Раді Вас бачити!

Я лежала і думала про те, що вже змінилася. Все, що сталося, залишилося на простирадлі — трохи слідів, але це лише підтверджувало: тепер я не була незайманою. Я стала дівчиною, і це відчуття було одночасно новим і дивним.

Женя дивився на мене і посміхався, наче не помічав нічого.

— Це нормально, ти чого? Зараз усе приберемо, випрати.
— Я сама.
— До речі, ти перша…
— Що?
— Ну… у мене ніколи не було. Я в тебе перший, і це дуже приємно. Я хочу бути з тобою і оберігати тебе.

— Ох, які заяви… Ну, мені приємно це чути, але якось дивно.
— Звикай бути коханою дівчиною… моєю дівчиною.
— Женю, я не знаю, що відповісти. Ти впевнений, що у нас усе вийде? Все сталося так швидко, що я навіть не знаю, що казати.
— Не думай про це. Просто відчувай.

Я глибоко зітхнула.

— Ми ж дорослі люди. Якщо це був секс, то це просто секс і нічого більше.
— Для мене це більше, ніж просто секс. Ти для мене кохана людина. Ти змусила мене по-іншому дивитися на світ. Ти така щира, така особлива… іноді здається, ніби ти не з цієї планети.

— Ого… Ти говориш такі слова, що я не вірю своїм вухам. Це несподівано.
— Але я говорю правду.
— Так… Якби я знала, що таке відбудеться… Я навіть не могла уявити, що впущу тебе у своє життя і ти мені так сподобаєшся.
— Я теж думав, що ти не така… що ти вдаєш.
— Але я відразу була відверта з тобою, і тебе це не збентежило?
— Ні… спочатку я не вірив. Думав, що ти граєш.

Я слухала його і не могла повірити, що так швидко закохалася. Його слова були солодкими і щирими, і я б могла слухати їх нескінченно. Дурниця? Так, можливо, я просто закохана дурниця. Повелася на нього, віддала себе… І хоча це, можливо, не зовсім правильно, я не могла заперечувати своїх почуттів.

— Ти чого замислилась? — запитав він.
— Не знаю… вірити чи ні. Може, і не варто вестися на такі слова.
— На які? Ти мені реально подобаєшся. Це ж логічно, що тобі незвично.
— Так… але ти підібрався до моєї довіри настільки, що я вже не знаю, чи все це правда…
— А ти не відчуваєш?
— Відчуваю… але боюся помилитися.

Я взяла білизну й віднесла в прання, а потім вирішила прийняти душ. Закрившись у своїй кімнаті, я відчула легкість і тепло. Тіло відчувалося інакше, я більше не була незайманою, і це відчуття було приємним. Женя виявився настільки лагідним і уважним, що я навіть не уявляла собі подібного.

— Ти в порядку? — постукав він у двері.

Я вже вийшла з душу, сиділа на ліжку в халаті.

— Так.
— Можна я зайду?

— Не знаю… ну, зайди.

Він зайшов із тацею, на якій були вафлі, фрукти та мій улюблений апельсиновий фреш.

— О, нічого собі.
— Подумав, що ти, можливо, зголодніла, тож вирішив принести щось поїсти.
— Класно… мені так приємно, серйозно.

— Ну, ось, їж. Не болить?
— Що? А, ні… — я зрозуміла, про що він питає, хоч спершу не одразу.
— Ні, уже нормально.
— Ну дивись, якщо що, кажи одразу.
— І що ти зробиш? — я засміялася.
— Ну… — він завис і теж зрозумів, що сказав щось дивне.
— Що зможу, те допоможу.

Ми сміялися. Дивно, але мені не було погано — я б навіть не подумала.

— Це дивно.
— Що?
— Ну… ми разом, у нас вже був інтимний момент. Я не знала, що ти можеш бути таким лагідним і уважним, навіть уявити не могла.
— Ну бачиш, як буває. Чого ти одразу думала погано про мене?
— Ніби ти круто думав про мене, так?
— Гаразд, рахунок порівняли. Тепер думаю, треба видихнути і просто мирно спілкуватися. Ти ж не проти?
— Ні… я тільки за, якщо так вийде. Але наші стосунки… я навіть не знаю, чи все вийде.
— Навіщо так сумніваєшся?
— Бо для мене це вперше… і я не впевнена, що готова. Так, я хотіла стосунків… але не думала, що все станеться так швидко.
— Я ж не зробив тобі боляче, хіба ні?
— Ні… Ти правий. Але все одно якось дивно. Я думала, уявляла все інакше.

