Раді Вас бачити!

Угу, це виявилося не так просто, як удома. Але пощастило, що вікна розташовувалися досить близько одне до одного, і мені вдавалося перебиратися по них, чіпляючись за відкоси.

У сусідній кімнаті нікого не було. Далі виявилася та сама вітальня з потайним входом у стіні, де ми пили чай. Войовничі діви досі товпилися там, і мені довелося перебиратися по карнизу навкарачки, примовляючи про себе, щоб нікому з них не спало на думку глянути у віконце.

Так дісталася до кута, за нього завернути не змогла, не вистачало виступів, зате поруч зі зливною трубою плівся декоративний виноград.

Ухопилася за нього, я відчула деяку впевненість.

Глянула вниз, угору, вирішуючи, куди краще рушити.

Логіка підказувала вниз, і бажано подалі звідси. Але вгорі, якраз над кімнатою, де залишилися дівиці, мався балкон. Я не могла впустити такий шанс.

Піднялася на один поверх по винограду, поминаючи власну сукню слівцями з арсеналу батькових вартових, коли вони думають, що їх ніхто не чує.

І полізла у зворотному напрямку по вікнах, до балкона.

Спочатку одне – зазирнула всередину...

І виявила шикарнісіньку спальню!

Яскраві біло-червоні тони, люстра з безліччю світлових кристалів, зараз, утім, вимкнених, дзеркальна шафа на всю стіну.

У величезному ліжку з шовковими простирадлами, прив’язаний за руки до узголів’я, напівсидів Дайран.

Очі заплющені, розпущене волосся падає на рельєфні оголені груди. Куди поділися сорочка і чоботи, я так і не зрозуміла. Але до чого ж його вигляд виявився... ммм... спокусливим! Ні, я обурена, звісно, але в глибині душі розумію не обтяжених збереженням честі дівиць.

Ек його приклало! Чи йому це в радість?!

Від обурення я ледь не зірвалася, машинально вихопила туфлю і спробувала вчепитися підбором за найближчу щілину.

Пролунав глухий цок.

Блондин розплющив очі... і якось підозріло гикнув, виявивши за вікном мене.

Зіниці розширилися, чи то він не впізнав мене, чи то навпаки – упізнав не ту мене, яку мав би бачити.

У отворі дверей з ванни з’явилася Фірола в шикарному червоному пеньюарі. Спокусливо сперлася рукою об одвірок, вигнувшись у талії.

Угу, ритуал ритуалом, але не пропадати ж добру. Теж мені, амазонка! На ворогів, з якими потрібно постійно битися, так не дивляться, щоб ти знала!

Слава магії, вона не дивилася і на вікно, була зайнята виключно чоловіком. Судячи з того, як облизнулася – аж ніяк не ненависним.

Я швидше переповзла навкарачки до іншого боку і потягнулася до балкона.

Уф! Надійні перила під рукою викликали майже стогін зворушення. Навіть попри те, що зрадницьки рипнули.

Але потім я згадала про цю Ф... фурію! І поквапилася перевалитися через них.

Балконні двері були відчинені. Фурія встигла передислокуватися до ліжка, скинувши пеньюар і потрясаючи перед моїм охоронцем білосніжними оголеними телесами.

Її обличчя мені видно не було, і це злило ще більше!

– Ану відчепися від нього! – обурилася я, жбурнувши в неї туфлею, яку все ще стискала в руках. Нефіг до мого охоронця чіплятися.

Одночасно з цим блондин зробив незрозумілий рух руками – і раптом вмить виявився вільним.

Ах він... чому раніше не звільнився?!

Фірола здивовано розвернулася до мене якраз вчасно, щоб отримати туфлею в лоба. Підняла руки, спробувала вистрілити у відповідь заклинанням, але Дайран одразу нейтралізував його яскравим спалахом.

Фурія звалилася на ліжко. Дайран підхопив туфлю, а заодно власні чоботи з іншого краю ліжка, і кинувся до мене:

– Л... Поллі? – промовив якось не надто впевнено.

– Ти чекав ще когось?

– Що з тобою сталося? – виявляється, він і сорочку встиг десь схопити, щоправда, поки зав’язав навколо пояса.

– Охоронець проворонив! – обурилася я, прилаштовуючи своє взуття на пояс, поки він нашвидку вдягав своє.

Він розвернув до мене скляну стулку балконних дверей, і тут я вперше побачила власне відображення.

Ох, твою ж кикимору! Точніше... не знаю, що там утнула зі мною ця Фірола, але явно щось утнула! То-то сукня луснула – вона просто стала мала, це я не одразу второпала, що злегка... роздулася!

Фізіономію перекосило – одне око залишилося темним, як у Поллі під личиною, друге набуло звичного синього кольору принцеси Алоїзи-Луїзи. Скло відблискувало, але мені вдалося помітити кілька червоних плям на одній щоці, тій, що дико свербіла. І зелених – на іншій!

Глянула на руки – пальці теж виглядали дивно, ніби позеленішали.

Перевела в паніці погляд на охоронця, який здавався ще красивішим, ніж раніше! Наче його торс спеціально чимось натерли, щоб блищав, і змусили всі м’язи взбугритися й утримувати рельєф.

– Так, нумо спочатку злиняємо звідси, – першим очуняв Дайран, виглядаючи з балкона.

Виявив виноград на стіні, глянув питально – і я кивнула, мовляв, ага, там і лізла.

Подивилася на Фіролу – головна феміністка залишалася без тями, на лобі наливалася синюшна ґуля.

