Раді Вас бачити!

Вчора ми всі пішли спати, усі були втомлені, тож ніхто вже не хотів ні активуватися, ні дивитися фільм. Я чудово влаштувалася у своїй новій кімнаті на другому поверсі та ввімкнула величезну плазму, дивлячись фільм сама. Мені було затишно серед моїх тварин. Мати з Дімою розмістилися на першому поверсі. А його син був на моєму поверсі — я чула, як він грає на гітарі. Ну нічого собі… він музикант? Для себе чи для когось? Він гарний, але мені здалося, що не дуже доброзичливий. Я не надала цьому значення — сьогодні я була дуже втомлена.

Завтра у мене третя пара, отже буде час поспати, але я вирішила зранку піти прогулятися з подругами. Мене завжди оточували захоплення, і я ніколи не сумувала на самоті. Мені подобалося як у компанії, так і наодинці з собою. Цікаво та розумно бути з собою — ніколи не буває нудно. Можна читати книгу, дивитися фільм, гуляти з собакою або кататися на велосипеді. У мене було багато друзів, з якими можна було б зустрічатися щодня, але я не обирала це — мені подобалося залишатися наодинці та планувати завтрашній день.

Ранок я хотіла почати з пробіжки із собакою, потім піти на пари, після універу — на тренування з танців, а ввечері прогулятися і сісти вчити уроки. Мій день завжди був насичений, яскравий та захопливий. І ось тепер ще такі зміни… не зрозуміло, чи на краще, чи ні. Але я не хотіла про це думати.

Коли я майже засинала, почула, що хтось зайшов до кімнати.

— Хто це? — підстрибнула я.
— Спиш? — почувся голос. Це був Євген.
— Ні… але вже майже засинала.
— Ну нічого страшного.

Я дивилася на нього запитливо, не розуміючи, до чого він веде.

— Ти думаєш, що тут будеш господинею? — він говорив холодно. — Ні, ти тут лише через те, що моєму батькові сподобалася твоя мати. І невідомо, як довго це триватиме. Зрозуміла?

— Що ти несеш? — я зістрибнула з ліжка і підійшла до нього впритул.
— Упс… ти трохи не одягнена, — він поглянув на мої груди. Так, я була в трусиках та майці без ліфчика. Ну і що, мені так зручно. Я ж не знала, що він зважиться зайти в кімнату.

— Ти зовсім чокнутий? Чого ти прийшов?
— Тихіше. Я прийшов попередити, щоб ти тут губи не розкочувала. У тата раніше було багато жінок після смерті мами. І ніхто з них його не любив — усім потрібні були лише гроші! Його курви, а діти їх — тільки грошенят чекали. Я їх усіх викривав, і ми з татом залишалися удвох.

— Ти дурень? — голос у мене підвищився. — У мене теж помер тато, і я знаю, як це боляче! І по-друге: я й не хотіла сюди їхати, але мама так закохалася, що дуже хотіла бути поруч із твоїм татом. Ми маємо свої гроші, ми ж до вас якось жили.

— Гаразд… — він начебто пом’якшав і навіть кинув комплімент. — Не хочу більше витрачати на тебе час, красуне.

Мені від цього легше не стало. Я так хотіла виїхати з цього дому, тут і зараз. Я відчувала, що щось тут не так. Лягла назад у ліжко, намагаючись забути його слова, але серце моє тріпотіло від обурення та страху.

На ранок я прокинулася рано та вирішила піти на прогулянку з собакою. Ванна була у кімнаті, і це мене дуже тішило. Жаль, що кухні немає — я не хотіла зайвий раз зустрічатися з Женем. Та як тільки вийшла на кухню, натрапила на нього. Блін! Мама з Дімою вже поїхали на роботу. Мама працювала у своєму салоні краси, який відкрила за власні гроші. Я знала, що вона ніколи не була утриманкою. Тато раніше допомагав, а тепер — Діма.

Я трохи задумалася, поки снідала. Сніданок приготував кухар, хоч я хотіла зробити все сама.
— Чого мовчиш? — раптом запитав Євген.
— А що мені казати? — я ледве вимовила «доброго ранку» і подякувала, що сніданок вже готовий.
— Софіє, вибачте, — кухар підморгнув мені. — Женя у нас жартівник.

Мені було близько тридцяти п’яти на вигляд, він харизматичний та цікавий, мабуть, добрий.
— Гаразд, нехай живе поки що, — вирішила я і підвелася, вирушаючи в універ.