— Я зрозумів, але все ще попереду. Я готовий робити краще.

Я промовчала. Було добре, що він готовий працювати над стосунками, але я ще не була впевнена. У голові крутилася безліч думок. Я вирішила взяти паузу, щоб усе обміркувати.

— Слухай, Женя. Я все одно з’їду, мені треба розібратися в собі.
— Це тобі психолог порадив?
— Так… Після смерті тата мені було дуже важко, і я досі не знаю, чого хочу у стосунках і в сім’ї.

— Але я можу допомогти тобі розібратися… У мене є якийсь досвід.
— Так, але все одно я повинна сама розібратися зі своїми думками.

Він кивнув і вийшов із кімнати. Я вирішила відволіктися і зайнятися музикою. Мені потрібно було розібратися у собі. Чи він той самий, з ким я хотіла бути? Чи я просто піддалася емоціям? Відповідь ще не приходила.

Ставши на ліжку, я поклала руку на живіт. Там були метелики, що літали — приємне хвилювання. Печіння минуло, залишився лише легкий слід від того, що Женя дбає про мене і хоче бути поруч.

Завтра я мала дивитися дві квартири й сподівалася, що зможу заїхати до однієї з них. Так минув мій вечір: у зборах, у думках про себе та про все, що сталося. Женя вже пішов у справах, а я залишилася одна вдома. Мені було добре — ніхто не нависав і ніщо не відволікало.

На наступний день я прокинулася з самого ранку, щоб підготуватися до зустрічі з рієлтором. Коли вона забрала мене з дому, я їхала і розмовляла з нею, відчуваючи справжнє хвилювання та радість від того, що нарешті вибираю собі квартиру.

Після двох годин переглядів я зупинилася на одній — у самому центрі, шикарній студії. Мені вона дуже сподобалася: світлі тони, затишно і гарно, ідеально для однієї людини.

— Ну що, Соня, як вам?
— Чудово! Мені сподобався другий варіант. Готова підписувати документи.

Ми сіли втрьох, підписали всі папери, я розпитала про всі нюанси. Потім рієлтор відвезла мене додому. Я зайшла в будинок і пішла збирати речі, щоб викликати вантажну машину і переїхати.

— Привіт, як справи? — перетнулася з Женею на сходах.
— Нормально.
— Ти де була?
— Їздила дивитися квартири.
— І як?
— Вибрала одну, ось буду їхати. Речі вже зібрані.

— Ясно… — він дивився на мене своїми гарними очима й мовчав.
— Можна пройти?
— А як не можна? — він вигнув брову. Я дивилася на нього й не розуміла, що він має на увазі.

— У якому сенсі? Відійди, мені треба їхати.
— Стривай хвилинку… скажи мені правду: ти досі хочеш з’їхати через мене?

Я зависла.
— Ну по суті, так. Спершу частково через тебе, але тепер ще й тому, що хочу пожити одній, пізнати себе і навчитися забезпечувати себе сама. Хіба це погано?
— Ні, це круто. Забезпечувати себе — добре. Я теж працюю й навчаюся, просто живу з татом, бо йому потрібна була моя підтримка. А твоя мама… вона його дуже любить, і він нарешті щасливий. Серйозно, я ніколи його таким не бачив.
— Добре, це круто. Я справді рада за них.
— Ну тоді чому ти їдеш? Може, рано?
— Ні, якраз нормально.

— І ти нічого не скажеш їм, особливо мамі?
— Навіщо ти мене провокуєш? Я скажу мамі, просто вирішила для себе: маю це зробити, з’їхати. А так — звісно, повідомлю сьогодні, коли буду в новій квартирі.

— Я не хочу, щоб ти виїжджала.
— І що мені робити? Якщо не хочеш, то не хочеш… Це моя справа. Я сама вирішую. Добре?

