Раді Вас бачити!

Однак прокинувшись уже в іншому настрої, жінка пошкодувала про скоєне: «Не треба було поспішати з оплатою! Варто було спершу гарненько подумати». Але обставини внесли свої корективи. Подаючи сніданок, вона заявила доньці:

– Анюто, я їду. Мене не буде три дні.

За здивованими очима доньки вона зрозуміла, який шок викликала своїми словами.

– Мамо, ти що? Як це, їдеш? Куди?

– Мені потрібен відпочинок. Я дійшла до ручки. 

– Але як же всі ми? А онуки? Ти про них подумала?

– Нічого страшного. Попереду вихідні, ви всі вдома будете. Сьогодні я відведу Влада в садок. А потім у мене потяг. Рената може забрати його після школи, до того ж прихопити Соню з групи подовженого дня.

– От іще! Ніколи мені з малюками возитися! – обурилася внучка.

Ксенія підняла обидві руки:

– Ну, це вже ви самі з батьками розбирайтеся. А я пішла збирати речі.

У цей час вхідні двері відчинилися і в коридорі з'явилася Віка з розмазаною тушшю під очима. 

– З'явилася, не запилилася! – невдоволено кинула їй мати, проходячи повз. 

До сестри підскочила Анюта:

– Ти це чула? Мати їде! Кидає нас самих! 

– Що? Мам, куди це ти зібралася?

– На море.

– Куди?! У березні?

– Та хоч у січні. Мені б відіспатися та оговтатися. А раз у власному будинку відпочити не можу, то поїду в готель, – відповіла Ксенія і, взявши за руку онука, вийшла з квартири.

«Ну, ось і все! Найскладніше позаду!» – дорогою думала жінка, хоча серце калатало в грудях від хвилювання. Вона боялася повідомляти дітям про своє божевільне рішення, чекаючи на їхнє невдоволення і звинувачення. Але тепер із цим покінчено, усі в курсі й розв’язуватимуть свої проблеми самостійно. До понеділка розберуться, хто кого куди має відводити і коли забирати. А вона вмиває руки! Хай живе свобода!

 

Ксенія зайшла у вагон поїзда, що вирушав у південному напрямку, і знайшовши своє купе, розмістилася на нижній полиці. Їхати мали до ранку, щоб згаяти час, вона прихопила із собою книжку. Однак її совість була не спокійна. Уперше їй довелося викинути такий фортель на знак протесту. До відправлення потяга залишалося кілька хвилин і жінка набрала  номер подруги.

– Ксюхо, я не вірю своїм вухам! Ти все ж таки це зробила?! – здивовано вигукнула Світлана. 

– Та знаєш, учора день видався важкий, ось я і й вирішила зопалу втекти світ за очі, – зізналася вона.

– Можу тільки уявити, як вони тебе дістали, раз ти зважилася на такий крок!

– Свєто, ти мала рацію. Вони мене використовують і їм так зручно.

– Ну, в цьому звинувачувати можеш тільки себе. Сама дозволила.

– Так і є, визнаю. Ось тільки розуму не прикладу, як тепер це виправити.

– Нічого, поїдь відпочинь, розвійся, а там дивись, рішення саме прийде.

Отримавши схвалення подруги, совість Ксенії трохи заспокоїлася.

Пасажири заходили і сходили на різних станціях, але Ксенія занурилася в читання книги і майже не помічала нікого навколо. Боже, як же давно вона не насолоджувалася гарною історією! Навіть телевізор дивитися не встигала за постійними домашніми справами. Але ж раніше так любила читати! 

Проковтнувши книгу за кілька годин, вона задоволено зітхнула і задумливо подивилася у вікно. За склом проносилися голі дерева і придорожні стовпи, миготіли назви станцій, в її голові оживали образи героїв прочитаної історії. Настала ніч. Пасажири купе розляглися по своїх місцях, Ксенія теж переодяглася і лягла  на нижню полицю. 

Пролунав телефонний дзвінок з її сумочки, це телефонувала донька.

– Так, Анюто. Щось сталося?

– Мамо, де ти?

