Раді Вас бачити!

Зніяковівши під пильно-вивчальним поглядом-рентгеном, натягую легеньке покривало вище на груди. У голові й тілі одразу два хочу: перше – впитися поцілунком у ці стиснуті в тонку щілину губи, друге – опинитися якнайдалі від пронизливо синіх очей.

А ще наздогнати та висловити все тому чоловікові, що втік, залишивши мене одну розбиратись із проблемами.

"А що ти хотіла, Алю? Сама заміж виходила, сама й розгрібай! – наполегливо вимагав здоровий глузд. – Скажи спасибі, що Рей ясно дав зрозуміти, цей шлюб твій він прийняв, а все інше залежить від вас".

На мить уявила себе на місці Рейдерана і... Ні, я б точно повидирала волосся Аристики (чомусь у пам'яті відразу спливла саме вона на колінах у мого дракона). Як же не пощастило моєму чоловікові. Бідолашний він мій.

Мабуть, щось таке жалісливе промайнуло в моїх очах, бо мене тут же висмикнули з ліжка і поставили на повний зріст на ноги. Я стала трохи вище за демона і тепер дивилася на нього зверху вниз.

– Навіть не думай! – наказав він мені, і серце сполохано забилося в грудях.

– Чого?

– Того, що ти щойно подумала! Ти моя!

– І Рея, – пролепетала, лякаючись цій владі.

– І Рейдерана, – підтвердив демон, марно намагаючись відвести очі від моїх грудей, які схвильовано здіймалися в районі його підборіддя. – Ми з ним побраталися, так що не хвилюйся – жоден з нас більше не ревнує.

– Це як? – спробувала відволіктися я від скам'янілих сосків й того, що буде, якщо Демріан зловить один з них ротом.

– Це спеціальний ритуал, маленька, – сказав він, і зі стоном закопався в моїх грудях, підставляючи мені під поцілунок маківку.

– Дем? – покликала я, мліючи від гарячого дихання, що розбігається по моїй шкірі. – Ти мене не хочеш?

– Що?

Він так різко підняв голову, що мої зуби голосно клацнули, а підборіддя пропустило відчутний удар.

– Дідько… – вилаялася я крізь зуби і потерла ниюче підборіддя.

– Пробач, – поцілував мене демон.

Притихлі були іскорки збудження, знову розбіглися тілом. Торкатися повністю оголеним тілом його одягу здавалося нестерпними тортурами.

– То що з приводу хочеш? – запитала я, бажаючи поставити крапку в цьому питанні.

– Мені треба в душ, – промимрив у мої груди Демріан, і нова хвиля мурашок розбіглася від цих слів. – Крижаний душ.

Відсунулась, зістрибнула з ліжка, звично загорнулася в плед.

– Пішли, – смикнула демона за руку.

– Куди? – незрозуміло перепитав він.

Гучно видихнула, лаючись подумки:

– Куди-куди? Митися!

Нових питань не було. Демріан зробив крок за мною у ванну й дозволив зняти з себе сорочку. Крок до мене й він втиснув мене в стіну.

– Не можу повірити, що ти справжня і це все відбувається насправді, – процідив прямо на вухо.

Так чарівно близько, що я чула своїм тілом його серцебиття, відчувала, як здуваються грудні м'язи, коли він робить переривчастий вдих. Очі завислі на кадику і я, не втримавшись, лизнула горбок, що перекочувався.

– А ти поцілуй! – відсахнувшись, зухвало запропонувала я, і перша припала до його губ.

Поцілунок обпалив ніжним дотиком язика до моїх губ. І наполегливо-вибагливим вривання в мій рот, відкинув відразу всі можливі й неможливі заперечення та перепони. Я мало не забилася в конвульсіях від одного лише поцілунку. Таким він був всепоглинаюче-неприборканим, наполегливо-шаленим. Так ніби мене не цілували, а пили, жадібно вбираючи все, що віддається мною, і при цьому натомість дбайливо наповнювали ніжністю та любов'ю.