— Блін, Сонь… — він взяв мене за руки й приклав до своїх губ.
— Я тебе прошу, давай поговоримо. Я не хочу, щоб ти виїжджала. Все буде добре.
— Що ти хочеш? Я розумію, що у нас був секс і ти мій перший хлопець. Але мені треба все обдумати й вирішити для себе, хто мені потрібен і що.
— Тобто маєш претендентів?
— Немає! Женя, блін… не починай. Ти давиш на мене. Це моє рішення.

— Тобі двадцять п’ять років. Може, настав час теж замислитися, жити окремо і будувати сім’ю?
— Може… Але я не зустрів такої… До тебе. Тепер я готовий.
— Це все слова, давай завтра поговоримо.
— Як? Через телефон?
— Можна і так. Побачимо. Я поки що нічого не можу сказати.
— Я зрозумів… чудово…

Я бачила, що він засмучений.
— Що тебе так засмучує? — запитала.
— Те, що коли мені нарешті сподобалася дівчина і вона відмовляє… це тупо. Їдь, поживи сама й дізнайся, яке це. Я ж не буду насильно тримати. Хай щастить.

І він просто пішов. Це було дивно. Я зібрала речі й поїхала. Увечері зателефонувала мамі. Вона була зла, сказала, що коли приїде, відразу забере мене назад. Але попрощалися ми на позитивній ноті — я не стала сперечатися. Моя мама дуже позитивна жінка, але коли щось іде не так, як вона хотіла, одразу включається материнський інстинкт.

Я зателефонувала Ірі, щоб розповісти новину. Вона була здивована — не очікувала, що я на це зважуся. Хоча навіть Женя був проти. Про нашу близькість я їй не розповіла. Мені самій ще не вірилося, що все сталося за кілька днів.

Один момент, одна мить — і ти вже інша. Я почувалася краще і сексуальніше. Думаю, колись зустріну справжнє кохання. Раніше думала, що моя перша людина для інтиму буде останньою. Життя показало — все може бути інакше. Я розклала речі й на честь переїзду вирішила замовити піцу та суші, щоб і на ранок було що поїсти. Готувати я вміла й любила, але зараз було важливо спершу облаштувати своє життя.

Я відчинила вино, яке купила. Вся така розслаблена після душу, у халаті, ввімкнула музику для релаксу на задньому фоні, повісила білу гірлянду. Включила свій серіал, почала жувати суші та попивати вино. Було дуже круто й затишно. Шкода, що поруч не було коханої людини, але нічого страшного — у мене хоча б були тварини, які разом зі мною наминали суші.

Особливо сумно чи страшно мені не було, навіть не знаю чому. Хоч я й душа компанії, але інколи любила побути на самоті, особливо ввечері, коли вже втомлена. Несподівано для самої себе я відключилася на дивані.

Ранок. Прокинулася від того, що мої малюки хотіли їсти.

— Скільки можна жерти, га? — жартома буркнула я.

Ранок почався, як завжди: годувала своїх домашніх, прибирала їхні лотки та готувала собі сніданок. Ах, так, вдома у Діми я рідко готувала, бо там був кухар, а сьогодні на сніданок піца — і мене це зовсім не засмучувало. Я була сама собі господинею, заробила на квартиру, тож можна дозволити собі трохи розкоші.

Після сніданку почала збиратися в університет, вирішивши, що сьогодні буде класний день. Чому б і ні? Як налаштуєш себе, так і пройдеш день. Я вийшла на свій розкішний балкон — вид на місто був неймовірний. Центральна вулиця, життя міста, метушня — все це мені подобалося.

Я одягнула червоне пальто, нафарбувала губи яскравою матовою помадою і вирушила вперед до своїх цілей. Усередині мене з’явилася впевненість, і це було чудове відчуття. Шкода, що поки що немає машини, але вже завтра йду на перше заняття в автошколу. Потім і на машину собі назбираю.

Правильно розставляючи пріоритети, я впевнено рухалася до своїх цілей. В обід мені зателефонувала мама й спокійним тоном запитала, як у мене справи. І тут вона повідомила таке, що я була просто в шоці! Виявляється, вона поговорила з Дімою, і він переконав її, щоб я спробувала жити одна. Я була дуже вдячна йому за це — напевно, відпочинок йде їм на користь.