– Їду в поїзді. Діти здорові? – розхвилювалася Ксенія.

– Із ними все гаразд. Як ти могла так раптово нас залишити? Без попередження! Це егоїстично з твого боку!

Жінка не мала жодного бажання продовжувати розмову з дочкою. Не для того вона поїхала з дому, щоб з'ясовувати стосунки телефоном.

– Анюто, тут уже всі сплять. Не можу говорити. Тож на добраніч.

Уперше за довгі роки Ксенія відчула себе вільною. Навіть упевненість і рішучість звідкись з'явилися. Задоволена собою, вона солодко позіхнула. Стукіт коліс діяв на неї заспокійливо, а погойдування вагона заколисувало немов у колисці. Скоро жінка провалилася у сон.

Серед ночі потяг зупинився на черговій станції і в купе підсів новий пасажир. Він крутився з баулами і своїми незграбними діями розбудив сплячих сусідів. Його багаж не поміщався на верхню полицю, тому довелося просити Ксенію піднятися, щоб укласти речі під її сидіння. Розбуджена серед ночі, вона, звісно, не зраділа, але відмовити не могла. Однак знову заснути не вдалося. Сон як рукою зняло. Мало того, новий пасажир ніяк не хотів вгамуватися. Він то розпихав сумки, нахиляючись і повертаючись задом у тісному проході купе, то розстеляв постіль на верхній полиці, миготячи ширінкою над її обличчям. Наприкінці роззувся і поліз через неї наверх, обдаючи «ароматом» своїх шкарпеток. На довершення до всього його взуття, залишене просто перед її носом, видавало жахливий запах. Не витримавши, вона відвернулася і накрилася з головою. Але сон не повертався. Ксенія нервово крутилася з боку на бік, невдоволено зітхала, виходила в туалет і назад, задихаючись від нудотного запаху, але заснула лише під ранок. 

Незабаром пасажири купе почали прокидатися, і їй теж довелося скласти своє ліжко, щоб дати змогу чоловікові з верхньої полиці сісти внизу і випити чаю. Сонними очима жінка невдоволено дивилася на винуватця її безсонної ночі. Ним виявився худорлявий підтягнутий чоловік приблизно її віку, який із вигляду скоріше був схожий на хіпі або безхатька. Довге сиве волосся зачесане назад і зібране в пучок на потилиці, прямо як у неї самої. Спортивна майстерка під горло, рвані на колінах джинси і молодіжні кеди наводили на думку, що перед нею постарілий хлопчик. «Не дивно, що ноги смердять, – подумала вона, скоса поглядаючи на сусіда. – А в тюках напевно спальний мішок і пожитки, щоб на пляжі ночувати». Чоловік помітив її незадоволений погляд:

– Вибачте, що розбудив вас уночі. Я не хотів, але так вийшло, – великі карі очі підтверджували щирість його слів.

У цю мить двері купе відчинилися і на порозі з'явилася провідниця, спритно тримаючи в руках одразу чотири підсклянники.

– Прокидаємося, пасажири! Ваш чай, будь ласка, – поставивши на стіл, вона дістала з кишені вафлі й вийшла в коридор.

Сусід потягнувся за своїм чаєм через Ксенію:

– Вибачте, можна?

Вона зазначила про себе, що рука його, на подив, виявилася цілком чистою з акуратними нігтями. Хоча в її уявленні люди такого плану не мали поняття про гігієну. Та й смороду зранку не спостерігалося. Чи то вона вже принюхалася, чи то він шкарпетки змінив. Хай там як, гидливості вона не відчувала. Дивних людей повно на світі, тож не варто дивуватися.

Поїзд прибув на кінцеву станцію, і пасажири почали по черзі виходити з купе. Сусід дістав свої об'ємні пакунки, попрощався і, насилу протиснувшись у двері, вийшов із вагона. 

Опинившись на вокзалі, Ксенія озирнулася на всі боки, знайшла таксі і поїхала за вказаною адресою. Маленький приватний готель був розташований у пішій доступності від моря і являв собою приватний триповерховий будинок, розділений на номери для туристів. Привітна господиня, на ім'я Ольга, радо зустріла гостю і провела в її кімнату.

