Раді Вас бачити!

Через якийсь час я залишила бутик у чудовому настрої. У шарудливому пакеті, який я любовно притискала до грудей, лежала розкішна сукня синього кольору. Найтонша атласна тканина була розшита напівдорогоцінним камінням, змушуючи її таємниче виблискувати на світлі, приковуючи погляд то до однієї частини тіла, то до іншої. Майстерно складена складочками тканина на ліфі та талії вигідно підкреслювала фігуру. Підозрюю, коли сукня тільки була доставлена ​​в бутик, вона коштувала нечуваних грошей. Але мені вкотре пощастило: вона тут висіла вже більше року і нікого не зацікавила, як надто смілива, на самій межі пристойності. Такою її робили оголені плечі та окантований чорним мереживом виріз на спині. Від талії тягнувся шлейф із небесно-блакитного фатину.

На моє прохання його все ж таки вкоротили. За офіційною версією, щоб ніхто не наступив на цю красу і не залишив мене в одному спідньому. За неофіційною… Ні, швендяти голою серед аристократів мені зовсім не хотілося, хіба що для відволікання уваги, знаючи, що в такому разі ніхто й не згадає мого обличчя. І все ж таки зі шлейфом особливо не побігаєш і швидко в натовпі не загубишся, що для мене завжди вирішальний аргумент на користь того чи іншого вбрання.

І так, чого приховувати — крім усього іншого, від самої сукні і картинки того, як вона на мені виглядала, я була в чистому захваті. Дівчинка я чи де? Мій настрій тепер ніщо не могло зіпсувати.

Навіть один лускатий зануда, що підпирав стіну в підворітті навпроти. Вдавши, що його не помітила, я пройшла повз. Але Себастьян незабаром наздогнав мене.

— Що, обчистила нещасних дівчат? — кинув він, навіть не приховуючи зневаги.

Я зміряла його зарозумілим поглядом і замість відповіді тицьнула в руки порожній мішечок з-під золота.

— А де?.. – не розуміючи простягнув він.

— Все лишила нещасним дівчатам, — пирхнула я. — Тобі, до речі, теж потрібен якийсь одяг. Тож давай думати, де його дістати. Або гроші на нього.

— Стривай, — насупився дракон. — Ти не обчистила дівчат, чесно заплатила, і, наскільки бачу, більше тієї суми, що запланувала. У чому каверза? Скільки коштувала ця сукня?

— Стільки й коштувала. Ось, сам глянь, бирка з цінником лежить зверху. І жодних туфельок, рукавичок, прикрас, капелюшків, шпильок та іншого. Вистачило лише на сукню, — зітхнула я.

Втім, без особливого жалю. Діло ділом, але такого сценічного костюма в мене ще не було. Та й потім все одно ще парочку афер провернути доведеться, а з такою сукнею можна буде замахнутися на роль не такої вже й зубожілої аристократки або взяти замовлення серйозніші, що вимагають мого обертання у вищих колах.

— Тріш, ти знову витаєш у хмарах, — висмикнув мене з роздумів голос дракона. Правда, ні роздратування, ні злості в ньому не було, схоже, звик до цієї моєї риси характеру. Та й на обличчі Себастьяна, незважаючи на похмурі брови, яскраво світилася цікавість.

 — Вибач, відволіклася. Що ти хотів? Придумав, де дістати собі костюм для балу?

— А чим погане моє вбрання? — Він кивнув на себе з незрозумілою напівусмішкою, що майнула на його обличчі.

— У вас прийнято заявлятися на бал у обладунках? Чи є туди хід простим вартовим, чи ким ти там був у себе? — скептично підняла брову я.

 — Уяви собі, ні. Але до охоронця знатної пані питань немає, він не повинен одягатися як інші відвідувачі, — спокійно пояснив Себастьян.

— Що я чую? Охоронець знатної пані… А навіщо? У вас же зовсім немає злочинності, — спіймала його на слові я, хитро примружившись. — І все одно у нас так не заведено. На бал приходиш без зброї, охорона чекає на вулиці. Якщо що трапиться — відповідальність на хазяїні будинку, що не вберіг гостя.

— Сумніваюся, що гостю буде справа до того, що за його смерть помстяться, — пробурчав дракон, ніяк не прокоментувавши мій випад у бік міфічної злочинності. — Ти ведеш розмову убік. Поясни, чому торговця, якому ти продала мою луску, ти обікрала замість того, щоб вимагати гідну плату, а дівчатам віддала все до останнього мідяка за сукню?

— Ти справді не бачиш різниці? — зітхнула я, змірявши його серйозним поглядом. Але розуміння на його обличчі так і не помітила. — По-перше, я ціную гарне ставлення. А по-друге, вважаю, що у будь-якій ситуації до людей слід ставитися по-людськи. Просто деякі лише прикидаються людьми.

— Дивні міркування для злодійки, — примружився Себастьян.

— Не згодна. І не маю наміру нікому нічого доводити. Тобі ж варто було б усвідомити, що світ занадто багатогранний і фарб у нього вдосталь. Нерозумно вірити, що буває тільки чорне і тільки біле і ці кольори рівномірно розподіляються між живими істотами, не змішуючись. Адже я не тільки про людей зараз. Ельфи, гноми, дріади, фейрі, орки, тролі, перевертні, дракони... Неважливо, як ти виглядаєш і до якої раси належиш, має значення лише те, чого ти вартий сам по собі і який слід залишаєш за собою.

Сама не очікувала від себе такої відповіді, з подивом усвідомивши, що, поки говорила, практично наступала на дракона, дивлячись на нього знизу вверх. І зараз, стиснувши кулаки, практично дихала йому в груди, незручно задерши голову, щоб бачити його обличчя. На ньому позначався подив і щось ще, чому я не змогла дати характеристики. Скривилася, розізлившись на себе за такий випад, і махнула рукою.

— Гаразд, забули. Давай краще поїмо і придумаємо, що робити з твоїм одягом. Пара срібних монет та кілька мідяків у мене залишилися, на їжу та ще пару ночей у таверні вистачить. Ланцюг не втратив, до речі? — схаменулась я, згадавши про головне. Не те щоб особливо хвилювалася про нього, але мало як він поведеться без нас.

Себастьян тут же потряс моєю наплічною сумкою, в якій брязнув ланцюг.

— У мене є думки щодо вбрання, — промовив дракон.

— Так? Придумав, де його взяти чи гроші для нього? — здивувалася я.

— Краще. Гроші та вбрання не знадобляться, якщо я просто не піду туди, — заявив він з усією серйозністю.

Я ж не стримала сумного стогону, а з грудей так і рвалося приречене: шо, знову?!