Отже, мій настрій зіграв величезну роль у всьому дні, і я відчула, що можу жити своїм життям, насолоджуватися свободою і будувати його так, як хочу.

Розділ: 8 Доросле життя?

Так йшли мої дні: сама собі готувала, прибирала, вигулювала собаку. Нічого особливо нового, але мені подобалося бути самою собі господаркою — це додавало сил і натхнення для нових справ. Щодня я починала з пробіжки, поки було тепло, або ж тренувалася вдома: зарядка, йога. Мені треба було налаштовувати себе позитивно, бо щодня мав багато справ, і я намагалася все встигати. Іноді дуже вимотувала себе, але тільки в неділю дозволяла собі довше ніжитися в ліжку і робити те, що в інші дні вважала лінню.

У суботу я прибирала вдома, робила свої домашні справи, ходила в салон, гуляла з друзями. Часто доробляла навчальні завдання. Дехто вважав мене дивною і казав, що у мої роки я так наполегливо прагну успіху, ніби планую жити лише до тридцяти. Мене це тільки смішило. До тридцяти років у мене буде все, що я забажаю, а вони, можливо, і далі житимуть за гроші батьків чи чоловіків.

Я була задоволена і впевнена у своїх силах. Краще зараз втомлюся, йтиму до мети, ніж потім залишуся ні з чим. Завтра до мене мали приїхати мама з Дімою в гості — подивитися, як я живу, і поспілкуватися за чашкою кави або чаю.

Женя, з іншого боку, якось зник. З одного боку, я була рада, що він більше не чіпає мене і не переслідує. А з іншого — трохи прикро: у нас був перший секс, а він зовсім не реагував тепер. Значить, використав і все? Ха, ну що я думала…

— Привіт, дочко. Гарна квартира, ти маєш смак, я завжди знала. — мама поцілувала мене в щоку. Вона розцвіла на очах: гарний чоловік, і жінка стає ще красивішою та щасливішою.

— Так, мені теж подобається. Молодець, Сонь. І як тобі жити одній?
— Чого одній? У мене є тварини та квіти. Друзі приходять у гості.
— Друзі? — мама вигнула брову.
— Подруги, хоча друзі теж бувають з університету. А що тут такого?
— Кохана, досить контролю, Соня вже доросла, сама вирішить, кого пускати до себе.

Діма підморгнув мені, і я зрозуміла, що він на моєму боці.

— Якщо дитина вирішує жити окремо, хай пробує. Що поганого? Тим більше ти вже не дитина. Іноді дивлюся на Женю і думаю, чому він ще не з’їхав. Хоча він теж молодець: постійно в навчанні, роботі, тренуваннях.

— Так? — запитала я.
— А ви що, не спілкуєтесь? — здивувалася мама.
— Якось не було часу.
— Навіть не телефонували?
— Ні, мамо.

Ми ще трохи посиділи, потім вони поїхали додому. Привезли купу подарунків і ласощів, а я пригостила їх своїм пирогом. Вихідний був чудовим, і я могла приділити час приготуванню.

Увечері, коли читала книгу й думала про завтрашній день, телефон завібрував. Хм, хто це так пізно, о десятій вечора? Може, Ірі не спиться. Я зазвичай лягала до дванадцятої, а висипалася за шість-сім годин. Але сьогодні субота, і я могла дозволити собі довше не спати.

— Доброї ночі, спиш?
— Ні, але скоро буду.
— Чи можеш вийти?
— Куди? — здивовано запитала я.
— Надвір, тільки одягнися, тут вітер. Я почекаю.
— Чого це ти так…? — я сердито буркнула.
— Сонь, ну вийди, будь ласка. Я не займу багато часу, п’ять хвилин.

Добре, вирішила я. Одяглася тепло, взяла собаку і пішла вниз. Він стояв усміхнений, у руках букет розкішних ромашок.

— І що це за цирк?
— Це не цирк. Квіти, які ти любиш, і кошик фруктів. Думаю, тобі буде приємно.
— Ну, а до чого це все?

— До того, що я всі ці дні думав про тебе… і більше ні про що. Не міг зосередитися… не вдалося тобі відштовхнути мене. І я вирішив, що хочу, щоб ти була моєю.

