Раді Вас бачити!

Це коротка й дуже поверхнева історія про те, як звичайний день у незвичних обставинах дав час подумати. І знайти новий спосіб звучати. Я опустив багато всього: тяжкі операції, візити людей, суперечки і купу важких розмов. Просто це не стільки про лікування і години на ліжку, чи про виснажливі вправи, скільки про буденний день. Той день, що забрав кисті й око, прикував мене до ліжка на довгий час. Але натомість дав нові знайомства, нову справу й можливість надихнути когось іншого теж звучати по-новому. Звучати так, як йому зручно. На завершення я хочу залишити дещо для тебе — для того, хто сів поруч і почув мене між рядками. Це вірш. Один із перших, що я написав у темряві й виніс на світ. Він саме про цю ситуацію. Світ, що я посіяв Я залишу своє око серед поля, Щоб у нім, як у дзеркалі, сяяла доля Тепла для всіх, хто йде в самотині, Щоб кожен мандрівник відчув: він не в тиші. Мій погляд, як сонце, стане опорою йому, Уночі — наче зоря, у тумані — світлом прямим. Він бачитиме сльози, біль і тіні, Й відбиватиме надію у мить сумніву й зневіри. Я руки свої у лісах залишу, Щоб гілля їх пестило й колисало, І втомленим мандрівникам плечі розслабляє, Щоб кожен крок був легким, наче молитва. Вони стануть рікою, що дає прохолоду, Й силою, яка веде крізь темряву до заходу. У їхньому дотику — шепіт листя І вічність, що живе у кожному з нас. Я кров свою проллю на попіл землі, Щоб життя зі смерті знов проросло, Немов той дощ, що падає на камінь, Щоб зерна розкрилися у мить уперту. З мого болю, зі сліз і вогню Зійдуть паростки — пісня буття. І кожна стеблина, кожна квітка й цвіт Повідають світу: смерті у світі нема. А потім рештки себе я віддам, Лягаючи в основу саду, де віками Квітнутимуть дерева й годуватимуть дітей, Щоб сміх їхній лунав, мов дзвінкий струмок. Моя плоть стане ґрунтом, мій дух — вітром, Що шепоче листю: «Я з вами навічно». І в кожному плоді, у кожній пелюстці Залишиться частинка моєї душі. І нехай я розтану, як дим багаття, Та в кожному подиху, в кожному ранку Я житиму — в травах, квітах, просторах, У саду, що став вічності сестрою.