Раді Вас бачити!

Егаріб виявився одним із тих міст, що може існувати тільки в казках. Попри своє призначення портового міста в ньому зовсім не було метушні, бурхливої діяльності й гучної лайки властивої нашим портам. Тихе, мирне, невеличке містечко, яке відрізнялося від інших великою кількістю різноманітних істот та старими доками.

– Тут так тихо, – пробурмотіла вражена я, коли ми однією з вузеньких вулиць пробиралися в центр міста.

– Не дивно. Егаріб вмирає. Раніше він жив торгівлею з іншими материками та островами, а тепер тут живуть лише пірати, найманці та відщепенці.

От ніколи не сказала б, що це місто маргіналів. Білі кам'яні будинки химерної архітектури і з різноколірними дахами, чисті кручені вулички, прикрашені яскравими кольористими клумбами, тінисті сквери, привітні лавочки й невеликі магазинчики. Усміхнені люди, що нікуди не поспішають. Діти, що сміючись, збивають з ніг. Я розсміялася, підхоплюючи хлопця, щоб уберегти від падіння. Відкрита беззуба посмішка у відповідь, легке ухилення…

– Попався! – напускаючи на себе грізний вигляд, прошепотіла я.

Той лише голосніше розсміявся й вугром вислизнув із моїх рук:

– Не зловиш! – прокричав, відбігаючи від мене на пару кроків, усім своїм виглядом висловлюючи готовність грати з новим гравцем.

Усміхнулася, заперечно хитнувши головою. Хлопчик жалібно знизав плечима, кинув погляд: «ти не знаєш, від чого відмовляєшся» і втік наздоганяти інших дітлахів.

Кілька хвилин у тиші ми петляли вуличками. А потім я побачила його: охряний двоповерховий навіть не будинок, швидше невеликий особняк, що виділявся на фоні інших середземноморською архітектурою – просторі тераси та балкони, арочні прорізи та ніші, величезні світлі вікна. Я навіть була впевнена, що десь у глибині звично ховається патіо. Мені не вистачало лишень пальм у діжці та парочки шезлонгів на різнобарвному даху, до яких буйна уява відразу взялася домальовувати гойдалки та дитячий майданчик.

– Тоді й я хочу бути відщепенцем, – трохи забарилася я. А за мить поспішила за ірлінгом, що бадьоро крокував попереду.

Таверна, в яку Леон мене привів, виявилася звичайнісінькою – просторе приміщення з високою стійкою прямо біля дверей і сходами на другий поверх, праворуч зал з довгими дерев'яними столами та лавами. Вікна ніби й великі, і світлі, але закриті дерев'яними різьбленими віконницями, через що всередині панувала напівтемрява.

– Нам найкращу кімнату, гарячу ванну та обід, – швидко кинув ірлінг, не даючи мені можливості заперечити.

Я ж спочатку думала обуритися, а потім вирішила, що, найімовірніше, у нього є якийсь сенс для замовлення однієї кімнати на двох.

Дівчина-служниця проводила нас на другий поверх, кокетливо посміхаючись Леону. Відійшла до вікна, даючи можливість пофліртувати і можливо домовитися з дівчиною. Ревниво кольнуло в грудях, але я відмела всі заперечення. Якщо я не готова задовольняти його суто чоловічі потреби самостійно, то нічого поводитися як собака на сіні. А напругу йому час скинути, простір між нами в прямому сенсі іскрить.

У кімнаті знайшлась окрема купальня, яку спішно наповнили водою та підігріли. Варто було втекти служниці, як пішов й ірлінг, пробурчавши щось про те, що скоро повернеться.

Роздягнувшись, залізла у ванну й блаженно заплющила очі. Усе-таки наскільки я люблю ліс та походи, ще більше люблю повернення до цивілізації.

Зомлівши від теплої води та чарівних ароматів, задрімала.

Хтось торкнувся поцілунком моїх губ, і я відповіла, упізнаючи дракона. Гаряче дихання обпалило шию ззаду і по моєму хребту пробігли поцілунками зовсім інші губи – жаркі, незнайомі, невпізнані. Широкі долоні обхопили груди, стискаючи мої пагорби в руках і соски одразу набрякли, здіймаючи кам'яні вершини вгору.

Рей перестав мучити мої губи, а його руки стиснулися на моїх оголених сідницях. Я хотіла повернутись, подивитися, хто за моєю спиною. Зрозуміти, кому мій дракон дозволив мене торкатися. Але повернутись не вдалося. Вибагливий поцілунок знову накрив мій рот, не залишаючи жодної розумної думки.

