Спочатку:
На сторінку книги
Авторське право та відповідальність за незаконне розповсюдження
Усі права на цей твір захищені. Жодна частина цієї книги не може бути відтворена, розповсюджена або передана в будь-якій формі та будь-якими засобами без письмового дозволу автора. Незаконне копіювання, розповсюдження або продаж цієї книги є порушенням закону й може призвести до юридичних наслідків.
Якщо ви хочете підтримати автора та сприяти створенню нових історій, будь ласка, купуйте офіційні версії книги або використовуйте перевірені платформи для читання.
Дякую за повагу до авторської праці!
------------------------------------------------------
Ми приїхали сюди напередодні, коли сонце вже сховалось за горизонт, розфарбовуючи небо в рожево-золотаві відтінки. Гори, як сторожі минулого, височіли навколо нас, їхні вершини дихали прохолодою, а внизу, немов дзеркало, простяглося озеро. Вода була гладкою, мов скло, і відбивала небо так, що здавалося, ніби можна ступити на її поверхню і піти геть у далечінь.
Наша компанія зупинилася в невеликому будиночку біля берега, оточеному густими соснами. У повітрі висіла дивна суміш аромату хвої, свіжої води й чогось невловимо давнього, як запах старих книг.
— Завтра буде ідеальна погода для купання, — сказав Микита, витягуючи з багажника наші рюкзаки.
Ми піднялися на терасу, кинули речі й майже одразу влаштували імпровізовану вечерю з канапок та пива. Свіже повітря й тиша навколо змушували забути про міську метушню, і вже за годину всі розійшлися по кімнатах, натхненні обіцянкою завтрашнього дня.
***
Наступного ранку я вийшов на берег озера. Сонце заливало все навколо м'яким теплом, небо було безхмарним, а вода — привабливо прохолодною. Макс і Віка вже купалися в озері, а я стояв на березі, насолоджуючись спокоєм цієї миті.
— Ей, Ден! — гукнула мене Настя, сидячи на кариматі біля берега. — Ще трохи, і я засумніваюся, що ти колишній чемпіон по стрибках воду, боїшся? Давай!
Я посміхнувся, відкинув футболку і, розбігшись, стрибнув у воду. Вода була прохолодною, та приємною. Коли винирнув, то відчув, як сонячні промені гріють обличчя. Я перевернувся на спину, і поплив у бік середини озера, де вода здавалася прохолоднішою.
Плавати в цьому озері було дивно. Воно було настільки чистим, що я бачив дно навіть тут, посередині. Підводні рослини колихалися в такт хвилям, створюючи ілюзію якогось загадкового танцю. А ще мені здалося що на дні виблискують силуети риб.
Тоді я вирішив пірнути. Зробив глибокий вдих і занурився. На глибині стало тихо, звук плеску води зник, і залишився лише монотонний гул, що доносився звідкись із глибини. Спершу я подумав, що це тиск у вухах від занурення, але гул посилювався. Я спробував піднятися, але відчув, як мене тягне вниз. І хоча поверхня води залишалася спокійною, щось, що нагадувало вир, затягувало в безодню. Сили почали залишати мене, і, перш ніж я втратив свідомість, мене поглинула темрява.
***
Я виринув із води, роздираючи поверхню руками. Серце шалено гупало, а в легенях не вистачало повітря. Дивно, але вода була теплою, як літнє озеро після цілого дня під сонцем.
Було темно. Настільки темно, що я не відразу зрозумів, що саме змінилося. Озеро здавалося тим самим, але небо… Я подивився вгору і застиг. Там, серед зірок, висіли два місяці. Один із них був наполовину зруйнований, немов у нього влучила якась неймовірна сила. Другий був меншим та ідеально круглим, але його світло здавалося холодним і мертвим, неначе це був не природний супутник, а щось створене людськими руками.
Я доплив до берега, важко дихаючи. Ноги торкнулися кам'янистого дна, і я ледве вибрався на сушу і впав. Озирнувся, сподіваючись побачити наших, але нікого не було. Тільки темний силует лісу стояв попереду, а все інше — мовчало.
— Що за трясця? — прошепотів я, але відповіді не було.
Я зрозумів: щось змінилося. І це місце, цей час — точно не той, де я був кілька хвилин тому.