Він дістав з кишені оксамитову синю коробочку й відкрив її.

— Ти що, зовсім того? — я була в шоці.
— Ні, це не те, що ти подумала… Ти станеш моєю дівчиною?

— Ого… Женя, я ж тобі не раз казала, що між нами навряд чи щось буде… Мені зараз некомфортно. Так, ти мій перший, але це тебе нічого не зобов’язує, тож не хвилюйся.

— То я хочу, щоб зобов’язувало, розумієш?

Я відчувала дивний суміш емоцій. Моя голова крутилася, бо нам здавалось, що ми такі різні… і все ж стояли один навпроти одного.

— Женя, я думаю, тобі треба їхати додому.
— Ні, з якого переляку? Я хочу дочекатися відповіді від тебе.
— Можна хоча б подумати?
— Звичайно.

Він був незадоволений, це видно було по всьому його обличчю. Але я не була готова казати «так». Зміна його настрою мене лякала: спершу він міг мене дратувати, а тепер… так раптово став «класним хлопцем». Ні, мені такі стосунки не потрібні — без стрибків настрою, без зради, тільки стабільність, турбота та кохання.

— Значить, поки ти кажеш, що не готова.
— Гаразд, я можу зачекати.

Він зрозумів, що я його не тримаю, і сів у машину. На прощання поцілував мене в щоку — швидко й несподівано. Було приємно, але я не готова бути з ним. Я поклала кільце на полицю й пішла в ліжко, вирішивши спокійно жити далі. Наступні дні Женя писав і дзвонив щодня, але я морозила його три дні.

Одного вечора, повертаючись з тренування, я помітила машину, що загородила мені шлях. Серце здригнулося — це була його машина! Я почала бігти, хоча й не розуміла, чому.

— Ти куди? Ти чого? — Женя біг за мною.
— Відчепись! — закричала я.
Він наздогнав мене, схопив за руку й міцно тримав:
— Ти хворий? Відпусти!
— Ні, не хочу. Ти чого мене ігноруєш? Я думав, щось трапилося!
— Зі мною все гаразд, ти ж бачиш! Чого ти мене переслідуєш? Мене вже задовбали твої «приколюхи»!

— Я не можу без тебе! — він стискав мою руку. — Давай поговоримо. Ти постійно тікаєш. Ти можеш хоч раз сісти та віддатися своїм почуттям?
— Я вже віддалася тобі… і що з того? Ти думав, що після того, як було щось, я буду бігати за тобою? Ні.
— Причому тут це? Я просто кажу, що ти постійно тікаєш. Ти так хочеш усе життя пробігти?
— А що тут поганого? У мене є люди, з якими мені чудово.

— Але ж ти нікого не полюбила? Скажи.
— Женя, відпусти мене.

Він відпустив, а я струснула руку й дивилася на нього суворо.
— Хочеш поговорити?
— Так, можемо сісти й поговорити в машині?
— Ходімо.

Ми сіли, купили каву та поїхали на невеликий ухил дивитися на захід сонця.

— І що це за романтика?
— Тобі не подобається? Я ж не лізу до тебе, розслабся та відпочинь.

Я замовкла й видихнула… Може, він правий? Чому я завжди біжу і не довіряю нікому? Може, час розслабитися й віддатися щастю та любові?

— Тобі не холодно?
— Ні, дякую, — відповіла я спокійніше.
— У тебе навіть голос змінився.
— Так… Можливо. Я просто стараюся все встигнути.
— Ти встигнеш. Ти молода й красива. Дозволь собі відпочити, віддатися емоціям.

Я відчула, як полегшало. Сльози котилися по щоках, а він обійняв мене, погладжуючи по голові. Я була вдячна за його підтримку й за те, що він тут. Все ж таки він досяг свого — я відчувала до нього симпатію, захоплення та теплоту.

— Все буде добре, я розумію тебе. Це життя, воно не питає, чого ти хочеш. Але потрібно дихати й насолоджуватися кожним днем, а не лише бігти за щастям і славою.
— Так… — тихо промовила я.
— Не говори. Просто посидь і дай своїм емоціям прорватися.

Я зрозуміла, що тримати все в собі неправильно. Нарешті можна було відчути свободу, щастя і любов.