Раді Вас бачити!

Задоволена собою і трохи щаслива отриманою свободою, жінка повернулася додому. Однак спокій її тривав недовго. Почалися дзвінки та повідомлення від онуків.

– Ба, а коли ти повернешся? Мені незручно малечу забирати.

– Ренато, але ж сьогодні вихідний. 

– То й що? В понеділок мене знову змусять це робити. Чому я маю виконувати твою роботу?!

– Ну, це ви вже самі з мамою розбирайтеся. А в мене відпустка!

Діставши покупки із сумки, Ксенія приготувала чай. Нехитрий обід цілком її влаштовував, аби відпочити від кухні. Баночка сиру і печиво задовольнили апетит. Жінка прилягла на ліжко, щоб розслабитися: «Зараз би час почитати книжку, але та закінчилася. Треба б купити нову». У цей момент надійшло голосове повідомлення від Соні: «Бабусю, а хто мені допоможе робити уроки?»

 «Сонечко, попроси батьків».

«Але їм ніколи».

«У них же вихідний. Я у відпустці й далеко від дому». 

«Але мені потрібна допомога!»

«Ти вже доросла і цілком можеш впоратися сама».

Незабаром після цього Кирило надіслав відео, на якому маленький Влад просить бабусю приїхати і посмажити млинців, бо в мами вони виходять не такі смачні.

«Ох і маніпулятори!» – усміхнулася вона, розуміючи, що втративши комфорт, сім'я намагається повернути собі мир і спокій за її рахунок.

Ксенія здогадувалася, що ці атаки не припиняться, але вимкнути телефон усе ж не могла. Мало що трапиться, вона завжди має бути на зв'язку. Залишалося навчитися не звертати уваги. Але цьому заважала совість. Було неймовірно шкода малюка, який не отримав свої улюблені млинці. «Що ж я за бабуся така, що втекла від власних онуків? Ну хто так робить?!» – починало мучити каяття. На допомогу прийшла подруга, яка зателефонувала дуже доречно.

– Привіт, жабко-мандрівниця! Як дісталася-налаштувалася?

– Рада тебе чути, Свєтік! От тільки тебе це й бентежить, а сім'я навіть не поцікавилася. 

– Ти дивись! Образилися, чи що?

– Вважають мене закінченою егоїсткою. 

– Та годі! Це не про тебе!

– Уявляєш?! Уже намагаються повернути назад, навіть онуками маніпулюють. 

– Дивись, не купися на цю дурницю! – попередила Світлана. – Якщо вже зважилася виїхати, то відпочинь хоч трохи. Не лети назад, стрімголов, на перший їхній поклик. 

– Та я вже й сама задумалася, що ж я за бабуся така, онуків кинула.

– Ксюшо, припини негайно! Ти їх усіх виростила! До того ж у онуків батьки є, й інші бабусі. Ось нехай і викручуються. 

– Як же, змусиш тих бабусь своїм спокоєм пожертвувати...

– От посидять без тебе, намучаться, тоді більше цінуватимуть.

– Навряд чи...

– Наплюй на всіх хоч ненадовго! Поживи для себе ці пару-трійку днів. Як там, до речі? Не дуже холодно?

– Ну, свіжо, вітер холодний. Зате яке повітря! А краєвид! Годинами б на море дивилася.

– От і дивись! Хто тобі заважає?!

– Свєто, я тут, до речі, почала любити себе, – похвалилася Ксенія.

– Не вірю! 

– Ага! Сходила в салон краси і зробила манікюр.

– Тож я дивлюся, у нас похолодало! Не інакше як кінець світу настає, – розсміялася подруга. – Ну ти хоч фото надішли, щоб зацінила!

Розмова зі Свєткою помітно вселила впевненості та підняла настрій. Щоб не гаяти часу даремно, Ксенія вдяглася тепліше і вирушила дивитися на море, прихопивши з собою кофту, щоб постелити її на лавку.

Проходячи повз вітрини, вона задивлялася на своє відображення, радіючи змінам. Купивши дорогою капучино на винос, жінка влаштувалася на набережній. Гарячий напій зігрівав зсередини, а морський горизонт милував око. Крики чайок нагадували про минуле. У пам'яті виник образ покійного чоловіка та їхня остання відпустка. Тоді вони разом гуляли цією набережною й, обійнявшись, сиділи на лавці, мрійливо дивлячись у далечінь. Господи, як давно це було!

