Раді Вас бачити!

— Ну що, як ти?

— Знаєш, вже краще… Такий гарний захід сонця. І така смачна кава, мені подобається. Дякую, що все ж таки вивіз мене з дому. Ти прав… Я занурилася вся у справах, це було неправильно.

— Ого.

— Що? — я подивилася на Женю.

— Так ніяково чути такі слова від тебе, — він закинув голову назад і засміявся.

— Гей, припини! Не смішно, я тобі душу виливаю.

— Я жартую, все нормально. Радий, що ти відкрилася та заспокоїлася. Жити в моменті й не поспішати — це так важливо, хоча б іноді.

— Так… Я вже й забула, як це. — Я сиділа й пила каву, дивлячись на помаранчеве небо. Було так затишно й красиво. Коли я востаннє так розслаблялася душею? Давно… Може, ще в молодших класах.

— Що, задумалася?

— Так, насолоджуюся тишею.

Женя сів так, щоб йому було зручно дивитися на мене. Навіть коли я зустрічалася з ним поглядом.

— Що? — мені стало ніяково.

— Ти така справжня, така гарна. — На його щоках з’явився легкий рум’янець. Він провів по моїй щоці пальцем так ніжно й легко. Потім акуратно взяв мене за підборіддя й наблизився.

Я затамувала подих. Мурашки побігли по тілу. Він поцілував мене один раз, потім другий, і нарешті — пристрасний поцілунок. Я відповіла взаємністю, провела рукою по його щетині… Це було шалено. Дотики спекотні, немов полум’я. Ніхто раніше не дарував мені такої насолоди.

— Я дурію від тебе, що ти робиш зі мною?

— Я? Це ти робиш щось зі мною… спочатку дратуєш, а потім маниш. Це взагалі законно?

— Це йде від душі, я нічого не роблю штучно.

— Так, і я це відчуваю. Але як ти так можеш?

— Не знаю, я не думаю. Просто роблю те, що хочу. І ось результат. Я радий, що тобі добре зі мною.

— Це капець… — Я відчувала, як голова йде обертом.

— Хіба так можна?
— Як так? — Він не зрозумів.
— Ну так, запаморочити мені голову…
— Перестань. Мені подобається любити тебе, відчувати. Твоя шкіра така ніжна, ти вся моя. Божеволію від тебе, серйозно.

— Думаю, ти прикрашаєш.

— Не треба тут «ля-ля». Ти реально так смачно пахнеш, що я не можу відірватися. Чиста, біла, м’яка… Ти просто диво.

— Не знаю… хороша генетика, напевно. Жодної магії.

Ми продовжували цілуватися. Я не хотіла, щоб цей момент закінчувався. Мені було так класно з Женею, що я навіть забула, що ми зведені брат і сестра.

— А тебе не бентежить, що ми брат і сестра? — запитала я.

— Ми не рідні. Якщо наші батьки не зійшлися, ми можемо зустрічатися. Любов сильніша за родинні зв’язки.

Я промовчала. Мабуть, він правий. Моє серце шалено билося, думки заплутані, але його присутність… шалено приваблива.

— Ну що, відвезти тебе додому?
— Так, вже пізно.
— Окей, тоді погнали.

Біля під’їзду ми не могли відірватися один від одного. Він гладив мене по волоссю, цілував у лоб, у щоку. Я несподівано для себе запропонувала:

— Хочеш подивитися мою квартиру?

— О, приваблива пропозиція. Пішли.

Вихованці одразу побігли до мене, обнюхали Женю. Він посміхнувся.
— Згадали тебе, мабуть. Собака навіть не гарчав.

Я провела його по квартирі. Жені сподобалося. Ми обидва відчули себе затишно та легко.

- Ну що, як ти?

Знаєш, вже краще… Такий гарний захід сонця. І така смачна кава, мені подобається. Дякую, що все ж таки вивіз мене з дому. Ти правий… Я занурилася в справи, і це неправильно.

— Ого.

— Що? — я подивилася на Женю.

— Так ніяково чути такі слова від тебе, — він закинув голову назад і засміявся.

— Гей, ти, припини. Не смішно, я тобі душу виливаю.

— Я жартую, все нормально. Я справді радий, що ти відкрилася та заспокоїлася. Так важливо жити в моменті й не поспішати.

Я сіла поруч і глибоко вдихнула повітря. Насолоджувалася тишею і помаранчевим небом. Було так затишно, і вперше за довгий час я відчувала себе просто щасливою. Женя сидів поруч, дивлячись на мене, і я відчувала тепло його погляду.

— Ти така справжня, така гарна, — прошепотів він. Його рука торкнулася моєї щоки, і я відчула легке тремтіння по тілу.

— Женя…

— Я просто хочу, щоб ти знала, як ти мені дорога.