На моєму тілі не залишилося місць, де не було рук, вони обіймали мене, мучили, гладили. Я відчувала одночасні поцілунки й в плече, і в стегно, і в спину. Хтось покусував груди, хтось пестив внутрішню поверхню стегна… І я вже не могла зрозуміти, скільки їх – один, два, три чи більше… Вони були всюди. Численна кількість чоловічих рук і губ, перетворюючи еротичний дурман на жах.

– Ти повинна прийняти їх усіх, – шепнув чийсь голос, а я дивилася на чоловіків, що оточили мене.

Я не бачила їхніх обличь. Перед очима були тільки могутні торси, і оголені стегна і між ними, мабуть, те, що я маю прийняти, у повній бойовій готовності.

Десь усередині забилася панічна думка, геть-начисто проганяючи збудження. До мене знову потяглися чиїсь руки, губи.

Спробувала щось заперечити, але хтось знову зачинив мені рота, протестуюче застогнала, сіпнулася, вириваючись із цього солодкого полону, і пішла під воду.

Захлинулась. Інстинктивно замахала руками, відчуваючи, що тону. Закашлялася. Все ще не в змозі розплющити очі.

Чоловічі руки висмикнули мене з води, закутали в рушник і підхопили, опускаючи на коліна.

Мене все ще трясло, тіло здригалося чи то від випробуваного збудження, чи то від жаху, що прийшов йому на зміну. Все ще під впливом сну, спробувала звільнитися, але мене тільки міцніше притиснули до себе, стискаючи в обіймах. Теплих, заспокійливих, рідних.

– Тихіше, я з тобою, – і я, нарешті, підняла голову й потонула у вирі рідних очей.

Очей, яких вже давно не існувало, очей, які я давним-давно не бачила.

– Ти маєш жити, ти маєш прийняти це все, – шепотів голос, що мовчав багато років.

– Ітане, – зірвалося з моїх вуст, і я потяглася до примари… Руки охопили порожнечу, не було більше рідного чоловіка, лише сяючі уламки колись улюблених очей.

– Ітане, – прозвучало так безпорадно й безнадійно, що серце тіпнуло та завмерло у грудях.

– Прийми це все, – знову шепнув рідний голос, і примарна тінь насунулася, наближаючись до мене.

Відсахнулася, не бажаючи цього холодного дотику. Пішла під воду. Знову захлинулась. Знову закашлялася. Знову чиїсь міцні руки висмикнули мене з води, закутали в рушник і підхопили, вмошуючи на колінах. Кошмар повторювався.

Смикнулася, вириваючись із лещат такого реального нереального сну.

– Тихіше, я з тобою, – донеслося відлунням сну, і я ще дужче сіпнулася.

Чоловік не втримався на краєчку ванної, і ми разом упали у воду. Сильні руки утримали мене, і я опинилася зверху на ньому, уникнувши суттєвих травм. Він застогнав, а я дивилася в його обличчя, і вперше не могла відокремити дійсність від нави…

– Рей, – тільки й змогла видихнути я, миттєво заціловуючи дракона.

Руки самі по собі почали забиратися під тонкий шовк сорочки, гладити міцні налиті м'язи. Мені потрібно було відчувати його тепло. Вбирати його дихання, відгук його тіла. Ще більше хотілося відчути його в собі та зрозуміти, що це, нарешті, реальність. Яскрава, непередбачувана і така солодка.

– Кохана, почекай, – шепнув мені на вухо дракон, але мене вже не зупинити.

Стримувані почуття вирвалися ураганом, і тепер вирували, захоплюючи його за собою. Туди, де гаряче. Туди, де я млію від його поцілунку. Туди, де дракон закочує очі від насолоди, я божеволію від його дотиків, розчиняюся в ньому, як і він у мені, зливаючись воєдино. Туди, де нічого немає, крім нас двох.

Рей не втримався під моїм натиском, зіслизнув й знову вдарився. Я смикнула головою, намагаючись розглянути, що нам завадило, і відчутно приклалася нею. І лишень рука мого чоловіка, що лежала на потилиці, не дала мені побачити зірочки.

– Ну, все гді, – вилаявся дракон і стрімко схопився на ноги разом зі мною.

Обхопила його талію ногами, повиснувши мавпочкою. Опустивши праву руку, дісталася того, що зараз мені було життєво необхідно в зовсім іншому місці. Погладила, відчуваючи, як під рукою ще сильніше твердне й так вже налитий пульсуючий член. Вивільнила з штанів, що стали тісними, і направила туди, де, за моїми відчуттями, йому було саме місце. Вигнулась у спині, насідаючи сильніше, приймаючи його в жаркі глибини своєї плоті, і здригнулася від відчуття наповненості. Такого казкового, такого реального. Судорожне зітхання, хрипкий стогін і міцніші обійми стали відповіддю на мої дії.

