Раді Вас бачити!

Не знаю, скільки ми бігли, але боки почали нестерпно колоти від сміху та задишки. Ми зупинилися в парку, щоб перевести подих. Тут теж було повно народу, а отже — легше загубитися. Люди танцювали під музику, що лунала зі спеціального музичного артефакту на стовпі. Ще один винахід з іншого світу. Цікаво, скільки та дівчина на цьому заробила?

​— Елоїзо, навіщо ти його провокувала? — як тільки адреналін трохи вщух, Міа почала сердитися. Це був поганий знак. Коли вона називала мене повним ім’ям, це означало крайню ступінь люті. — Сама ж казала, що вони монстри, то навіщо дражнити хижака?

​— Ти перша почала! Якби не тикнула в нього пальцем, я б і не помітила. Мене більше цікавила вистава, а не роздивляння чужих мені створінь, — обурено відповіла я.

​— А якщо він нас знайде і влаштує прочуханку? — вона схрестила руки на грудях і скептично підняла брову.

​— Не знайде. Здалися ми йому... — я теж склала руки, копіюючи її позу.

​— Не сваріться, дівчатка. Я не збираюся вас їсти, — неочікувано зовсім поруч пролунав глибокий чоловічий голос із нотками веселощів.

​Міа вмить зблідла, дивлячись мені за спину. Від вібрацій цього голосу в мене по шкірі пробіг табун мурах, а волосся дибки стало. Здається, я догралася.

​Я повільно повернула голову. Наші обличчя опинилися надто близько, я відчула його теплий подих на своїй щоці. У його янтарних очах переливалися золотисті цяточки, схожі на дорогоцінне каміння у променях призахідного сонця. Він уважно роздивлявся мене, а потім його ніздрі ледь помітно затріпотіли, наче він принюхувався. Раптом його зіниці розширилися, а погляд став шокованим і спантеличеним. Що з ним не так?

​— Хто б тобі дав. Вдавився б тільки, пухнастику, — я вчасно опанувала себе і задиркувато прошепотіла йому прямо в обличчя. Так, я справді божевільна.

​Він повільно розплився в широкій усмішці, від якої став ще вродливішим. Краще б він цього не робив, бо мене миттєво кинуло в жар і наче світ на мить завмер.

​— З’їсти не зможу, а от покусати — без проблем, лисичко, — відповів він м’яким, майже солодким голосом, що зовсім не пасував такому хижакові.

​— Не боїшся отруїтися? — я насмішкувато глянула на нього. — І не називай мене так! Я не маю нічого спільного з твоїм народом.

​— Це правда. У наших лисиць немає настільки дивовижних зелених очей, — промовив він із неприхованою ніжністю. Нахабна морда!

​— Що тобі треба? — я вирішила ігнорувати комплімент, хоча всередині чомусь розлилося дивне тепло. — Вибачатися не збираюся, тож іди, куди йшов.

​— Піду. І навіть обіцяю нічого не робити з тобою за твій гострий язичок, — він на мить замовк. — Якщо подаруєш мені один танець прямо зараз.

​Що він верзе? Танець? Це якась пастка?

​— Іди до біса, вовчику! — проричала я. Це починало дратувати.

​— Боїшся, що мої блохи перестрибнуть на твою руду копну? — насмішкувато запитав він. Отже, він таки все чув. Дідько.

​— А вони в тебе справді є? — виклично запитала я.

​— Не знаю. Можеш перевірити під час танцю. То як? Чи ти лякливе зайченя? — він широко усміхнувся, відверто беручи мене «на слабо».

​— Пф, я тебе не боюся, блохастику. Якщо ти після цього зникнеш з моїх очей, то пішли! — я вхопила його за руку і сама потягла до імпровізованого танцмайданчика.

​Міа так і залишилася стояти з роззявленим ротом, не в силах промовити жодного слова.

