Спочатку:
На сторінку книги
Наступного дня жінка проводжала його, стоячи біля вагона так само, як колись проводжав її Богдан.
– Ксеніє, що ж із нами буде?
– Гадки не маю, – безпорадно розвела вона руки. – Ти не можеш кинути роботу там, а я не можу залишити онуків тут.
Чоловік зазирнув їй у вічі й промовив:
– Кохана, якщо двоє людей справді хочуть бути разом, то обов'язково знайдуть можливості.
– Сподіваюся на це! Передавай привіт Ользі, якщо побачиш, – попрощалася Ксенія.
Богдан поїхав, залишивши в її душі щемливий біль розставання. Втратити його жінка була не готова. Уперше за багато років після смерті чоловіка доля посміхнулася їй, подарувавши зустріч із людиною, з якою вона почувалася бажаною і коханою.
Увечері заїхала старша донька.
– Мамо, маю до тебе розмову.
– Ну, проходь. Зараз приготую нам чаю.
Вікторія озирнулася на всі боки:
– А непогано тут у тебе! Живеш тепер як королева! Не те що ми з дітьми, в старому будинку.
– Люба, продати свою квартиру з ремонтом, за яку ми з батьком заплатили, було виключно твоєю ідеєю. Тож нема чого скаржитися.
– Так, але я хотіла збільшити житлову площу! Чи ти вважаєш, що мені з різностатевими дітьми вистачить двох кімнат?
– Дивно! Як же ви поміщалися в мене в одній спальні?! – знизала плечима мати, ставлячи на стіл печиво.
– Це було тимчасово, тож не варто дивуватися, – махнула руками донька.
– У такому разі, про що ти хотіла поговорити? – насторожилася Ксенія, прекрасно знаючи свою Віку.
– Матусю, у тебе ж залишилися гроші від продажу квартири...
– Так. І що? – вона склала руки на грудях і з викликом подивилася на доньку.
– Може допоможеш мені закрити кредит?
– А як же Анюта? Вона образиться, якщо я допоможу тобі і нічого не залишу їй.
– У Анюти чоловік, який і так непогано заробляє!
– У тебе він теж був, але ти віддала перевагу іншому, від якого і сліду не залишилося після народження сина.
– Мамо, ну навіщо тобі ці гроші? Куди ти збираєшся витрачати їх у твоєму віці? – вмовляла Віка.
– А це вже, люба, не твого розуму справа!
Нічого не добившись, ображена дочка поїхала додому.
Вранці зателефонувала Анюта:
– Щось сталося? – захвилювалася мати.
– Ні. Ми з чоловіком хотіли попросити тебе допомогти заплатити за кухонні меблі. Ти ж тепер маєш гроші.
«Ага! Ось і друга простягнула свої ручки до мого гаманця», – з досадою подумала мати.
– Шкодую, у мене на них інші плани.
– Що ще за плани? – щиро здивувалася донька, вважаючи, що все життя матері зав'язане навколо дітей та онуків.
– Я купую другу квартиру.
– Навіщо це? Ти ж щойно позбулася зайвої житлоплощі?
– Хочу забезпечити себе додатковим доходом у старості. На вас із Вікою навряд чи можна розраховувати, – спересердя відповіла Ксенія.
Після розмови мати серйозно замислилася над тим, що їй коштує чималих зусиль протистояти домаганням дочок. Хай там як, вона любила їх обох, але насамперед вирішила дотримуватися своїх інтересів. Зрештою, після її смерті все дістанеться їм. Краще вже вкласти гроші в нерухомість, ніж розбазарювати на дрібниці.
Надвечір зателефонувала Ольга.
– Привіт, Ксеніє! Сьогодні бачила Богдана і він передав від тебе вітання! Хоча ти могла б і сама зателефонувати.
– Рада тебе чути! Вибач, у мене тут усе так закрутилося... Продаж квартири, переїзд... Ніколи голови підняти. Як живеш?
– Та в нас усе по-старому, що могло змінитися за місяць?! Хіба що свекруху забрали до себе, бо не може жити самостійно. Тож продаж квартири на мене чекає теж. Хочемо гроші вкласти в розвиток готелю. І бажано, до початку сезону.
– А скільки ви за неї хочете отримати, якщо не секрет? – поцікавилася Ксенія.
– Невже цікавишся?
– Хто знає... Все залежить від ціни та моїх можливостей.
Ольга на мить замовкла, обмірковуючи почуте.