– Ласкаво просимо! Розміщуйтеся. У нас сніданок до десятої, тож спускайтеся вниз, ще встигнете. Уперше в нашому місті?

– Ні. Багато років тому довелося відпочивати тут із чоловіком. 

– Краєвиди  в нас чудові! Хто побував одного разу, той повік не забуде і захоче повернутися знову.

– Так і є. Я ось повернулася, – усміхнулася гостя.

– Ось бачите! – підморгнула господиня. – Приємного вам відпочинку!

– Дуже дякую! У вас тут мило, – Ксенія озирнулася на всі боки, зазначивши про себе відмінну чистоту і порядок.

– Та вже намагаємося з чоловіком, як можемо! Це наш власний бізнес, тому працюємо з повною віддачею. А ви звідки, Ксенія?

– Я з Києва.

– О, я теж звідти! Одного разу приїхала сюди, закохалася і відтоді не покидаю ці місця. 

– Виходить, земляки! 

– Ви знаєте, тепер нізащо не проміняю тишу і спокій на метушню великого міста!

– А як же туристи? 

– Ну, туристичний сезон чотири місяці на рік, а решту вісім – тиша та благодать.

Ксенія залишила валізу і спустилася в їдальню.

Тепла атмосфера й домашня їжа приємно порадували після дороги. Уперше за довгі роки вона насолоджувалася сніданком, а не крутилася біля плити й обслуговувала інших, запихаючись на ходу. Навіть такі маленькі радощі, як спокійний прийом їжі, здатні підняти жінці настрій. 

Після сніданку Ксенія розклала речі, прийняла душ і пішла прогулятися на набережну. Їй не терпілося знову побачити море, за яким встигла неабияк скучити. Проходячи знайомими вулицями, вона згадувала місця, де бувала з чоловіком. Звісно, багато чого змінилося за ці роки, але з пам'яті не стерлися щасливі моменти. 

Нарешті попереду показалося море! Ксенія вдихнула на повні груди солоне повітря і щасливо посміхнулася. Вона довго дивилася вдалину на безкрайній морський горизонт. Вигляд хвиль заспокоював і немов занурював у гіпноз. Скільки себе пам'ятала, вона могла годинами милуватися водою. Вологий вітер тріпав її волосся і роздував поли плаща. Жінка відчувала неймовірну свободу, ніби звільнилася від кайданів. Вона підставила обличчя морському вітру і прикрила очі, слухаючи крики чайок. Із цього щасливого трансу її вивів дзвінок мобільника:

– Алло, мамо, коли ти повернешся? – поцікавилася Віка, навіть не запитавши про те, як вона дісталася.

– Я щойно приїхала! Дайте мені хоч зітхнути. 

– Ти на відпочинку, а ми як же? 

– Ну, знаєш, люба, це ваші діти. Ви, коли їх народжували, мене не питали. 

– Як ти можеш так говорити, мамо?! Вони ж твої онуки!

– Я, звісно, люблю їх усіх, але більше не витримую такого навантаження. Ви з Анютою скинули на мене і дітей, і господарство, навіть не поцікавившись моєю думкою. 

 – Але ж бабусі для того й існують, щоб няньчитися з онуками, – обурилася донька.

– Я виростила чотирьох. У мене більше немає сил. І здоров'я теж. Мені потрібен відпочинок. А я ж навіть удома відпочити не можу! Мені б хоч раз виспатися нормально та відлежатися кілька днів.

– Ну й лежи собі вдома, хто тобі заважає?

– Ти серйозно? Може підкажеш, коли?

– Ну не знаю... вдень, коли ми на роботі, а діти в школі.

– А магазини? А готування і прибирання, прання і прасування? Ви з сестрою живете своїм життям, не замислюючись про матір. Ось і настав час мені подумати про себе. 

– Мамо, ну ти егоїстка! Я пашу з ранку до ночі, коли мені ще дітьми займатися?

– Може ночами? Замість того, щоб по мужиках шастати? – не витримала мати.