Так їй і треба. І навіть мало!

Дайран уже рушив уперед, не даючи моїм мстивим поривам набути втілення ще в парі ґуль на фізіономії фурії. Через сусідній карниз до винограду, утім, і мене не забував підстраховувати.

Дивна річ, туди я лізла легко, звично. А як усвідомила, що з моєю зовнішністю щось не те коїться – так і пробиратися одразу стало важко і страшно!

Утім, роки пролазок по стінах власного палацу далися взнаки, тому спуститися я змогла. І навіть подолати бігом парк на хай і невисоких, але все ж підборах.

На щастя, нас не схаменулися. Мабуть, думали, що я сплю, а Фірола розважається з охоронцем.

– Чому ти не звільнився, якщо міг? – обурилася я навіщось пошепки, хоча парк був напрочуд порожній. – Як узагалі дав себе зловити?

– Бачив, як одна з них за нами кілька днів стежила, – знизав він плечима, наближаючись до туманного марева, яке огороджувало сад.

Ого! Отже, встиг помітити, що це була одна з них?

Дайран зупинився, придивляючись, і я теж завмерла.

– Що? – спитала.

– Магічний захист. Торкнемося – потривожимо.

– А є варіанти? – поцікавилася я.

– Мабуть, що ні. Можна було б спробувати підібрати ключ-плетіння, але це довго і так нас усе одно помітять. Краще напролом і брати несподіваністю.

З цими словами, не даючи мені їх переварити, він підняв долоню і, миттю сформувавши велику світну кулю, запустив її в стіну туману.

І тут же вхопив мене за руку та ринув в утворену діру. За якою виявилася звичайна кована огорожа.

Лаючи спідниці вже вголос, я подолала її не без допомоги чоловіка, який підштовхнув мене під п’яту точку. І стрибнула з того боу, ледь не залишивши поділ сукні на гострих кілках, якими огорожа вінчалася.

Сам він легко перемахнув слідом, якраз коли з дому висипав натовп і заходився цілилися в нас із луків.

На щастя, вирва у магічному тумані тут же закрилася. А може, щастя і ні до чого, просто Дайран махнув рукою, закриваючи її.

Ми опинилися на одній з околичних вуличок, вузькій і малолюдній. Довелося скинути і повернути за пояс туфлі, бо мчати в них на повній швидкості було рішуче неможливо.

Позаду наростав розлючений гул, який надавав нам доброго прискорення. Тупіт десятка ніг злих феміністок нагадував нашестя невеликого стада.

За кілька вуличок нам пощастило виявити повозку, яку вів напівсонний візник. Дайран на ходу застрибнув у неї ззаду, після чого підхопив мене і поквапився закрити розріз з тканини, яка її накривала.

Нас огорнула напівтемрява, наповнена запахом в’яленого м’яса і десятком сверблячих мух.

Затиснувши рот, щоб не знудило, я обережно визирнула в розріз.

Ми їхали надто повільно, тупіт ніг і обурені вигуки наростали.

За кілька хвилин на вулицю висипала когорта з півтора десятка дівиць, серед яких були і мої знайомі. І Лессі, і Орулі, і Мійрі, і та брюнетка – тільки Фіроли не спостерігалося.

– Ти так і не відповів, чому не звільнився, якщо міг, – прошипіла я.

– Цікаво було, який ритуал вони хочуть провести, – так само тихо озвався він.

– А то не ясно, – фиркнула я.

– Спочатку було не очевидно, – знизав плечима Дайран. Утім, може, просто мух відганяв.

– А нічого, що вони мене в сусідній кімнаті тримали?

– Вони дівчат не кривдять.

Угу, тільки в кикимор перетворюють! Може, тому там половина таких страшненьких? Після посвяти?

– Це привід не виконувати свої обов’язки? – обурилася я. – Ти спеціально дав їм мене забрати?

Дайран зітхнув. До речі, дівиці пробігли далі і навіть, схоже, здогадалися розділитися, не виявивши нас попереду. Повозка продовжувала повільно плентатися кудись звивистими вуличками, випромінюючи сморід.

– Ти раніше вийшла, і дуже швидко з нею помчала. Мій косяк, – визнав Дайран. – Я втратив тебе, тому довелося дозволити їм мене схопити.

– Угу, і провести ритуал, – буркнула я.

– Це проблема? – ледь підняв він брову, усміхнувшись.

– Жодних проблем, – запевнила я.

Дайран знову виглянув назовні:

– Здається, відірвалися. Ходімо.

І все так само не випускаючи мою руку, зіскочив з повзучої повозки. Стайка мух вирішила залишитися з нами, намотуючи кола навколо.

– М-да, в такому вигляді я вдома точно показатися не можу, – пробурмотіла я.

Обмацала обличчя:

– І що там з личиною? Схоже, щось негарне.

Дайран уважно мене оглянув – аж якось не по собі стало. Не той вигляд, у якому приємно показатися перед симпатичним чоловіком. На якого щойно пускала слину юрба феміністок!

– Зайдемо на озеро, – вирішив він. – Скупаєшся. Заодно огляну твою личину.

Охоронець озирнувся, намагаючись зорієнтуватися. І безпомилково взяв напрямок.

– До речі! – дійшло до мене. – Ти – маг! – викривально ткнула я його в груди.

Друзі, нагадуємо, що найактивніши коментатори отримають промокоди на безкоштовне читання! Не мовчіть, будь ласка, поділіться з нами враженнями)