Дем ударив стегнами, і я застогнала, запускаючи руки під штани, намагаючись дістатися до найсолодшого. Надто багато на ньому залишилося одягу.

Демон трохи відсунувся. Зовсім трохи, але цього було достатньо, щоб мій плед упав до ніг, залишивши холодну порожнечу між нами. Важко дихаючи, притулився своїм лобом до мого, дбайливо стиснув у долонях моє обличчя, погладжуючи підборіддя великими пальцями. Зазирнув тривожно у вічі.

– Не болить, – видихнула я, відповідаючи на невисловлене запитання.

Зірвала з його губ ще один поцілунок і стиснула рукою член. Демон протяжно застогнав, а я опустилася перед ним на коліна. Вивільнила з полону напружену плоть, провела рукою.

Демон смикнувся, щось прогарчав, але я вже не слухала. Лизнула язиком, а потім торкнулася губами. Звільнивши голівку, взяла її в полон свого рота. Ласкала язиком, смоктала, вбираючи в себе, іноді випускала і знову втягувала. Грала доти, поки мене не смикнули за волосся вгору, відриваючи від смачної цукерки. Облизнулась, дивлячись йому у вічі.

– Що витворюєш, божевільна? – прогарчав мені у вухо Демріан, розвертаючи мене спиною до себе. – З розуму мене хочеш звести?

Чоловічі пальці ковзали по складочках, знайшли горбок, погладили його й увірвалися в мокре від бажання лоно. Я тільки насадилася на його руки, як вони вже покинули мене. Застогнала розчаровано. Але стогін обірвався, варто мені було відчути, як всю мене наповнює його плоть. Губи ковзали по моїх плечах, шепочучи якісь слова прямо в спину. Чоловічі стегна вдарили раз, насаджуючи мене сильніше до самого не хочу, і застигли, зупинившись, зводячи з розуму цією всепроникною наповненістю. Пальці почали пестити клітор, зводячи ніжним шаленством. Друга рука пестила груди, ігноруючи застиглі горошинки сосків. Доки я не почала пхикати й звиватися під ним, вимагаючи більшого.

Дем повільно відсторонився. Мені ж втрата тепла його тіла зараз здалася блюзнірством, і я тільки дужче рушила стегнами в гонитві за ним. Перша пара шалених ударів стегнами змінилася на повільні й розмірені. Я стогнала, вигиналася, благала, підмахувала стегнами, змушуючи нарощувати темп. Стіна під моїми пальцями кришилася, на прокусаних, щоб стримати стогін, губах Вже не залишилося живого місця, коли він рукою повернув моє обличчя до себе і вп'явся губами. Пара швидких фрікцій, і я скрикнула, затремтіла в його руках, здригаючись як пташка в клітці. Тільки й змогла, що вловити пульсацію його оргазму й відчути як гаряче розтікається всередині мене чоловіче задоволення, перш ніж в очах спалахнуло біле світло.

– Феєрично, – пробурмотіла, роздивляючись іскорки, що миготіли перед очима.

– Що? – Демріан злегка відсторонився, і я, що мало не впала до його ніг, була підхоплена на руки.

У тілі, яке перетворилося на желе, не було жодної цілої кісточки, м'яза. Тільки суцільний згусток нервів, що все ще реагував на кожен його дотик, але вже мляво і не так яскраво.

***

Після нищівного оргазму виснажена й розімліла купка желе, іменована мною, на вчинення будь-яких рухів тіла була просто не здатна. Тому Демріан зробив зі мною те, що я збиралася зробити з ним – викупав і змусив кричати, здригаючись у черговій хвилі оргазму. А потім вирішив, що цього замало й відніс на ліжко. І все почалося по другому колу. І по третьому... Поки я не забила долонькою по ліжку і не простогнала:

– Годі! Їсти хочу!

А цей демон на такий мій протест лише гигикнув, покусуючи вухо та шепочучи всілякі ніжності. І від цієї нехитрої ласки, нова хвиля збудження розбіглася тілом.