– Слухай, це серйозна розмова. Треба віч-на-віч обговорити. Давай-но, вмикай камеру...
Квартира, про яку йшлося, розташовувалася у старому будинку, але була з капітальним ремонтом.
– Чоловік для матері нічого не пошкодував. Труби поміняв, пластикові вікна поставив, ламінат постелив. Я ось тобі фотографії скину. Ми коли готель будували, нашу велику квартиру продали, а матері купили однушку. Але хто ж знав, що вона так швидко зляже.
Почувши ціну, Ксенія задумалася. Грошей цілком вистачало, але чи варто було купувати житло на морі? Чи вже краще придбати в столиці?
Помітивши її коливання, Ольга вирішила, що питання в ціні.
– Ксеніє, ми трохи поступимося. Якщо погодишся з меблями забрати, то ще краще, нам однаково її дівати нікуди.
Почувши таку пропозицію, жінка зраділа, але виду поки що не подала.
– Олю, дай мені час подумати до завтра.
– Звичайно! Такі речі з кондачка не вирішуються. Але я буду дуже рада, якщо ти оселишся в нашому місті. Мені не вистачає подруги!
Почути це було досить приємно.
Усю ніч безперервно Ксенія розмірковувала над цим варіантом, зважуючи всі «за» і «проти». Колись це була їхня спільна з чоловіком мрія – оселитися на морі в старості. Корисний для здоров'я клімат гарантував онукам морські канікули. У неї з'явилися знайомства. Крім того, у варіанта був один суттєвий плюс – Богдан. Але що буде, якщо їхні стосунки не складуться? Чи захоче вона залишатися в тому місті? І як її втечу сприймуть діти? Зрештою, можна завжди здавати будь-яку з квартир, якщо плани зміняться. Ксенія уявила собі, як знову гуляє вздовж моря, дивиться на морський горизонт і слухає крики чайок...
До ранку вона остаточно визначилася з вибором і поспішила повідомити Ользі.
– Привіт! Я тут подумала... Якщо ви поступитеся, як обіцяли, то я згодна.
Ольга полегшено зітхнула:
– Домовимося! Не хвилюйся! Для нас що швидше, то краще.
– Звичайно, спочатку варто подивитися квартиру на власні очі, – поспішила попередити Ксенія. – Не купувати ж кота в мішку.
– Само собою! Приїжджай!
– Добре, я зараз же замовлю квиток. Тільки в мене прохання, Оленько: можеш поки нічого не говорити Богдану?
– Хочеш зробити йому сюрприз? – усміхнулася жінка. – Не питання! Та й хто ж базікає про такі речі до угоди?!
Повідомивши дітям, що знову їде, і заплющивши очі на їхнє невдоволення, Ксенія зібрала валізу і вирушила на вокзал. Сумнівів більше не залишалося. Ступаючи з поїзда на перон, вона була впевнена у своєму виборі.
З'явившись у готелі Ольги, жінки насамперед вирушили оглядати предмет угоди. Квартира виявилася цілком затишною і доглянутою, розташовувалася на першому поверсі та виходила балконом у сад.
– Ксюшо, я все залишу тобі як є! Навіть кондиціонер із телевізором, – умовляла Ольга. – Якщо вирішиш, то можеш заїжджати хоч зараз.
Покупчиня схвально кивнула і обидві жінки вирушили до нотаріуса.
Після оформлення завдатку, Ксенія відчула неймовірну ейфорію. Відчуття правильності свого вчинку не покидало. Залишалося здогадуватися, як цю новину сприйме Богдан? Перш ніж повідомляти йому про свій візит, жінка вирішила прогулятися набережною і привести до ладу свої почуття.
Вона побачила його здалеку. Чоловік сидів на улюбленій лавці та жував пиріжок, задивившись на зграю птахів, що гралася в небі. Ксенiя хитро посміхнулася і, підійшовши зі спини, нахилилася до його вуха:
– Це явище називається «пташине весілля»! Пернаті збираються зграями, знаходять собі пару і в'ють гнізда, – вимовила вона.
Богдан перестав їсти і здивовано обернувся.
– Ти?! Але як?.. Чому?.. – заїкаючись, вигукнув він, не очікуючи такого сюрпризу.
Ксенія обійняла його за шию і притулилася до щоки:
– Я прийняла ще одне правильне рішення в моєму житті! – впевнено заявила вона.
* * *
Кінець