Як тільки ми увійшли в коло танцюючих, музичний артефакт саме змінив мелодію: замість швидких бубнів залунали глибокі, тягучі звуки віолончелі та флейти. Це був старовинний танець, де партнери мають рухатися в унісон, майже не розриваючи контакту.

​Я очікувала, що він буде незграбним, ну як і належить дикому звіру. Але вовк рухався з грацією досвідченого танцюриста. Він поклав руки мені на талію, і крізь тонку тканину сарафана я відчула, наскільки його долоні гарячі. Це був справжній вогонь, що обпікав шкіру крізь одяг.

​Я невпевнено поклала руки йому на плечі. Мої долоні здавалися зовсім крихітними на фоні його широких та міцних м’язів. Плечі були твердими, наче скеля, але такими ж гарячими, як і долоні на моїй талії. Цей жар відчувався навіть крізь цупку тканину його костюма, збиваючи мене з пантелику.

— Ти надто напружена, — прошепотів він мені над самим вухом. — Розслабся. Я не кусаюся… поки мене не попросять.

Я хотіла вколоти його у відповідь, але подих перехопило. Кудись моя сміливість втекла. Навколо нас утворилося порожнє коло: люди розступалися, здивовано й похмуро позираючи на нашу дивну пару. Руда дівчина в білому сарафані та високий срібноволосий чужинець у чорному — ми виглядали як сонячний день та місячна ніч, що раптово зіткнулися в сутінках.

​Він повів мене в танці. Його рухи були владними, але дивно обережними. Кожного разу, коли мелодія змушувала нас ставати ближче, я відчувала аромат його шкіри, схожий на хвойний ліс після дощу, мускус та щось небезпечно солодке. Мій мозок кричав: «Це ворог! Тікай!», але тіло зрадницьки відгукувалося на кожен його жест. Може, він вміє причаровувати? Бо його хижі очі невідривно стежили за мною, наче намагалися запам’ятати кожну родимку на моєму обличчі.

​— Чому ти так дивишся на мене? — запитала я, намагаючись зберегти голос твердим, хоча серце гупало в ребра, як навіжене.

​Він не відповів одразу. Його янтарні очі сканували моє обличчя, затримуючись на губах.

​— Дивлюся, бо не можу відвести погляд, — нарешті тихо промовив він, і в його голосі більше не було насмішки. Тільки дивне, майже болюче здивування. — Не очікував зустріти таку, як ти.

​— Яку саме? — здивовано спитала я.

Замість пояснень він крутнув мене навколо себе і різко притягнув назад, притискаючи спиною до своїх грудей. Я відчула, як швидко б’ється його серце, наче в грудях у нього справді сидів величезний звір. На мить мені здалося, що наші серця збилися в один ритм, підхоплені магією танцю.

​— Хто ти такий? — вирвалося в мене.

​Він нахилився до мого обличчя так близько, що наші носи майже зіткнулися. Погляд став глибоким, заворожуючий і прошепотів:

​— Кайан Варг — принц Азару, до ваших послуг, пані.

​Принц? Я ошелешено уставилася в нього й миттєво збилася з ритму. Ноги підкосилися і я мало не впала, але сильні руки втримали мене на місці. Прокляття! Я назвала принца «блохастиком»! Тепер мені точно знесуть голову.

​— Не тремти, зайченя, я тебе не ображу. Навіть після всього, що ти наговорила. Хоча так кортить прикусити твого гострого язичка, — прошепотів він мені на вухо, його губи майже доторкнулися їх. У мене навіть в горлі пересохло від такої близькості.

​Його долоня на мить затрималася на моїй талії, стиснувши пальці трохи міцніше, ніж того вимагав танець. Мене накрила хвиля такої потужної енергії, що в очах замерехтіло. А наступної миті музика затихла.

​Він відсторонився так само раптово, як і з’явився. Взяв мою руку, коротко торкнувся губами кінчиків пальців і, не сказавши більше ні слова, розчинився в натовпі.