Ми обмінялися поглядами, і цього разу поцілунок був ніжним, довгим і повільним. Я відчувала його тепло, його близькість, і всередині мене все розтануло. Навіть думки про минуле, про страхи й сумніви, розчинилися в його присутності.

— Ти така… чарівна, — тихо промовив він, гладячи моє волосся. — Мені щастить, що ти поруч.

Я усміхнулася, відчуваючи, як він робить мене легкою і щасливою. Ми просто сиділи, тримаючись за руки, насолоджуючись моментом і тишею навколо. Це була не просто пристрасть — це було тепло, підтримка і довіра, які я так давно хотіла відчути.

— Чи ти не боїшся, що ми… — я замовкла, дивлячись на нього.

— Боятися? — він посміхнувся. — Ні. Якщо нам добре разом, навіщо думати про те, що скажуть інші? Ми самі обираємо, як нам жити.

Я кивнула. Справді, всі сумніви відходили на другий план, коли він був поруч. Його щирість, турбота й тепло робили мене сміливою і впевненою. Я відчула, що можу просто бути собою, і цього було достатньо.

— Хочеш піти до мене? — запропонувала я несподівано для себе.

— О, приваблива пропозиція, — усміхнувся він.

Ми ввійшли до моєї квартири, і тварини одразу побігли нас зустрічати. Женя посміхнувся, побачивши моє житло, і я відчула теплоту в серці. Ми разом приготували чай, сміялися, розмовляли про життя… І я зрозуміла, що вперше за довгий час відчуваю справжній спокій і щастя.

— Ти дуже крута, — сказав він, коли ми сіли поруч на дивані. — І я радий, що ти зі мною.

— І я теж… — прошепотіла я, відчуваючи, як серце наповнюється теплом.

Цього вечора ми не поспішали. Було просто добре — поруч, без зайвих слів, тільки наші погляди, усмішки і відчуття того, що нам комфортно бути разом.

Хоча він не відкривався мені. Він був диким і злим, хотів просто звести мене з розуму і щоб ми з мамою покинули будинок його тата. Але тепер усе кардинально інакше, і я була в шоці від цих змін.

— Слухай, Женя, хотіла запитати…
— Так, слухаю, кажи.
— Чому ти спочатку так до мене ставився, а зараз зовсім інакше? Як це може бути?

— Спочатку я думав, що твоя мама хоче використати мого батька, і не міг стримати гніву. Але потім побачив, що вони справді кохають одне одного. А ти — світла дівчина, яка не хотіла ні до кого стрибнути в ліжко. Та й ти від початку мені сподобалася, просто я не хотів відкриватися. Але згодом уже не зміг відпустити.

— Так?
— Так, це правда. Зараз мені дах рве від тебе, і я не хочу відпускати. Ти дуже хороша людина. Я ніколи ні в кого так не закохувався, як у тебе. Вибач за те, що було і за те, що робив тобі боляче.

— Я зрозуміла… нічого страшного, я все розумію.
— Вибач… — він обійняв мене і не відпускав.

— Ти розумієш, наскільки різко змінилося твоє ставлення до мене? Я не могла й подумати, що полюблю того, хто спочатку мене бісив.

— Іди сюди, моя мала. — Женя ніжно гладив мене й цілував, і я відчула, як огортає мене любов.

— Сонь, як ти дивишся на те, щоб поїхати разом кудись відпочити?
— В плані? Куди?
— Не знаю… чи на море, чи в гори. Куди б ти хотіла?

— У мене ж навчання та багато інших справ. У тебе теж багато турбот.
— Так, але вирішив, що можна поїхати та порелаксувати.

— Я не проти, але наші стосунки ще не такі довгі. Тим більше наші батьки не знають, що ми разом, і я поки що не хочу про це говорити.

— Гаразд, усьому свій час. Я вірю, що в нас усе вийде. А поки що — нумо насолоджуватися один одним, якщо ти не проти.

— Я не проти. Мені незвично, але ми можемо спілкуватися та зустрічатися. Хоча жити поки що хочу одна.
— Як забажаєш, аби тобі було добре.

— Мені з тобою чудово, але я навіть не знаю, чи готова жити вже з чоловіком.
— Тобі вирішувати. Я хотів би, але не хочу влазити у твій простір.

Добре, що він так говорить… але ще недавно все було інакше, і мені якось не вірилося, що він каже правду.

— Сонь, не заважатиму. Поїду на роботу. До зустрічі.
— Добре, Женя. Дякую тобі за компанію.

Він поїхав, а я залишилася сидіти на дивані й дивитися фільм. Телевізор працював більше для фону. Мені не хотілося особливо нічого робити, ми весело провели час. Але справа була в іншому: без нього мені тепер було сумно… А ще я не знала, чи вірити цьому хлопцю. Ще донедавна він був готовий вигнати мене з дому свого батька, а тепер ми — коханці… або, точніше, пара, нормальна пара, дівчина й хлопець. Але мені було неспокійно на душі, і я не розуміла чому.