Я бачила, як Женя сів у свій Мерседес і поїхав. Молодець. Я поки що на машину не заробила, хоча впевнена, що тато подарував її йому. Я навчалася на бюджеті і ще працювала, іноді знімала пологи на YouTube. Ми з мамою мали багато спільних захоплень і були як подружки.

Повернувшись додому після прогулянки, я купалася, переодяглася та вирушила на тренування. Мій день, як завжди, пролетів швидко та насичено. У вихідні дозволяла собі трохи розслабитися, але не повністю — щодня прагнула робити все за планом.

Ввечері, повернувшись після тренування, я почула, як мама з Дімою розмовляли неподалік.
— Женя, поклич Соню вечеряти, — сказав Діма.
— А де вона? — додала мама.

Я не зачинила двері — вдома я звикла так робити, адже жила лише з мамою. Тепер же, здригнувшись від голосу Жені, зрозуміла, що ситуація інша. Він стояв на кухні, а я спостерігала через запітнілі шибки душової.

— О, нічого собі… ти двері ніколи не зачиняєш? — почувся його голос.
Я відвернулася від нього задом, і він охнув.
— Блін… ну й дупа. Шкода, що ти нібито моя сестра. Іди їсти.
— Ок, скоро буду, — ледве видихнула я.

Він мене напружував, а його присутність у будинку змушувала відчувати незручність. Я одяглася і спустилася вниз. Всі вже зібралися, і Женя продовжував пильно спостерігати за мною. Він був у шортах та майці, яка не приховувала його підтягнуте тіло. Я видихнула й натягнула на обличчя усмішку.

— Всім смачного!
— Дякую, Сонь, — Діма вказав на стілець навпроти Жені.
— Сідай, ми тебе вже зачекалися.
— Дочко, що ти так довго? — мама взяла душ після тренування.
— Коли у тебе змагання?
— Наступного тижня.
— Ого, професійно? — запитав Женя.
— Так, змалку. Сучасні танці. Мені дуже подобається.

Діма посміхнувся. А Женя… він напружував, інтригував, змушував серце битися частіше. Його присутність була одночасно небезпечною і привабливою.

— Задумалася? — раптом промовив він, змушуючи мене відчути теплий трепет у грудях.

Так, трохи втомилася. Ми поїли, Діма з мамою пішли до своєї кімнати, а я вирішила вийти у двір — провітрити своїх тваринок і просто подихати свіжим повітрям. Було так тихо і спокійно, що здавалося, ніби весь світ спить разом зі мною. Та всю мою ідилію порушив Женя: він вийшов із дому, розмовляючи по телефону.

— Так, мала, завтра побачимось… Хм, м-м, нову білизну, покажеш… — я ледве стримала здивування, вирішивши, що краще взяти малюків і піти до хати.

— Пішли, малеча, — сказала я, беручи їх під руки.

— О, а це хтось тут підслуховує? Стежиш за мною? — пролунало його голосно і трохи зухвало.
— Ти серйозно? Я гуляла зі своїми, дихала повітрям, — відповіла я, відчуваючи, як серце прискорює ритм.

— Та гаразд, розслабся. Чого ти така напружена?
— Тому що ти постійно на мене наїжджаєш. Я не хотіла сюди з’їжджати, і не претендую на нічого. Ти поводишся, як моя мама, що постійно контролює мене.

Він усміхнувся, і ця усмішка дратувала мене, водночас змушуючи серце битися швидше.
— Ого, який характер… Дихай спокійно, а то злякаєш усіх. Сестричка, як можна мати таку сестру?

Я відчула, що його слова націлені на те, щоб мене роздратувати.
— Що ти хочеш від мене? — спалахнула я, відчуваючи, як напруга росте.
— Нічого, просто не хочу, щоб ви створювали проблеми.

Я різко розвернулася і пішла, малюки поруч. Серце калатало, а кров гаряче пульсувала в жилах. Його погляд на мені ще довго тримав мене в напрузі. Мені хотілося підійти й дати здачу словами або поглядом, але я знала: моя гордість дорожча за будь-яку миттєву емоцію.

І все ж, навіть коли йшла, відчуття, що між нами зароджується щось небезпечне і магнетичне, не покидало мене. Цей чоловік, з його нахабною посмішкою та безсоромною впевненістю, пробуджував у мені емоції, які я не хотіла визнавати.