На зворотному шляху Ксенії не зустрілося жодного книжкового магазину. «Треба буде запитати в господині, де він розташований», – вирішила вона. 

У номері було тепло і затишно. Повечерявши бутербродом і чаєм, вона прийняла гарячий душ і, поклавши на обличчя маску, влаштувалася на ліжку. Не знайшовши нічого цікавого по телевізору, Ксенія відкрила ютуб і знайшла канал з аудіокнигами. Добре, що є змога не тільки читати, а й слухати улюблені романи! Заколисана голосом читця, вона провалилася в сон.

Прокинувшись рано-вранці, жінка схаменулася: «Ой, я не чула будильника! Мені ж онуків до школи збирати!» Але озирнувшись на всі боки згадала, що перебуває в готелі. Маска за ніч присохла до обличчя і її довелося відмочувати теплою водою, зате шкіра мала помітно помолоділий вигляд. Посміхнувшись своєму відображенню, Ксенія спустилася до сніданку.

– Та вас і не впізнати! – зауважила Ольга. – Це ви так покращали чи наше цілюще повітря пішло на користь?

– Гадаю, спокійний сон і морський клімат справді творять дива! – усміхнулася вона, поправляючи зачіску.

– Вам дуже личить! – похвалила господиня.

Ксенія прогулювалася берегом моря, насолоджуючись навколишнім пейзажем. Морський прибій ворушив гальку під ногами, залишаючи на ній пінисті сліди. Зграйка чайок погойдувалася на хвилях в очікуванні здобичі. Лінія водного горизонту звивалася хвилями, ніби серпантин. Жінка щільніше закуталася в шарф і підняла голову, роздивляючись дивовижної форми хмари, що пропливали над землею. Раптом помітила щось, що хаотично рухалося небом. Вона зупинилася і придивилася, не розуміючи, що перед нею. Темна пляма то наближалася, то віддалялася, виписуючи у височині немислиму траєкторію. Нарешті за гулом вітру їй вдалося розчути пташиний гомін. Сотні пернатих співаків виконували свої пісні, об'єднавшись у величезну зграю. Ксенія завмерла від захвату! Ніколи ще не доводилося спостерігати їй подібне видовище. Птахи кружляли у височині, утворюючи фігури різної форми. 

– Пташине весілля! – пролунав за спиною чоловічий голос.

Жінка обернулася. Перед нею стояв той самий сусід по купе, якого вона прийняла за безхатька. 

– Це означає, що скоро настане тепло, прикмета така, – пояснив він. – Птахи збираються в зграї, влаштовують шлюбні танці і в'ють гнізда.

– Знову ви? – здивувалася Ксенiя.

– Так, я, – усміхнувся чоловік, обдаючи теплом великих карих очей. – А вас і не впізнати!

– Та трохи змінила зачіску.

– І, мабуть, вдягла усмішку? Вона вам дуже личить!

Його глибокий голос звучав гарно й упевнено, а манера мови видавала інтелігентну людину.

– Ох, вибачте, тоді я не виспалася, – намагалася виправдатися Ксенія, відчуваючи незручність за свою поведінку.

– Ну що ви! Це я перепрошую, що розбудив вас серед ночі, – щирий тон його голосу викликав довіру. 

Вона знову підняла голову, спостерігаючи за птахами:

– Он, дивіться, це ж серце! – вигукнула, вказуючи рукою на фігуру в небі.

– Справді, схоже, – погодився він. – До речі, я Богдан. Може так буде зручніше спілкуватися.

– А я Ксенія.

– Приємно познайомитися. Варто було б раніше, та обставини були не ті.

– Авжеж, – згадала вона нічний стрес.

– Ви тут на відпочинку? 

– Так, приїхала на кілька днів привести нерви до ладу. Ви, мабуть, теж?

– Я тут живу, – відповів чоловік. 

Ксенія пошукала очима його речі:

– Але де ж ваші тюки?

Богдан щиро здивувався:

– Вони вдома. Чи... Ви що ж, вирішили, ніби я в буквальному сенсі живу на пляжі? – він схопився за голову. – Господи, це все син винен!

– У якому сенсі?

