший облом в історії магії.

Зося повільно перевела погляд з монітора на Джалілу. Її руки самі собою стислися в кулаки. У ній боролися бажання розплакатися від абсурдності ситуації і бажання жбурнути в цю самовдоволену стародавню жінку чимось важким. Наприклад, системним блоком.

— Ах так? — прошипіла Зося, відчуваючи, як у ній прокидається справжня лють. — Тоді знаєш що? Моє друге бажання...

— Обережніше зі словами, крихітко, — голос Джаліли раптом став холодним, і вона миттєво опинилася поруч із Зосею. Жодних кроків — вона просто ніби перетекла у просторі. Джинія схилилася над нею, і Зося знову відчула запах грози. — Не марнуй свій шанс зопалу. Бо якщо всі бажання виявляться такими ж безглуздими, як перше, я залишуся тут надовго. Або ж магія лампи вирішить покарати нас обох. Тож... яке твоє друге бажання?

Зося набрала в груди повітря, подивилася в ці бездонні темні очі, які, здавалося, бачили її наскрізь, і... здалася.

— Ні, — видихнула вона, відсахуючись. — Не зараз. Я нічого не хочу загадувати.

— Розумна дівчинка, — Джаліла знову тепло посміхнулася і провела рукою по рудому волоссю Зосі. Від цього дотику по шкірі геймерки пробіг електричний розряд.

— Забери свої руки! — Зося відскочила на метр, вказуючи пальцем на мідну посудину на столі. — Якщо я нічого не загадую, то просто забирайся з моєї квартири! Лізь назад у свою лампу, банку чи що там у тебе! Я хочу побути одна!

Джаліла потягнулася, мов велика граціозна кішка, розправила плечі і повільно похитала головою.

— Не вийде, сонечко. Я ж казала: поки ти не виконаєш умову і не використаєш бажання правильно, я не можу повернутися. Я прив'язана до тебе. — Вона окинула поглядом маленьку кімнату і знову попрямувала до ліжка. — Але не хвилюйся, я не буду тобі заважати. Ти можеш грати у свої ігри, а я поки відпочину. Це ліжко виявилося напрочуд зручним.

— Це... моє ліжко! — пискнула Зося.

— Було твоїм, — джинія незворушно залізла під пухнастий плед, поклала голову на плюшевого кота і заплющила очі. — А тепер воно наше. Надобраніч, хазяйко. І до речі, вимкни те жахливе рожеве світло, воно дратує.

Піксель радісно заскочив на ліжко, вмостився біля ніг Джаліли і солодко позіхнув.

Зося залишилася стояти посеред кімнати, обіймаючи себе руками. У її грі на рахунку лежав марний мільйон, на її ліжку спала нестерпно гаряча магічна жінка, а її собака офіційно подав у відставку.

Реальне життя виявилося набагато складнішим за будь-який хардкорний квест.