Поспіхом ретирувалася у ванну, переживаючи за збереження цього самого тільця. Поки милася, вигадувала помсту цьому чоловікові... При згадці про іншого чоловіка пересмикнуло від солодкого передчуття й легкого переляку. Боже, тут одного з шаленим темпераментом витримай, а двох... Рейдеран темпераментом демону не поступається. Та я ж такими темпами через тиждень сімейного життя перетворююся на розкатаний їх мужніми тілами млинець.

Видихнула, усміхнулася й почала продумувати підступну помсту. Для демона, а потім, трохи подумавши, вирішила, що помсту треба поширити і на дракона, зрештою, цю попелясту я йому ще не пробачила. От помщусь і забуду, а потім ще раз помщусь і ще раз забуду...

А на помсту треба роздобути стрічки або краватки (ні в дракона, ні в демона такого аксесуару я не бачила, тільки в ірлінгів, але ж не просити Рона чи Леона?), шарфики та ... ммм... морозиво. Чи лід? Чи свічку? Одного закатую вогнем, другого – холодом… І кляпи… І глумитися стільки ж, скільки вони наді мною. На обличчі сама собою розпливлася підступно-передчуваюча посмішка.

– Нам із Реєм варто лякатися? – вкрадливо поцікавився Демріан, з'являючись у двері купальні.

Злякано підхопивши рушник, моментально закуталася, ховаючи своє чисто вимите тіло від жадібних очей. Іти ще по одному колу не хотілося. І так день перетворився на суцільний затр… шлюбну ніч. Вискочила з ванни й завмерла, розглядаючи скромні пожитки.

– Чого? – здивовано зиркнула у сяючі крижаними іскрами сині очі.

– Того, що ти вигадала?

Закусивши губу, похитала головою. Ні на грам мені не повіривши, демон примружився та похитав головою у відповідь з виглядом «кажи-кажи, але я тебе знаю!». А ось і ні! Придушила дитяче бажання показати язика.

– Дай руку, – владно попросив він.

Машинально послухалася. Руку просунули в рукав сорочки, що невідомо звідки взялася, потім просунули іншу. Здивовано стежила, як великі пальці спритно застібають маленькі гудзики, потім на мене натягнули білизну та штани. Присівши навпочіпки, одягли шкарпетки та черевики.

Є щось особливе в тому, як великий чоловік опускається перед дівчиною навколішки або навпочіпки, схиляючи перед нею голову. А якщо це робить, ніжно дбаючи про неї...

Провела рукою по темному волоссю, граючи з пасмами. Сите бажання, що було притихло, натхненно підняло свою голову.

– Це... – хотіла було запитати, але замовкла, почувши як хрипко і надривно звучить мій голос.

– Твій одяг. Я захопив із собою, коли вирушив на пошуки. Дещо привіз Рей, – Демріан кивнув на випатрану торбу, і я помітила невелику кількість вже знайомих мені вбрань – пара суконь, брючний костюм, взуття…

– Спасибі, – пробурмотіла щиро зворушена такою завбачливістю.

– Все. Можемо йти, – сказав він, висушуючи легким прохолодним вітерцем моє волосся.

– Кинджал подаруєш? – запитала, поглядаючи на невеликий кинджал в ажурному футлярі, що ховався за його поясом, і чомусь згадавши японців та їхні шпильки-кандзаші у волоссі.

Не питаючи, Демріан простягнув мені кинджал, а я, звично закрутила волосся, перехопивши кинджалом. Вдома любила провертати таке з олівцями, а тут щось підказує мені, потрібно носити щось серйозніше за пишуче приладдя.

– Ти знаєш, що могла попросити в мене все, що завгодно? – спитав демон, уважно окинувши мене поглядом.

– А зараз, що не можу?

– Можеш. Але з першим подарунком я не міг би тобі відмовити, – хмикнув демон, а я здивовано дивилася на нього, не розуміючи, чому він, власне, радіє. – Навіть могла попросити мене позбутися сина.