​Я залишилася стояти посеред парку з палаючими щоками та розгубленою Мією за спиною.

​— Що це, в біса, було? — прошепотіла я в порожнечу, дивлячись на свої пальці, де все ще відчувався жар його губ.

***

​— Еллі, ти нарешті розкажеш, що з тобою? Що він тобі сказав? — Міа влаштувала мені справжній допит, щойно ми повернулися в кімнату.

​Весь шлях додому я йшла мовчки, ігноруючи її запитання. Бо я й сама не знала, що відповісти… Після того танцю я почувалася інакше. Наче щось у мені зламалося чи, навпаки, налаштувалося на новий лад. Може, цей хвостатий мене зачаклував? Треба з’ясувати, чи здатні перевертні на таке. Завтра якраз урок з історії Арканума, вчитель Горен Дорн точно має знати про них більше, ніж просто опис кольору волосся перевертнів.

​— Все добре, Міа, нічого не сталося. Я просто втомилася, а він поводився нахабно, от я і розгублена, — відповіла я, падаючи на ліжко.

​— Це точно. Я бачила, як він тебе стискав. Ти йому сподобалася! — підморгнула мені ця зрадниця.

​— Хай іде до своїх лисиць, а мене не чіпає, — пробурчала я. — І взагалі, ти забула, що перевертні — мої вороги?

​— Але ж вони наче інші… Тих, поганих, знищили, а ці — людяніші, чи що, — невпевнено промовила Міа.

​— Це нічого не означає. Вони роками заплющували очі на звірства, поки ми все не викрили, — відрізала я. — А цей… він ще й принц, уявляєш?

​— Що-о-о? — Міа аж підскочила, а потім перелякано прошепотіла: — Елоїзо, він тобі нічого не зробить? Ти ж принизила члена королівської родини! А раптом у них за це страта?

​— Він пообіцяв, що не скривдить за слова. Але пригрозив… прикусити мого язика, — я мимоволі почервоніла, уявивши, як саме він збирався це зробити, і натягнула ковдру на саму голову.

​— Це він на поцілунок натякав! Нічого собі! На тебе запав принц, Еллі! — залилася сміхом подруга.

​— Це в першу чергу перевертень, Міа. Мені гидко про це думати. Все, годі базікати, я хочу спати. — пробурчала я під ковдрою.

​— Ну-ну, гидко їй. А сама так лапала його за плечі, — не вгамовувалася вона, регочучи.

​— Я танцювала! Не вигадуй того, чого немає! Йди читай свою книжку і залиш мене в спокої, — я скинула ковдру і гнівно зиркнула на подругу.

​— Ой, точно! Я ж ледь не забула про подарунок! — Міа стрімко кинулася до шафи й простягнула мені паперовий згорток.

​Всередині виявився комплект чорної білизни, занадто відвертої, як на мій смак. Я шоковано подивилася на дівчину.

​— Тобі дуже пасуватиме. Тепер принаймні є кому показувати. Тільки скажи йому, щоб іклами не рвав, а то нитки в зубах застрягнуть! – я жбурнула в неї подушку під її заливистий сміх.

​— Що ти верзеш, навіжена? Я з’їм усі твої запаси цукерок, якщо ще раз згадаєш про блохастого! — пригрозила я. Це спрацювало, бо Міа винувато визирнула з-під столу, куди встигла сховатися. Цукерки для неї — святе.

​— Вибач, я жартую. Але ви справді неймовірно виглядаєте разом. Наче сонце та місяць, — мрійливо зітхнула вона.

​— Тобі треба менше читати романів. Спи вже. — я відклала білизну й відвернулася до стіни. 

На моє здивування, Міа більше не промовила жодного слова і невдовзі вже солодко сопіла. А мені довго не давали заснути янтарні очі. В них я не побачила злості чи зневаги, лише грайливі вогники та… захоплення? Ні, дурниці. Він просто хотів провчити мене за довгий язик. Мабуть.