Спочатку:
На сторінку книги
Принцеса сиділа перед дзеркалом і дивилася, як камеристка закінчує робити зачіску. Акуратні руки служниці вміло створювали з її волосся чергову красу, орудуючи легко та швидко. Принцеса посміхнулася до свого відображення. У яскравому світлі свічок її руде волосся, здавалося, горіло вогнем. Цей чудовий колір принцеса успадкувала від матері — магеси із Зачарованого лісу, яка належить до стародавнього магічного роду. А ось очі, що блищали смарагдами, були татовими.
Принцеса Феллінія перебувала у радісному збудженні. Сьогодні на балу на честь її Дня народження вона познайомиться з двома принцами — з Сутінкового острову та з Мідарії — і з кількома молодими аристократами, теж королівської крові. Настав час вибирати собі чоловіка. Так велить батько. Проте принцеса нічого не мала проти. Їй хотілося змін. Вона часто уявляла, як знайомиться на балу з принцами — чудовими, сильними, відважними. Можливо, сьогодні в когось із них вона навіть закохається. Фелла давно мріяла закохатися, але палацове життя цьому дещо заважало. Безліч обов'язків, навчання — для кохання часу принцеса не мала. Та й не було в кого закохуватися. Не в слуг же, справді! Тим не менш, хоч принцеса і мало тямила в коханні, але чула, що то є чарівне почуття, яке змінює тебе. Вона прочитала стільки книг про кохання і не раз уявляла, як закохується сама. І ось зараз, у день свого 22-річчя, принцеса відчувала, що саме сьогодні вона зустріне того, хто вкраде її серце. Вона не знала, звідки прийшла ця впевненість, можливо, вся справа була уві сні, який вона бачила. Принцеса погано пам'ятала, що їй снилося, але відчуття тепла та радості залишилося надовго після пробудження. Це був гарний сон, що віщує щастя, вона це знала.
Нарешті камеристка закінчила зачіску: частина волосся була химерно укладена у високий пучок із заплетеними навколо тоненькими кісками, а решта волосся спускалася на плечі м'якими рудими локонами. Принцеса Феллінія задоволено кивнула своєму відображенню і звернулася до камеристки:
— Ліссі, принеси мені мою золоту тіару, ту, що зі смарагдами.
Ліссі дістала зі скриньки прикрасу і простягла своїй господині. Феллінія одягла тіару, акуратно, що не зіпсувати зачіску, і вдягла у вуха сережки, що лежали на столику, теж зі смарагдами. З усього дорогоцінного каміння принцеса любила смарагди найбільше — вони були схожі на її очі, такі ж насичено-зелені.
— Ваша Високосте, ви така прекрасна! — Ліссі щиро захоплювалася красою принцеси. Сама служниця особливими зовнішніми даними не відрізнялася — невисока, худорлява, з гострими рисами обличчя і тьмяним русявим волоссям. Інша справа принцеса! Яскрава, як літнє сонечко, ніжна, струнка — від одного погляду на неї ставало тепліше. Її очі сяяли добром, а посмішка заспокоювала. І характер принцеси відповідав зовнішності — м'яка, добродушна, усміхнена, вона допомагала бідним і підтримувала знедолених. Справедлива і не по роках мудра, їй би в Імператриці, та ось тільки трон успадкував її старший брат Ромерік. Втім, Фелла до влади не прагнула. Їй було достатньо того, що вона робила в якості принцеси.
Ще раз кинувши погляд у дзеркало, Феллінія переконалася, що зачіска виглядає ідеально і піднялася, щоб подивитися на себе в повний зріст. Сукня із зеленого оксамиту, оздоблена золотистим мереживом і дорогоцінним камінням, вигідно підкреслювала переваги її фігури. Принцеса трохи повела оголеними плечима, було ще прохолодно для сукні з глибоким декольте та короткими рукавами, але їй не терпілося в ньому покрасуватись. До того ж зелений оксамит просто дивовижно поєднувався з її улюбленим комплектом прикрас. Виріз сукні якраз підходив до довгих підвісок на намисті, демонструючи в повній красі дивовижну прикрасу.