– Віддав мені свої речі доношувати. Але цей молодіжний стиль, знаєте, будь-кого введе в оману, – усміхнувся він.

Ксенія не знала, що й сказати: 

– Мені так ніяково, вибачте!

– Не вибачайтеся, я сам винен. Це навіть весело. За безхатька мене ще ніколи не сприймали.

– Просто ці дірки на колінах, кеди... і ваша зачіска... – знизала вона плечима.

– А ось зачіска моя натуральна, зізнаюся. Я тренер з йоги і це мій імідж.

– Ясно... Отже, заробляєте на життя спортом?

– Не тільки. Я лікар фізіотерапевт. А тренер у вільний від роботи час. До того ж додаю йогатерапію в програму реабілітації.

– Ось як? Вельми несподівано. Звідки ж ви приїхали вчора?

– Я остаточно перевіз свої речі з дому, щоб залишити квартиру в повне розпорядження сина та його дівчини.

– Тепер зрозуміло, чим пояснюються ваші неосяжні баули, – усміхнулася вона.

– Здебільшого, там був інвентар для занять і книжки.

– Ви любите читати?

– Причому запоєм!

– Уявіть, я теж. Щоправда останнім часом це не дуже вдається. Може, підкажете, де у вашому містечку книжковий магазин? 

– Підкажу. А що ви хотіли там знайти? – поцікавився Богдан.

– Роман, звісно. Той, що брала з собою, прочитала, а більше не прихопила.

– Пропоную помінятися. Ви віддасте мені свою книжку, а я дам вам що-небудь новеньке, що ви ще не читали.

– Ну, якщо так можна, то я не заперечую.

– Тоді скажіть, Ксеніє, які жанри вам зазвичай подобаються?

– Ой, навіть не знаю... – розгубилася вона. – Напевно все й одразу. 

– Добре, тоді я виберу щось на свій розсуд, якщо дозволите?

– Із задоволенням!

Вони ще довго гуляли вздовж берега, розмовляючи про життя.

Домовившись зустрітися завтра на цьому ж місці, розійшлися. 

Прокинувшись уранці, Ксенія згадала, що сьогодні останній день її відпочинку. За такий короткий час вона навіть виспатися до пуття не встигла, не те що відпочити душею. Повертатися додому поки що зовсім не хотілося. Образа на сім'ю ще не вляглася в душі. «А якщо продовжити відпустку?» – промайнула шалена думка. Жінка перерахувала гроші, прикинула в голові, коли отримає пенсію чоловіка, і вирішила: якщо не витрачати все на потреби сім'ї, то їй цілком вистачить коштів дочекатися пенсії тут. Треба ж якось вчити дорослих дочок розраховувати на самих себе, а не чіплятися за мамчину спідницю.

За сніданком вона запитала Ольгу:

– Скажіть, чи можу я подовжити проживання?

– Так, звісно! Цієї пори року готель наполовину порожній. На скільки бажаєте залишитися?

– Я поки що не знаю. Може, до кінця тижня.

– Тоді я зроблю вам знижку, бо ви вже не бронюєте через сайт, – пояснила господиня.

Ціна приємно порадувала гостю.

– Якщо бажаєте, то за додаткову плату можна замовити так само обіди та вечері.

– У скільки це мені обійдеться?

Прикинувши в умі витрати, жінка погодилася тільки на обіди. А на вечерю цілком і бутерброд згодиться. 

Зраділа прийнятим рішенням, вона поспішила сповістити про це родину. Набравши повідомлення: «Залишаюся до понеділка. Не сумуйте!», відправила донькам. Як і варто було очікувати, це справило ефект і викликало бурхливу реакцію. Одразу ж посипалися дзвінки:

– Мамо, ти при своєму розумі?! Як можеш так чинити з Владиком? – зайшла з важкої артилерії Анюта.

– Люба, у нього двоє батьків і друга бабуся є. Тож упораєтеся.

Згодом зателефонувала Віка:

– Мамо, ти совість маєш?! Я гартую від зорі до ночі, коли ж мені дітьми займатися?

– Доню, адже ти маєш дорослу дочку, яка цілком може подбати про свого брата.

Жінка сама здивувалася, звідки в неї взялися сили і сміливість дати відсіч своїм дітям. Але результатом вона залишилася задоволена.