Раді Вас бачити!

Ніч уже почала відступати, неохоче здаючи свої права передсвітанковим сутінкам, коли Остап м'яко переплів свої пальці з пальцями Лілеї і повів її до свого обійстя. Він гостро відчував її долоню — по-вранішньому прохолодну, тендітну, але таку живу в його власній, шорсткій і згрубілій від праці руці. Кожен її невпевнений, легкий крок по вологій від роси землі був для нього дивом, живим свідченням того, що цей дар не розвіється туманом із першими променями сонця.

Хата зустріла їх тишею, яка більше не здавалася мертвою та гнітючою. Тепер вона млосно дихала очікуванням. Остап обережно відчинив важкі двері, пропускаючи дівчину вперед. Вона невагомо ступила на поріг, з дитячою цікавістю і трепетом роззираючись навколо. Для неї, чиєю колискою завжди були лише безмовні, темні водні глибини, цей крихітний світ, збудований теплими людськими руками, видавався незбагненним, але напрочуд зворушливим. Лілея повільно проводила тонкими пальцями по шорстких вишитих рушниках, торкалася теплого дерева столу, гладила вигини глиняних мисок. Усе це було для неї вперше. На відміну від своїх русальних сестриць, вона ніколи раніше не наважувалася вийти на берег, тим паче — переступити людський поріг. Її переповнювала жага пізнати кожен куточок, розпитати про кожну дрібницю, та, відчуваючи на собі палкий погляд Остапа, вона вирішила залишити всі питання на потім. Зараз мало значення лише вони.

— Тут я живу, — тихо, майже пошепки промовив Остап. Він заворожено спостерігав, як найперше, ще кволе ранкове світло, що боязко пробивалося крізь віконце, плутається в її темному волоссі, торкаючись зів'ялих, але досі прекрасних польових квітів. — Тут, усе було наповнене минулим. А тепер я хочу, щоб тут панувало лише твоє тепло.

Він ніжно взяв її за плечі й підвів до вікна, за яким небо над притихлим селом уже почало наливатися пристрасними ніжно-рожевими та золотавими барвами. Світанок солодко потягувався над луками, пробуджуючи перших птахів. Вони опустилися на лаву біля вікна, і Остап міцно, але дбайливо обійняв Лілею ззаду, притискаючи її тендітну спину до своїх широких грудей. Він зарився обличчям у її пахуче волосся, вдихаючи дурманний аромат річки та нічних трав. Це був їхній перший спільний ранок — світанок, на який він уже давно не чекав, світанок, що влив у його зболілу душу ніжність, яка обпікала і гріла сильніше за найяскравіше вогнище.

Лілея розслаблено відкинула голову йому на плече, затамувавши подих від захвату. Вона вперше бачила, як народжується земний день, як сонце велично і повільно виринає з-за обрію, розриваючи на шмаття нічні тіні. Шкірою вона відчувала розмірене, глибоке биття його серця біля своїх лопаток — спокійне, надійне, сповнене тією густою, живою теплотою, якої не існувало під водою. Дівчина всім єством вбирала цю мить, розчиняючись у цьому простому, але такому п'янкому людському щасті.

— Остапе, — видихнула вона, і в її оксамитовому голосі не лишилося ні краплі тієї відстороненості. Лише оголена щирість. — Я ніколи не знала, що світло може бути таким лагідним.

Він невагомо поцілував її у скроню, а потім у чоло, саме там, де коса, яку він так трепетно плів уночі, утримувала живі квіти. Вони сиділи так довго, обіймаючи один одного, спостерігаючи, як сонце нарешті переможно заливає хату густим, медовим світлом, випалюючи залишки темряви.

У цей момент стара хата перетворилася на священний прихисток для двох душ, які знайшли одна одну там, де найменше сподівалися. Чуттєва теплота, що іскрила між ними і м'яко огортала обох, була настільки відчутною і справжньою, що навіть час, здавалося, змилувався і завмер, даруючи їм ці безцінні, тихі миті до того, як невблаганний день остаточно вступить у свої права.