– Ну, знаєш... 

– Віко, не телефонуйте мені через дрібниці, дайте відпочити хоч кілька днів!

Закінчивши розмову, Ксенія щільніше закуталася в шарф. Вологий вітер пробирав до кісток і вона змерзла. «Треба буде наступного разу одягнутися тепліше», – подумала жінка і попрямувала назад у бік готелю. Думки про егоїстичність дочок не давали спокою. Жодна з них навіть не поцікавилася за весь цей час, як мати почувається. Ще й совісті вистачає звинувачувати її в егоїзмі.

Несподівано на очі Ксенії потрапив перукарський салон. Вона згадала, як давно не займалася собою. «Коли, якщо не зараз?» – подумала жінка і вирішила надолужити згаяне. 

Приємна панянка сорока років посадила її в крісло.

– Що бажаєте?

– Мені б пофарбуватися і постригтися. Що порадите?

Майстер розпустила її волосся і трохи подумала, дивлячись на клієнтку в дзеркало.

– По-перше, цей колір вам абсолютно не личить. Чим фарбуєтеся?

– Звичайним блондом. 

– А спробуймо зробити вам каштановий відтінок, але такий, що більше пасує до коричневого, а не рудого. Ось дивіться, – вона доклала палетку з фарбами. – Ось цей ідеально підійшов би і відтінив блакитні очі. Як вважаєте?

– Добре. Давайте, – погодилася Ксенія. – Тільки напишіть мені на папері, який колір, щоб я могла купити собі наступного разу.

– Без проблем.

– Скажіть, а можна у вас у салоні так само манікюр зробити? 

– Звичайно! Поки з фарбою сидітимете, якраз буде час. 

Незабаром Ксенія милувалася своїм відображенням у дзеркалі. Каштанові кучері відливали блиском і справді підкреслювали глибину її очей. Наманікюреними пальцями вона поправила зачіску. Обстрижене до середини шиї волосся завивалося в природні кучері, гарно обрамляючи обличчя. Від задоволення клієнтка посміхнулася.

– Вам подобається? 

– Дуже! Дякую! Ще б років п'ять з обличчя стерти і було б зовсім чудово.

– Та у вас усе чудово, можна тільки консилером синці під очима замаскувати і будете як дівчинка!

– Консилером?.. – у косметичці Ксенії ніколи не було такого продукту.

– Ну це типу тонального крему, тільки краще синці перекриває і різні висипання на шкірі, – пояснила перукарка. – Ось дивіться, я вам зараз покажу свій. 

Вона дістала з сумочки флакон. 

– Хочете, я вам нанесу трохи, щоб ви розуміли різницю?

– Ну, якщо можна...

Майстер акуратно нанесла аплікатором під очі клієнтки трохи крему і розтушувала пальцями. Тепер Ксенія побачила своє відображення помітно відпочилим і посвіжілим, а синців як і не бувало.

 – Анти ейдж ефект в наявності! Щиро раджу! Коштує копійки, а купити можна в будь-якому супермаркеті, он навіть у нас за рогом. На кожен день те, що вам потрібно!

Щиро подякувавши чуйній перукарці, Ксенія поспішила за диво-продуктом. Стоячи біля полиці з косметикою, вона розглядала себе в дзеркалі і дивувалася змінам. Всього лише зачіска і крем під очі, а яка велика різниця! Дійсно, любов до себе починається з дрібниць. Усе своє життя, з самої молодості, жінка ростила дітей, доглядала за чоловіком, опікувалася онуками, а до себе руки не доходили. Але тепер настав час звернути погляд у свій бік. Коли ж іще подбати про себе кохану, як не зараз?!

Відшукавши на стійці консилер, Ксенія прихопила так само кілька пакетиків косметичних масок для обличчя, але забарилася, не знаючи, яку з них вибрати. Начебто було потрібно все й одразу: і омолодження, і зволоження, і живлення шкіри. Не довго думаючи, взяла кожного виду по одній. Раз уже вирішила любити себе, то треба йти до кінця, не економлячи на такій дрібниці.