– Навіщо? – здивувалася я ще більше, вже підходячи до дверей. Демоненя мені подобалося, так що сенсу відправляти його кудись я зовсім не бачила.

– Щоб наші спільні діти стали спадкоємцями.

Сенс сказаного дійшов до мене не відразу, а коли дійшов, я навіть пригальмувала посеред коридору.

– Тобто правильно я розумію під словом «позбутися» йдеться не відправити на проживання до дідуся, бабусі чи приватної школи, а цілком радикальні методи? І це в тебе дружина могла попросити після першої шлюбної ночі і ти не міг би відмовити? Що ж ви за люди такі? – вирвалося з мене обурення.

– Ми не люди, – тихо нагадав мені Демріан.

Слів не було. Демонстративно висмикнула руку з його широкої долоні і, розправивши плечі, зробила крок уперед. Але випущений зі глека джин не хотів там ховатися, і я зупинилася на півдорозі:

– І ти це зробив би? – запитала, заглядаючи у вічі, страшно мріючи почути спростування і ще більше боячись розгледіти в них підтвердження. І Демріан не підвів, не відвів очі, дивився так само відкрито й зухвало. – Добре, хоч за можливих дітей не треба боятися, – полегшено видихнула. – Але тільки спробуйте своїми традиціями настроїти моїх дітей один проти одного…

– У нас немає поки що дітей.

– Як це немає, а Деві? – обернулася, шукаючи неможливо сині очі.

Ми знову зупинилися, тільки тепер на вершині сходів. Незрозуміла перестрілка поглядами, але відповісти мені Демріан не встиг.

– Поговорили? – поцікавився Рейдеран, обіймаючи мене зі спини.

Пирснула:

– Можна і так сказати.

І попереджувально стрільнувши поглядом на демона, пішла за Рейдераном.

Леон знайшовся не в загальному залі, а в окремому кабінеті. Усміхнувся мені двозначно-розуміючі, і я легко відповіла на його посмішку.

– Роне! – радісно повісилася я на шию другого ірлінга, і одразу відскочила під стримані смішки Леона.

– Не чіпай майже одруженого чоловіка, – уїдливо посміхнувся Леон.

Здивовано вигнула брову, але аншер лише похитав головою.

– Не питай. Я знайшов дівчину, що стояла за замахами, – порадував мене Рон.

– Але тепер як чесна людина має на ній одружитися, – саркастично зауважив блондин.

– Розкажеш? – попросила я брюнета, влаштовуючись поміж чоловіками.

Неспішно взялася за їжу, слухаючи стриману розповідь Рона.

– Може це і на краще? – запитала, відриваючи очі від тарілки, після декількох хвилин задумливої тиші. – Вона тебе любить, ти їй симпатизуєш й співчуваєш. Договірні шлюби можуть бути вдалими і щасливими й при менш сприятливих вхідних даних, а тут ще й імператорське крісло на додачу, – продовжила розмірковувати я вголос, а потім згадала про пару, що кожен з них зустріне: – Або ні, все ж таки краще почекай, поки в когось насправді закохаєшся. Раптом зовсім скоро зустрінеш її, єдину.

Леон голосно зареготав, Рон закашлявся, поперхнувшись. Чоловіки якось здавлено видихнули, а я лише спантеличено обвела всіх зацікавленим поглядом. І чого вони всі? Я точно на роль їхньої коханої дівчини не претендую. Зв'язку між нами немає, проста дружня симпатія. Ну, дехто ще відчуває бажання. Кинула косим оком на блондина, що нахабно посміхався. Але мало хто що відчуває. Як там у класиці: «Ми обираємо, нас обирають, щастя, коли це ще співпадає…».

Я свій вибір вже зробила. У мене й так перевищений ліміт коханих чоловіків – цілих два. І мені поки що для повного щастя достатньо.

"Досить, я сказала!" – спішно відвела очі від Леона, що підморгнув мені.