Закінчивши себе розглядати, Фелла обдарувала служницю привітною посмішкою і спустилася до бальної зали. Її батьки, Імператор Релліван II Велланійський і Теджія, головна архімагеса Імперії, вже були там, старший брат Ромерік про щось шептався зі своєю дружиною Дафією біля вікна. Незабаром мають з'явитися гості і тоді святкування розпочнеться. Феллінія любила бали. Вся ця музика, розкішні сукні, блискучі прикраси викликали в неї шквал позитивних емоцій. Феллінія любила спостерігати за парами, що танцювали і сама обожнювала танці, але ще більше вона любила розглядати сукні дівчат. Це було улюблене захоплення принцеси — малювати сукні, вигадуючи нові моделі, за якими потім для неї шили вбрання. На смак принцеси рівнялися багато молодих дівчат, наслідуючи її у всьому — від зеленого кольору в одязі і до зачіски. Феллінії було приємно, що її вважають еталоном краси та стилю і вона з ще більшою старанністю створювала щось нове, прагнучи перевершити саму себе. Їй хотілося ділитися з іншими прекрасним і вона була щаслива, бачачи, що й люди навколо так само радіють.
Бальна зала потихеньку заповнювалася людьми. Юні красуні в модному вбранні, зрілі дами в суворих, стриманих сукнях, прекрасні юнаки з зухвалими поглядами і спокійні чоловіки, що трималися з гідністю — тут було стільки різних осіб, вся аристократія вшанувала своєю присутністю свято принцеси.
— О, як чудово Ліссі вклала тобі волосся, — шепнула Феллінії на вухо мати, коли вони стояли, вітаючи гостей. — Ти обов'язково комусь закрутиш сьогодні голову.
Феллінія зніяковіло посміхнулася матері і з цікавістю розглядала гостей, що якраз входили до зали. Всі ці поклони та реверанси принцесу зазвичай втомлювали, вона не була любителькою церемоній і завжди з нетерпінням чекала на початок неофіційної частини балу. Але тільки не сьогодні. Адже їй мають представити її майбутніх наречених. Принци та аристократи нетерпляче переминалися в кутку, чекаючи своєї черги. Усі вони мріяли поріднитися з Імператором.
— Його Високість Девін Рахт, принц Мідарійський, — представили принцесі першого претендента. Він був двоюрідним братом Дафії, дружини брата Феллінії.
Феллінія чемно кивнула йому у відповідь, пробігши по принцу швидким поглядом. Це був трохи повний юнак, темноволосий і кароокий, з приємною усмішкою і трохи дурненьким виразом обличчя, зовсім несхожий на принца. Дуже просто він виглядав. Феллінія відразу подумки відкинула його кандидатуру. Може, він і непоганий хлопець, але не для неї. Дафія мало про нього розповідала, вони не були близькі і Феллінія до сьогоднішнього дня принца Девіна жодного разу не бачила.
— Його Високість Еділан Сетірам, принц Сутінкового острова, — черговий принц вклонився, а коли їхні очі зустрілися, Феллінія зрозуміла, що пропала.
Еділан Сетірам дивився на неї гордо, впевнено і принцеса на кілька митей потонула в його темно-синіх, як нічне небо, очах. Світле волосся принца було стягнуте в акуратний хвіст, одягнений він був у форму імператорських бойових магів і справляв враження сильного і сміливого чоловіка. Феллінія більше не вслухалася в імена тих, кого їй представляли, тільки чемно кивала, мрійливо посміхаючись своїм думкам та фантазіям. А думками вона була вже поряд із Еділаном. Цей молодий підтягнутий чоловік, молодший син короля Сутінкового острова, з першого погляду підкорив серце юної принцеси.
