Раді Вас бачити!

Суботній ранок.

Тиждень пролетів непомітно. Сьогодні у мене був наполовину вихідний: лише тренування — мої танці. Треба готуватися до змагань, це важливо. Мама з Дімою поїхали гуляти з його друзями, у когось був день народження, тому вони навіть залишилися на ніч. Мені не дуже радісно, бо залишалася з Женею. Але гаразд, проведу півдня на танцях, а потім піду гуляти з друзями якомога далі звідси. Можливо, навіть залишуся ночувати у подруги.

— Слухай, то все погано? — запитала Іра, поки ми йшли після тренування додому.
— Ір, не те щоб жахливо, але цей братик нестерпний.
— Так, це нормально, може, він ревнує.
— Думаю, що він більше хоче мене задовбати.
— Ну, тоді пішли до мене ночувати. Можеш навіть своїх лапусек забрати.
— Добре, зараз зателефоную мамі, скажу, що буду в тебе, і піду зберу речі.

Ми зайшли в будинок. Напевно, Женя був не вдома — було тихо.

— Добре, якраз його немає, я зберу речі, — сказала я.

Паралельно телефонуючи мамі, я була впевнена, що нарешті зможу втекти звідси.

— Слухай доньку, тут Діма просить, щоб ти залишилася вдома, — пролунав голос мами.
— Навіщо? Женя вдома, він наглядатиме за всім.
— Ну, Діма дуже просить… —
— О, добре, добре. Ладно, залишуся, — зітхнула я, хоч трохи засмучено.

Мама подякувала, і я трохи розчулилася. Її слова зігріли душу, незвичайно було таке почути.

— Що там? — поцікавилася Іра.
— Нічого особливого. Просто він любить влаштовувати гучні вечірки, а тепер я маю за цим трохи наглядати.
— А він що, маленький? — Іра закотила очі.
— Маячня.

Раптом Женя зайшов у мою кімнату. Ми з Ірою аж підскочили.

— Ти дурень? Ти що слухав нас? — крикнула я.
— Думаю, що не хочу перевіряти, — спробувала пожартувати Іра.

Женя усміхнувся, нахилився до мене, і я відчула дивне поєднання дратування та хвилювання.

— Краще не переходь мені дорогу, зрозуміла? — прошепотів він, а потім, трохи піднімаючи мене над землею, підморгнув і вийшов.

Я розвернулася назад до Іри:

— Ну ти не перебільшила. Він справді страшний тип. Гарний, але таку нісенітницю плете.
— Я ж тобі казала, — відповіла вона, посміхаючись.

Ми попрощалися, і я, засмучена, пішла до своєї кімнати. Закрилася там зі своїм котом та собакою і почала займатися своїми справами. Читала книгу, і несподівано заснула. Напевно, стрес дав про себе знати.

Прокинулася вже темно. Знизу долинав звук музики — вечірка почалася. Я зітхнула і вирішила перевірити, що відбувається.

Спускаючись вниз, я помітила натовп гостей, що вже веселилися й обговорювали мене. П’яні хлопці не соромилися, але я тримала голову високо, демонструючи впевненість і межі.

— Хто це там? — помахав мені один з хлопців.
Я проігнорувала його жест і шукала Женю.

Нарешті я його знайшла. Він стояв посеред кімнати, розмовляючи з друзями, але одразу помітив мене.

— Що ти хотіла? — запитав він спокійно, хоча я бачила в його очах легку цікавість і роздратування.
— Ти ж знаєш, що твій тато просив не влаштовувати безлад, — твердо відповіла я.

Женя на мить замовк і подивився на мене так, що серце здригнулося. Між нами пролунала тиша, наповнена напругою й непомітною взаємною цікавістю. Я стояла прямо, не відступаючи, і відчувала, як цей момент тримає мене на межі страху й хвилювання.

Вечірка тривала, але я твердо вирішила: я не дозволю нікому порушити мої межі. І навіть якщо Женя — нахабний і харизматичний, сьогодні я стояла на своєму.