Не розриваючи наші тіла, Рей опустив мене на ліжко, накрив собою, і я втратила останній зв'язок із реальністю. Потонула в ньому до кінчиків пальців, здригаючись в оргазмі вже від першого швидкого руху чоловічих стегон.

А далі все було повільно-тягуче в майже катувальному ритмі. Дракон вбивався в мене, то сповільнюючись, то прискорюючись, тонко відчуваючи грань, до якої то підводив, то віддаляв, доки я не вчепилася нігтями в його спину, не дозволяючи сповільнюватися.

– Досить, Рей, – вибагливо наказала і тут же простогнала, – будь ласка, не можу більше.

Катування тут же припинилося, мої губи накрили у вимогливому поцілунку, пара глибоких проникнень і мене накрило хвилею оргазму. Але варто їй було почати затихати, як кілька швидких фрікцій викликали нову хвилю. Дракон відразу наздогнав мене і знесилено впав на мене зверху. Злизала солонуваті краплі поту з його ключиць.

– Мені потрібно у ванну, – пробурмотів Рей, переносячи вагу свого тіла на лікті та звільняючи мене.

– Мені теж.

– Не думаю, що це гарна ідея, – задумливо пробурмотів Рейдеран. – Раптом ти мене ще раз урониш? Це, між іншим, боляче, – докірливо глянув на мене.

Озирнулася в пошуках подушки, щоб обігріти зухвальця по голові, але подушка виглядала важкою, а тіло було таким розслабленим, що я вирішила: нехай живе.

Поки міркувала, мене підхопили на руки і віднесли у ванну, де мені довелося доводити, що в моїй присутності ванна абсолютно безпечна для драконів і є абсолютно шкідливою для їх самоконтролю.

– Як ти мене знайшов? – пізніше поцікавилася я, розглядаючи на світлі його довгі тонкі пальці й вузьку долоню.

– Відчув, – відповів мені дракон, цілуючи мене в маківку.

– Саме у цьому номері?

– Леон підказав. Я зустрів його внизу.

– І що він там робив? – Запитала і тільки за інтонаціями зрозуміла, що веду себе як ревнива дружина.

– Коли я його бачив останній раз, ірлінг горів бажанням напитися, – якомога байдужіше відповів дракон.

– Але чому? – здивувалася я.

– Тому що закохався, як хлопчина, – пирхнув мені у волосся дракон.

Не стала питати в кого, боячись почути відповідь.

– І що тепер буде з нами? – спитала натомість, проводячи рукою по тонких лініях татуювання на його передпліччі. Перед очима все ще стояла битва демона й дракона.

– А що тепер буде з нами? – луною повторив моє запитання Рейдеран.

– Я… – почала я, але слова, ніби всі разом закінчилися в моєму словниковому запасі, і потрібні зовсім не хотіли згадуватися та підбиратися, – Демріан мій чоловік, але ми…

– Знаю, – запечатав непотрібні йому слова пальцем мій чоловік. – Все буде добре. Не хвилюйся так, маленька. Поки ти залишаєшся зі мною, все інше не має значення.

– Я кохаю тебе, Рей, – зізналася, заглядаючи у вічі, шукаючи там відгук на своє визнання і розуміючи, що це чиста правда: я нестерпно кохаю цього неможливого чоловіка і з кожним днем поруч із ним закохуюся все більше. – І хочу завжди бути з тобою.

Дракон міцніше обійняв мене и признався, не розриваючи нашого погляду:

– Я теж кохаю тебе, – поцілував м'яко, ніжно, дивно. Так… що стій я на землі, вона б точно поплила. Добре, що я лежала. Розбурканні метелики в животі знову стривожено сколихнулися, а чоловіче тіло відгукнулося, наливаючись бажанням і погрожуючи ще одним заходом.

– Не заважатиму? – крижаний голос вирвав із солодкої млості.

Рей відірвався від мене, звільнився з моїх обіймів.

– Вам треба поговорити, – кинув збентеженій мені, цілуючи в щоку.

Мить і він вже одягнений зник за дверима, а я розгублена лежу, безпорадно стиснувшись під ковдрою, усім своїм нутром відчуваючи власну вразливість, і дивлюся на того, з ким мій чоловік залишив оголену мене.