Феллінії не терпілося познайомитися з принцом ближче, але так вийшло, що Еділан виявився останнім у черзі на танець із принцесою. Танці з мідарійським принцом і п'ятьма представленими їй аристократами здалися Феллінії катуванням. Проте, принцеса намагалася бути ввічливою та підтримувала з ними розмову. Нарешті дійшла черга і до Еділана. Як тільки його рука торкнулася її, Феллінія відчула тремтіння, що пробігло по тілу, а коли принц знову заглянув їй в очі, то принцесу обдало хвилею жару. Щоки її почервоніли від емоцій, що переповнювали душу.
— Міледі, ви така прекрасна! Не вірю, що танцюю з вами, — голос Еділана був м'який і зачаровував не гірше за його обличчя.
— Дякую вам, сіре, — принцеса зніяковіло посміхнулася. — Скажіть, а ви берете участь у битвах із темними? Ваша форма належить до підрозділу бойових магів.
— Так, я іноді борюся з темними, але зараз я переважно займаюся викладанням бойової магії при Імператорській школі.
— О, як цікаво! — Феллінія знала, що багато принців та аристократів мають якусь справу, але не припускала, що хтось із них займається викладанням. — А де ви вчились?
— На Сутінковому острові я навчався в школі з ухилом у бойову магію, а потім вступив до Делавійської військової академії і встиг провчитися в ній 3 роки, доки темні маги не влаштували той вибух. Таку академію занапастили, так шкода. Ваш брат молодець, що затіяв будівництво нової академії з військовим ухилом. Імперії потрібні хороші бойові маги.
— О так, та історія з вибухом академії нас дуже засмутила… Загинуло стільки ні в чому невинних людей, втрачені цінні книги та артефакти, — обличчя Феллінії затьмарила тінь смутку. Вона завжди надто близько до серця приймала чужі біди.
— Вибачте, принцесо, вам, мабуть, не дуже цікаво слухати про воєнні дії, — Еділан винувато посміхнувся.
— Ну, що ви, — заперечила Феллінія. — Я турбуюсь про безпеку нашої Імперії. Але давайте краще про вас. Ви потім продовжили навчання в іншій академії?
— Ні, я більше нікуди не вступив. У мене є чудовий вчитель, майстер-маг Еворан Діманні, він навчав мене посилено ще два роки. Ви, мабуть, його бачили, такий великий чоловік похилого віку з довгим сивим волоссям і бородою, він часто буває тут у палаці.
— Здається, бачила, але особисто незнайома, — Феллінії одразу спав на думку один літній маг, якого вона бачила разом з її батьком і братом. — У мене інші вчителі.
— А ви навчаєтесь вдома, принцесо, чи відвідуєте якусь академію? — поцікавився Еділан.
— Перший рік я навчалася в академії Лідеван, а на другий перейшла в академію Летта — у мене є схильність до стихійної магії і я хочу її розвивати. Але у мене там вільне відвідування, я часто відсутня через свої обов'язки, тому мене додатково тренують вдома вчителя. По суті, я навчаюсь вдома за програмою академії Летта, — поділилася Феллінія.
Танець уже закінчився, але принц і принцеса не поспішали розлучитися. Їм було цікаво одне з одним.
— Чи можу я принести вам напій, принцесо? — Еділан знову зазирнув Феллінії прямо в очі і від його погляду в неї запаморочилась голова, а серце почало прискорено битися. — Чи у вас запланований з кимось танець?
— Здається, ні, ніхто більше не чекає. Тож давайте вип'ємо.
— Що вам принести?
— Вино з троянд, — Феллінія посміхнулася. Це було одне з новомодних вин, створене одним талановитим велланійським виноробом.
— Чудовий вибір, — Еділан посміхнувся у відповідь і подався на пошуки вина.
Феллінія відійшла до вікна, чекаючи на його повернення. Принц із Мідарії спробував знову запросити її на танець, але вона відмовилася, пославшись на втому. Біля вікон замість підвіконь розташовувалися низенькі диванчики і принцеса опустилася на один з них, трохи загородивши себе шторою, щоб сховатися від настирливих залицяльників. Вона знайшла того, хто їй сподобався і не хотіла подавати хибних надій іншим. Незабаром повернувся Еділан із двома келихами вина — один для Феллінії, інший для себе. Вони продовжили мило спілкуватися, розповідаючи один одному історії про своє життя та забувши про всіх, хто був у цій залі.
Коли бал закінчився, батько підійшов до Феллінії і поцікавився, чи їй сподобався хтось із представлених осіб. Він не хотів тиснути на дочку, але вона була в тому віці, коли слід задуматися про заміжжя.
— О, татусю, принц Еділан із Сутінкового королівства просто чарівний! — Феллінія зніяковіло почервоніла, згадавши чудові очі принца.
— Я радий, що ти його таким знаходиш, дочко, — Релліван II Велланійський схвально посміхнувся дочці. — Союз із Сутінковим королівством був би дуже вигідним для Імперії, Фелло. Завдяки шлюбу твого брата ми маємо добрі стосунки з Мідарією, тож тепер непогано б налагодити зв'язок і з Сутінковим королівством. Цей родич Дафії тобі явно не підходить.
— Ох, тату, ти все вимірюєш вигодою, а мені Еділан як людина сподобався, — Феллінія відчула легке невдоволення.
— Я Імператор і я мушу в першу чергу думати про вигоду, моя дівчинко, — Релліван ніжно провів рукою по волоссю дочки. — Почуття — це другорядне. Але я радий, що твої почуття та моя вигода збігаються. Мені не хотілося б тебе примушувати. Мені знайоме це почуття і наскільки це псує стосунки з батьками. А я не хочу, щоб ти на мене злилася.
Феллінія посміхнулася батькові і, попрощавшись, пішла спати. Імператор залишився удвох зі своєю дружиною. Музика давно вже замовкла, але Релліван тихо заспівав і підхопив Теджію в танці на середину зали. Він дивився на свою дружину з любов'ю в очах і обіймав її ніжно. Історія кохання Реллівана та Теджії свого часу полонила серця жителів Імперії. Вони зустрілися на святі Осені, коли обом ледь минуло 14 років. Юний принц і магеса із Зачарованого лісу, що подавала великі надії — вони покохали один одного з усім безумством молодості, але змогли зберегти вогонь свого кохання в години негараздів і пронесли його через все життя. Батько Реллівана був проти цього шлюбу, він хотів бачити поряд із сином дружину королівської крові, але юна пара втекла і зіграла весілля таємно. Імператор був настільки злий на єдиного спадкоємця, що несвідомо прокляв його — Теджія ніяк не могла завагітніти. Тільки коли імператор помер і Релліван зійшов на трон, вона змогла зачати сина, а через 7 років і дочку. Народ Імперії, на відміну від покійного Імператора, навпаки, дуже любив Теджію і вважав її гідною Імператрицею. Вона вміла очаровувати людей і цей дар передала своїй дочці. Фелла багато в чому була схожа на матір.
Після балу Феллінія та Еділан часто бачилися у парку біля палацу або на прогулянках у лісі та біля озера. Але наодинці вони ніколи не залишалися. Їх завжди хтось супроводжував — мати принцеси чи камеристки. І це крім особистої варти, якщо зустрічі проходили поза палацом. Принц завжди приходив один. Він не потребував варти. Тільки одного разу він прийшов на побачення до принцеси разом зі своїм старшим братом, наслідним принцом Сутінкового королівства. Той приїздив з діловим питанням до Імператора і заразом вирішив познайомитися з дівчиною, яка так зачарувала його молодшого брата.
В один із спекотних днів місяця Зоряного Пилу Феллінія грала в парку зі своєю однорічною племінницею Міатою, поки що єдиною дитиною її брата Ромеріка. Вони валялися на килимку в тіні великого дерева, а камеристка Ліссі та няня дівчинки сиділи на лавці віддалік і балакали. Еділан на той час мав бути в якомусь поході разом з іншими бойовими магами, тому Феллінія дуже здивувалася, побачивши, що він наближається.
— Що ти тут робиш? — Феллінія радісно посміхнулася, побачивши коханого. Вони вже давно спілкувалися на «ти», коли їх ніхто не чув.
— Скучив, — підморгнув Еділан і опустився поруч із Феллою на килимок. — А ось із цією юною леді я ще не знайомий.
— Це дочка Ромеріка, Міата.
— Вона, здається, не дуже на Ромеріка схожа, тільки зелені очі, як у нього.
— О, Міата вся в Дафію, свою матір. За винятком очей, хіба що, — Феллінія посміхнулася і притиснула до себе дівчинку, цілуючи в маківку. Вона любила свою маленьку племінницю і часто проводила з нею час.
— Я думаю, з тебе вийде чудова мати, — Еділан знову підморгнув Феллінії і та зашарілася від збентеження. — Я мушу йти, я лише на хвилинку зайшов. Потрібно відзвітувати перед головнокомандувачем, але ввечері чекай на мене. Я прийду до тебе, коли стемніє. Хочу дещо сказати.
З цими словами Еділан підвівся і, не давши Феллі ні про що більше розпитати його, пішов.
Всю решту дня Феллінія провела в напруженому, хвилюючому очікуванні. Їй не терпілося побачити Еділана знову і було цікаво, що він скаже їй. Невже, нарешті, освідчиться в коханні? Вони часто проводили час разом, безперечно подобалися один одному — Еділан надавав їй явні знаки уваги. Але при цьому він ще ні разу не сказав Феллі головних слів. І ось тепер цей натяк — безперечно, розмова буде про кохання.
Ніч накрила столицю своєю благодатною темрявою та прохолодою, все навколо затихло та заспокоїлося. Тільки Феллінія ніяк не знаходила спокою — Еділан не йшов. Феллінія поверталася в ліжку, вона не могла заснути. Накинувши легку домашню сукню поверх нічної сорочки, принцеса вийшла на балкон. Зірки яскравими вогниками розсипалися темно-синім небом, нагадавши Феллінії очі коханого. Вони були такі самі загадково-сині з блискучими іскорками всередині.
— Де ж ти?.. — тихо промовила Фелла, дивлячись у нічне небо.
У відповідь на її запитання зверху почувся шум і за мить хтось спустився з даху прямо до неї на балкон. Феллінія ледве встигла охнути, як нічний гість заключив її в ніжні, але міцні обійми.
— Я тебе налякав, люба? — голос Еділана огорнув Феллінію теплом.
— Трошки. Чому ти прийшов так пізно? Що, як нас побачать?
— Я хотів поговорити з тобою віч-на-віч, — Еділан випустив Феллінію з обіймів і зробив крок назад. — Я люблю тебе, Фелло, і я збираюся завтра просити Імператора твоєї руки. Ти хочеш цього?
— О, так, Еділане, звичайно, я хочу. Я теж тебе люблю! — вигукнула Феллінія і кинулася в обійми коханого.
Ніч нависла над закоханими, сховавши їх від усього світу. Еділан ніжно торкнувся губ Феллінії, боячись, що вона відштовхне. Але вона тільки сильніше притулилася до нього, відповідаючи на його палкі поцілунки. Час зупинився. Були тільки вони на цьому маленькому балкончику, а весь світ застиг десь за невидимою стіною. Вони не могли відірватися один від одного, забувши про все, і тільки прохолодний вітер, лизнувши їх своїм язиком, зміг ненадовго остудити запал закоханих.
— Мені треба повернутися до спальні, вже пізно, — неохоче шепнула Феллінія на вухо Еділану.
— Добре, йди, — гаряче дихання Еділана обпекло шию принцеси. — Доброї ночі, Фелло. Завтра побачимось.
Еділан відпустив кохану і так само несподівано зник, як і з'явився, спустившись по винограду, що обвивав балкон. Феллінія злякано подивилася вниз, турбуючись, чи не розбився її коханий, але він помахав їй рукою і розчинився у темряві.
Фелла ще якийсь час постояла на балконі, ловлячи розпаленою шкірою прохолодні подихи вітру, а потім повернулася до спальні.
«Він мене любить… Яка ж я щаслива!» — з цією думкою Феллінія заснула.
